Правила дитячого спілкування

1.Не відбирай чужого, але і не все своє віддавай.

2. Попросили – дай, пробують відібрати – захисти.

3. Не бийся без приводу.

4. Не ображайся без діла.

5. Сам ні до кого не чіпляйся.

6. Кличуть гратись – іди, не кличуть – попросись, це не соромно.

7. Грай чесно.

8. Не дратуй, не скигли, не випрошуй. Нікого двічі ні про що не проси.

9. Через оцінки не плач. З учителями за оцінки не сперечайся і на вчителя за оцінки не ображайся. Чесно роби уроки.

10. Не донось за спиною у товаришів.

11. Не будь нечупарою, таких не люблять.

12. Кажи частіше: „Давай гратися”, „Давай разом підемо додому”.

13. Не вип’ячуйся! Ти не кращий за всіх, ти не гірший за всіх.

14. Іди до школи, нехай вона тобі буде в радість, а я чекатиму і думатиму про тебе. Дорогу переходь обережно, не поспішай.

Каменем спотикання для батьків і учителів є шкільна успішність. Що ж це таке? Більшість скаже, що це шкільні оцінки. Але дорослі забувають, що „оцінка” – поняття відносне, вона не завжди об’єктивна, адже передбачає порівняння з еталоном. Не варто тільки забувати, що з еталоном порівнює жива людина, яка теж має певний набір емоцій і проблем. І як образливо дитині, якщо її роботу оцінили погано, адже вона так старалась, а вчителька прийшла на урок не в гуморі чи у неї проблеми вдома. Дорослі не завжди можуть опанувати свої емоції, а страждають діти. Несправедлива оцінка викликає хвилю протесту, а потім дитина звикає отримувати погані оцінки і перестає старатись. Логіка проста: „Навіщо, адже хоч учи, хоч ні, все одно більше за трійку не буде”. І з’явилася неуспішність.

Амбіційність батьків не має меж: тільки на п’ять, тільки на медаль, тільки перший... Але ж усі діти різні, що легко одному, зовсім недосяжно для іншого. Так у дитини викликає страх розчарувати батьків, не виправдати їхніх надій, і росте невротизація, виснажується нервова система. Страх росте, і дитина стає нездатною навчатися далі.

Якщо дитина погано навчається, розберіться з її проблемами, труднощами. Докори, погрози ні до чого хорошого не призведуть. Тільки з’ясування справжньої причини, терплячість, встановлення довіри і розуміння допоможуть упоратися з проблемами. Ну і, звісно, треба займатися додатково, якщо дитина пропустила вже чимало матеріалу.

А як спілкується ваша дитина? Чи дружить з усіма дітьми? Як навчити спілкуватися, знайти друзів, якщо їх немає? Деякі діти не одразу вливаються у колектив. Вони вибіркові у спілкування, але їхні зв’язки міцні і тривалі. Інші – як вихор. Влитися у колектив для них не проблема, у них купа знайомих, але дружба не триває довго. Вони помітні, компанійські, базікала, гумористи. А є діти, для яких спілкування з однолітками – дуже велика проблема. Вони сидять збоку, тихі і непомітні. Це не означає, що вони не хочуть гратися з усіма. Ні, навпаки, вони понад усе потребують спілкування... Тут учитель і має згуртувати дітей, навчити їх спілкуватися і розуміти одне одного. Батьки теж не мають залишатися осторонь. Якщо дитина не може знайти в собі сил увійти в коло спілкування, необхідно звернутись по допомогу до спеціалістів. Переборовши сором’язливість, невпевненість, дитина знайде місце в дитячому колективі і спокійно переживе підлітковий вік.

Якщо батьки не розуміють важливості спілкування для дитини, то вони наражають її і себе на негатив у старшому віці. Вибірковість спілкування породжує обман і брехливість, адже дитині можуть бути нецікаві обрані батьками діти. Так вона спілкуватися не навчиться.

І ще один момент: є занадто турботливі мами, які не відпускають гратись на вулицю, не дозволяють відвідувати секції... А в результаті – ізоляція, самотність, а в підлітковому віці – посилення самотності, вибух, втеча з дому.

Батьки, надмірно турбуючись про дітей, намагаються зіграти роль щасливої долі, влаштовують у найкращі школи, інститути, купують найкращий одяг. У дітей є все, а чи є щастя? Щасливчики, а не щасливі. Батьки так намагаються зробити дітей щасливими, що не помічають, як роблять їх нещасними.

Батьки часто скаржаться на дітей, що вони все їм дали, а отримали за це лише розчарування. Насправді ж вони обділяють дитину – вона не бачить головного – щасливих батьків і щастя в домі. Діти тікають від нещасних, як від заразних хворих, вигляд нещасливої людини підриває їхню слабку віру у можливість щастя. Що більше батьки звертаються до чуйності і просять їх пожаліти, то важче складаються стосунки, адже проханнями про чутливість її в дитячому серці не викличеш. Дитина швидше пожаліє собаку, ніж батьків, якщо вони нещасливі. Собаче нещастя їй не небезпечне, часом корисне, дає відчути себе сильним, а нещастя батьків її убиває, знезброює... Дитина часом не витримує тяжкості нещастя батьків і „вмикає” охоронне гальмування – завмирає, стає нечуйною. Нещасливі люди не можуть виховувати щасливих людей.

Коли батьки розлучаються, для них усе перевертається догори дригом, а для дитини – перевертається весь світ.

Усім необхідно, щоб їх цінували, як удома, так і поза ним. „Він у нас розумний, гарні оцінки приносить”, – хвалимось, але не хвалимо. А дитині так хочеться, щоб найрідніші люди її хвалили, радилися з нею, помічали її. Не бійтеся хвалити дитину, схвалення – це великий початок, що окрилює і дає сили для польоту. Повага до дитини – важлива особливість виховання. Якщо немає поваги, батьки отримують опір, бунт.

Зовсім інакше чинить дитина, яку слухали, сприймали, хвалили, поважали. Вона не впадає у відчай, не змінює поглядів під впливом слів зовсім незнайомих людей, не втрачає віри в життя після першої ж невдачі.

Грубе ставлення до дитини навчає її грубості і більше нічого. Дитина сприймає засоби досягнення мети (грубість), а не якусь далеку і примарну мету її застосування.

Якщо батьки – джерело напруження і небезпеки, то дитина виставляє бар’єри і до неї не достукатись. Сприймаючи дитину такою, якою вона є, дорослі задовольняють її потребу в безпеці і визнанні. І батьківський дім буде безпечним і потрібним. Сприймаючи дитину з усіма її недоліками, батьки усувають озлобленість, через яку і виникають вади характеру.

Дитина – барометр, тонкий прилад, який вловлює як позитивне, так і негативне. Вона бере приклад із вас: „Якщо батькові можна курити, то чого ж мені не можна? ”, „Якщо мама кричить на бабусю, то чого мені не можна? ”. Ми самі риємо собі яму, діти виростають і роблять те, що чинимо ми.

Тест „Які ми батьки? ”

Дайте відповідь „так”, „ні”, „інколи”.

1. Чи дивитесь ви телепередачі про виховання, чи слухаєте радіо, читаєте статті про це?

2. Ваша дитина здійснила поганий вчинок. Чи замислитеся, чи не є її поведінка результатом вашого виховання?

3. Чи одностайні ви з вашим чоловіком (дружиною) у поглядах на виховання?

4. Якщо дитина пропонує вам свою допомогу, чи приймете ви її, навіть якщо від цього справа може затриматись або взагалі зупинитись?

5. Чи забороняєте і відмовляєте у чомусь, тільки коли це конче необхідно?

6. Чи вважаєте ви, що послідовність – один з основних педагогічних принципів?

7. Чи усвідомлюєте ви, що середовище, яке оточує дитину, впливає на неї?

8. Погоджуєтеся, що спорт і фізкультура важливі для гармонійного розвитку дитини?

9. Чи умієте ви не наказати, а попросити про щось свою дитину?

10. Вам неприємно відгороджуватись від дитини фразою: „У мене немає часу” чи „Почекай, доки я закінчу роботу”? За кожну позитивну відповідь – 2 бали, за відповідь „інколи” – 1 бал, за негативну відповідь – 0.

Менше 6 балів: справжнє виховання ви уявляєте доволі примарно. Але у народі кажуть, що починати ніколи не пізно, тому почніть просто зараз.

7 - 14 балів: ви не робите великих помилок у вихованні, але все ж про деякі речі задуматися варто. А почати можна, присвятивши найближчий вихідний дітям. І будьте впевнені: вони за це вас винагородять.

Більше 15 балів: ви – добрий батько чи мати. Але... може, все ж є щось, що варто покращити?