Урахування потреб дитини як умова усвідомленого батьківства

(За матеріалами Л. Буніної, к. п. н. Луганського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка)

Нині в Україні та в усьому світі спостерігається спалах інтересу до такої незвичайної для вітчизняного суспільно-гуманітарного контексту проблеми, як потреби та права людини й особливо потреби та права дитини. Висунення її на передній план політичного, педагогічного й соціального життя зумовлене кількома причинами. Перша з них – рух українського суспільства й відповідно суспільної думки до громадянського, відкритого, європейського суспільства. Ці питання всебічно розглядаються, стають предметом дискусій, обговорень широкого суспільного загалу, громадських асоціацій тощо.

Друга, не менш важлива причина актуалізації цієї проблематики, – сучасне становище дітей в Україні. Статистичні дані свідчать, що дитинство в Україні перебуває у кризовому стані. Тому соціальний статус дитини, способи її життєдіяльності, стосунки з дорослими перебувають якщо не в центрі уваги суспільства, то, принаймні, усвідомлюються як проблеми, що потребують якнайшвидшого розв’язання.

Третя причина – це зміна ставлення до дітей, культури дитинства, до внутрішнього світу дитини, її інтересів, потреб, запитів, побажань. Сьогодні відображаються дитиноцентричні, гуманістичні підходи, які захищають самобутність і неповторність дитинства. Це передбачає перегляд багатьох психолого-педагогічних аспектів розвитку дитини, діяльності інституцій щодо її виховання (включаючи й родину), а також засобів, методів і форм виховання. Становлення та формування особистості починається з раннього дитинства. Тому питання врахування й задоволення потреб особистості від самого початку життя є особливо важливим аспектом соціально-педагогічної роботи з батьками, сім’єю як першим і основним середовищем розвитку особистості, де задовольняються її необхідні потреби, як фізіологічні, так і соціальні. Сьогодні відповідальність за виховання та навчання дітей покладена на батьків значно більшою мірою, ніж на державу. Зростає роль сім’ї у задоволенні потреб особистості, і саме в цьому полягає її нова – соціальна функція.

Мета нашої зустрічі – визначити основні потреби дитини, показати важливість комплексного задоволення всіх потреб для становлення особистості дитини та роль батьків у цьому процесі.

Національною доктриною розвитку освіти в Україні проголошено пріоритет розвитку дитини як особистості, а базовим компонентом у цілому визнано основні напрями педагогічної роботи, спрямованої на розвиток дитини як особистості. Сутність особистості становлять не так можливості дитини, її знання та навички, як потребово-мотиваційна сфера. Для уточнення цих позицій у базовий компонент дошкільної освіти введено поняття фонду „можу” й фонду „хочу”. Основними складниками фондів є можливості дитини (знання, вміння, навички, здібності, звички) і потреби (бажання, прагнення, наміри, ставлення, плани). Також підкреслюється, що в ідеалі можливості дитини належить задію-вати, а потреби – задовольняти (принаймні, найголовніші, значущі для особистісного становлення).

Сім’я формує практично всю сукупність людських потреб. Батьки є першим соціальним середовищем розвитку дитини, яке забезпечує задоволення практично всіх її потреб, у тому числі потреби в любові та прихильності, у безпеці й захисті.

Оскільки дитина є біосоціальною істотою, основні складові, що визначають Її потреби, повинні охоплювати обидва її основні рівні – біологічний (рівень організму) і соціальний (особистісний).

До природжених біологічних потреб належать потреби в їжі, безпеці, сні; різні форми активності – фізична, перцептивна, емоційна.

Протягом усього життя людина повинна задовольняти свої потреби. Насамперед мають бути задоволені фізіологічні потреби, тобто потреби, необхідні для виживання та нормального функціонування організму (в їжі, воді, житлі, відпочинку тощо).

Потреба у безпеці та захисті (безпечному середовищі існування) – це потреба у відсутності фізичних і психічних загроз із боку навколишнього світу й упевненості в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому. Перша й головна потреба малюка – у безпеці. Лише тоді, коли малюк почувається надійно захищеним, він може почати досліджувати світ навколо себе, пізнавати його, тобто розвиватися. Тому на перших етапах життя дитини важливим є такий компонент батьківської любові, як опіка.

Серед домінуючих потреб дитини передусім слід назвати потребу в любові й теплоті почуттів, або, як її можна назвати, потребу в емоційному контакті. Потреба в батьківській любові – одна з найсильніших і найтриваліших потреб людини в будь-якому віці, особливо в ранньому.

А. Лоуен зазначає, що недостатність любові в ранні роки життя зумовлює емоційну недорозвиненість людини. Особистість, сформовану внаслідок депривації батьківської любові, характеризує почуття внутрішньої порожнечі, пристрасне прагнення до контакту і близькості; їй притаманна потреба в тому, щоб про неї піклувалися. Нестаток любові ставить людину в залежність. Такі люди особистісно незрілі.

Батьківська любов забезпечує наявність почуття безпеки в дитини, підтримує сприятливий стан емоційно-чуттєвого світу, вчить любові, моральної поведінки й загалом виступає як джерело життєвого досвіду, необхідного дитині, котра росте, як потенційному батькові. Від задоволення цієї життєво важливої потреби багато в чому залежить фізичний і психічний розвиток дитини, відчуття захищеності.

Батьківська любов – складна, мінлива і суперечлива. У ній немає абсолютної норми, як немає й норми-ідеалу люблячого батька. Люблячі батьки можуть робити помилки, сумніватись у своїх почуттях до дитини, карати її, а не тільки піклуватися, приносити радість, задовольняти всі потреби дитини.

Отже, батьківська любов – базове людське почуття, що формується впродовж очікування й виховання дитини, ґрунтується на батьківському інстинкті й потребі дитини в любові та прив’язаності. Отож, у батьківській любові присутні як біологічні, так і соціальні засади.

Задоволення біологічних потреб є важливим критерієм для сприятливого зростання й розвитку дитини. Але потреби дитини – це не тільки необхідність у їжі, певних речах, умовах, навіть не так у діяльності, як у спілкуванні з нею. Лише через спілкування з близькими людьми може відбуватися соціалізація й індивідуалізація дитини.

Тому наступною важливою потребою дитини слід визнати потребу в спілкуванні з батьками, в їх активній присутності в дитячому житті. Спілкування з дорослими взагалі та з батьками зокрема є найважливішим каналом соціалізації дитини, розвитку її внутрішнього світу. Спілкуючись, дитина пізнає світ, реальність, що її оточує, навчається в ній орієнтуватись.

Найчастіше батьки будують своє спілкування з малюком стихійно, несвідомо. А між тим, на кожному етапі дитинства існує оптимальна форма взаємодії з дитиною, що найбільше відповідає її віковим особливостям. Знання таких форм допоможе батькам уникнути помилок у вихованні й навчанні дітей.

Якщо попередні потреби задоволені, виникає необхідність у потребах вищого рангу – у повазі, визнанні – потреби, які забезпечують самоповагу й повагу з боку інших (потреби в усвідомленні своєї значущості й цінності для інших, позитивній самооцінці, особистих досягненнях, компетентності, майстерності, статусі, престижі, повазі, визнанні тощо). Потреба у повазі, визнанні також відіграє велику роль у становленні особистості дитини. Віра у власні сили, впевненість у собі народжуються з поваги близьких і рідних людей.

Потреби самовираження – це необхідність реалізації своїх потенційних можливостей – самореалізації (потреби у творчості, у створенні чогось нового, оригінального, у реалізації себе як професіонала, в особистісному зростанні, розкритті власного творчого потенціалу тощо).

Виходячи з вищесказаного, робимо висновок, що і фізіологічне зростання дитини, здоров’я, досвід, харчування, й інтелектуальне, емоційне та соціальне зростання відіграють життєво важливу роль для загального розвитку особистості. Тому батькам особливу увагу треба приділяти такому аспекту, як потреби дитини, оскільки від задоволення всіх необхідних потреб, починаючи з першого дня народження, залежить те, як розвиватиметься дитина.