Тема 3. Основні поняття соціальної педагогіки

Поняття тезаурусу соціальної педагогіки. Соціалізація — базова категорія соціальної педагогіки. Характеристика соціального виховання. Соціальне середовища як необхідна умова соціалізації особистості. Соціальна адаптація, її види. Зміст та види соціальної профілактики. Сутність соціальної реабілітації. Характеристика ресоціалізації. Соціальна допомога та соціальні послуги в структурі соціального обслуговування.

Соціальна педагогіка, як і кожна наука, має свій понятійно-категоріальний апарат. Провідними категоріями цієї педагогічної галузі є соціальне середовище та соціалізація особистості.

Соціалізація – історично зумовлений процес розвитку та самозміни людини у процесі засвоєння індивідом цінностей, норм, правил, що притаманні даному суспільству, та відтворення набутого соціального досвіду, культури, що відбувається у взаємодії людини із стихійними, відносно спрямованими та цілеспрямовано створеними умовами життя на всіх основних етапах.

У сучасній соціальній педагогіці соціалізацію розглядають, з одного боку, як процес інтеграції, під час якого індивід із певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних йому для життєдіяльності в суспільстві, а з іншого, як процес формування, розвитку і становлення особистості під впливом навчання, виховання та засвоєння елементів культури, норм, цінностей і соціальних ролей, які є сутнісними для цього суспільства та певних соціальних спільностей. Сутністьсоціалізації полягаєу поєднанні пристосування та уособлення людини в умовах конкретного суспільства.

Пристосування (соціальна адаптація) – процес і результат зустрічної активності суб’єкта соціального середовища. Адаптація передбачає узгодження вимог та очікувань соціального середовища у відношенні до людини з її установками та соціальною поведінкою; узгодження оцінок та притязань людини з її можливостями і з реаліями соціального середовища. Тобто, адаптація – це процес та результат становлення індивіда соціальною істотою.

Уособлення – процес автономізації людини у суспільстві. Результат цього процесу – потреба людини мати власні погляди (ціннісна автономія), власні прив’язаності (емоційна автономія), потреба людини самостійно вирішувати особисті питання, здатність до самовизначення, самореалізації, самоствердження (поведінкова автономія). Тобто, уособлення – це процес і результат становлення людської індивідуальності. Ефективна соціалізація передбачає певний баланс адаптації та уособлення.

Основні сфери соціалізації індивіда — спілкування, діяльність, самосвідомість.

У сфері спілкування відбувається засвоєння елементів культури, норм, цінностей, соціальних ролей. У сфері діяльності опановуються різноманітні види праці, відбувається орієнтація в них, розуміння їхньої суті та сенсу. У сфері самосвідомості формується образ власного «Я», визначаються власні соціальна належність, соціальна роль, система соціальної орієнтації.

Види соціалізації: імпритинг – (запечатління), екзистенційний натиск, наслідування, ідентифікація, рефлексія.

Фактори соціалізації: мегафактори, макрофактори, мезофактори, мікрофактори.

Найважливішу роль у тому, якою виросте людина, як відбудеться її становлення відіграють люди, у безпосередній взаємодії з яким проходить її життя. Їх називають агентами соціалізації. На різних вікових етапах склад агентів специфічний. За своєю роллю у соціалізації агенти розрізняються в залежності від того, наскільки вони значимі для людини.

Соціалізація – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, що передбачає включення у систему суспільних відношень і самостійне відтворення індивідом цих відношень.

Найбільше підлягає зовнішньому спрямованому впливу, найбільш кероване та динамічне – соціальне виховання. Соціальне виховання – створення у суспільстві умов та цілеспрямованих дій, що сприяють оволодінню та засвоєнню підростаючим поколінням загальнолюдських та спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Головною (стратегічною) метою соціального виховання є сприяння розвитку людини як особистості, реалізації її здібностей та можливостей у суспільстві.

Завданням соціального виховання є створення умов для досягнення його членами успішної соціалізованості, яка передбачає баланс адаптації людини до суспільства та уособлення у ньому.

Соціальне виховання здійснюється в різних сферахжиттєдіяльності:

- освіта - включає в себе систематичне навчання та самоосвіту

- організація соціального досвіду людини - здійснюється завдяки участі дитини у різних формалізованих та неформалізованих об’єднаннях

- індивідуальна допомога – це свідома спроба інших осіб допомогти дитині набути певних знань, навичок в усвідомленні дитиною своїх цінностей та можливостей; в розвитку самосвідомості та самоствердженні, почуття приналежності до певної групи та соціуму.

Соціальне виховання здійснюється у трьох напрямках:

- передача соціального досвіду дітям, створення необхідних умов для самореалізації в інтелектуальному, емоційному, моральному, культурному та фізичному плані;

- створення виховуючого середовища в родині та її найближчому оточенні, формування соціально прийнятних норм, орієнтацій та цінностей, що є основою сприятливого психологічного клімату;

- здійснення процесів соціальної реабілітації, що передбачають комплекс заходів для боротьби з асоціальними відхиленнями в розвитку особистості, забезпечення соціальної допомоги та захисту дітей.

Система соціального виховання здійснюється в різних сферах мікросередовища, де розвивається особистість, за участю всіх суб’єктів виховання.

Соціальна педагогіка розглядає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери: політична, соціальна, духовна формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами в цілі, завдання, зміст соціального виховання. У структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня відносять матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень – це конкретні умови життя особистості та умови в середовищі найближчого оточення.

Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю базується на точному визначенні сфер та напрямів її здійснення. Серед них провідними є соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальні послуги, соціальна допомога, соціальна реабілітація.

Соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених та втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин внаслідок

- стану здоров’я зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність);

- змини соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці).

Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності, формування позитивного відношення до життя, праці, навчання. В практиці соціальної діяльності виокремлюють медичну, професійну, психологічну, педагогічну реабілітацію.

Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психо-біологічних умов, психолого-педагогічних чинників, які зумовлюють відхилення у психічному та соціальному розвиткові дітей, підлітків, молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я тощо, а також в організації життєдіяльності й дозвілля молоді. Виокремлюють первинну, вторинну, третинну профілактики.

Профілактична робота може здійснюватись на кількох рівнях: особистісному, сімейному, соціальному.

Соціальне обслуговування — вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб для молоді, об'єднань громадян та інших соціальних інституцій щодо надання безкоштовного чи на пільгових умовах, на компенсаційних або благодійних засадах різноманітних соціальних послуг для задоволення духовних, естетичних, моральних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, матеріальних та інших потреб дітей та молоді

Соціальні послуги — це комплекс дій держави, відповідних громадських і приватних організацій, спрямованих на створення і поліпшення умов життєдіяльності молоді, розширення можливостей її самореалізації; реалізацію особистісних, політичних, соціальних і культурних прав молодої людини.

Соціальна допомога (підтримка) — вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, спрямованої на здійснення заходів для забезпечення гарантованого державою матеріального рівня дітей і молоді та сімей з дітьми з урахуванням їхнього матеріального та фізичного стану, складу сім'ї, віку, здоров'я, участі в суспільному та іншому виробництві. Це допомога окремим людям, соціальним групам або верствам населення з метою задоволення їхніх потреб, необхідних для нормальної життєдіяльності в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації, а також створення умов для їхньої самореалізації

Види допомоги: соціально-правова допомога; соціально-реабілітаційна допомога; соціально-інформаційна допомога; соціально-побутова допомога; соціально-економічна допомога; медично-соціальна допомога; соціально-психологічна допомога.

Усі ці види допомоги можуть реалізовуватися у різних формах: заочних (телефон, переписка, інформаційні служби); очних (спілкування); стаціонарних (притулок, інтернат, будинок дитини), комплексних (центри реабілітації).