Тема 7. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

Сім'я як мала група та соціальний інститут. Соціалізуючі функції сім'ї. Параметри сім'ї. Функції сім'ї як соціального інституту. Типологія сімей. Поняття батьківства та батьківської позиції. Стилі батьківства: авторитарний, ліберальний, авторитетний. Принципи усвідомленого батьківства.

Сім'я - динамічна мала група людей, які разом проживають, зв'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю.

Сьогодні сім'я розглядається як провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки є персональним середовищем її життя та розвитку.

Основні соціалізуючі функції сім'ї:

- забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда;

- формування статевої ідентифікації дитини;

- провідна роль в її розумовому розвитку;

- розвиток здібностей та потенційних можливостей індивіда;

- забезпечення дитини почуттям захищеності;

- формування ціннісних орієнтацій особистості;

- оволодіння дитиною основними соціальними нормами.

Сім'ї розрізняють за такими основними параметрами:

- соціально-культурний - освітній рівень батьків, їх участь в житті суспільства;

- соціально-економічний - майнові характеристики та зайнятість батьків на роботі;

- техніко-гігієнічний - умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя;

- демографічний - структура сім'ї (велика, що включає інших родичів; батьки та діти; неповна; бездітна; одно-, мало- чи багатодітна).

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Ця істина підтверджується усім шляхом розвитку людської цивілізації. В процесі цього розвитку сім'я набула функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту.

Як соціальний інститут сім'я виконує наступні функції: матеріально-економічну, житлово-побутову, репродуктивну, комунікативну, виховну, рекреативну.

Сьогодні за різними підходами і критеріями вчені нараховують понад сорок типів, видів і форм сімей. Ось далеко неповний їх перелік:

- за складом: повна сім'я, окрема, проста, складна, велика сім'я;

- за структурою: з однією, з двома і більше шлюбними парами з дітьми або без дітей, з одним з батьків подружжя; з матір'ю (батьком) з дітьми;

- за типом главенства в сім'ї: егалітарні (демократичні) й авторитарні;

- за однорідністю соціального складу: соціально-гомогенні і гетерогенні;

- за сімейним стажем: молоді, середнього шлюбного віку; похилого віку;

- за національним (етнічним) складом: однонаціональні; міжетнічні сім'ї; сім'я з громадян різних держав; сім'я з осіб різного віросповідання;

- за якістю взаємин і атмосфери в сім'ї: благополучна, стабільна, педагогічно-слабка, нестабільна, дезорганізована;

- за географічною ознакою: міська, сільська, віддалена сім'я;

- за типом споживацької поведінки: сім'я з " фізіологічним", " інтелектуальним", з проміжним типом споживання, " дистантна" сім'я;

- за рівнем матеріального достатку: елітарні, малозабезпечені, заможні.

У науковій, соціологічній, психолого-педагогічній літературі існує визначення сімейного благополуччя, його сутності. Сімейне благополуччя визначається високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, задоволення емоційних потреб всіх членів сім'ї. В благополучній сім'ї існує взаєморозуміння, взаємоповага між всіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, взаємопогодження стосовно спільних справ і обов'язків, психологічна підтримка, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність, раціональне вирішення всіх сімейних проблем. Неблагополучними (проблемними) називають сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості в силу тих чи інших причин, у результаті чого в цих сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. В основу виділення неблагополучних сімей покладені соціально-психологічні та соціально - економічні фактори. До таких сімей належать:

- сім'ї, де батьки зловживають спиртним, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства;

- сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків;

- сім'ї з конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми;

- неповні сім'ї; материнські сім'ї;

- сім'ї зовні благополучні, які припускаються серйозних помилок, прорахунків в системі сімейного виховання, які мають стійкий характер.

Сімейне виховання - більш чи менш усвідомлені зусилля старших членів сім'ї, котрі спрямовані на те, щоб молодші відповідали уявленням старших про те, якою повинна бути і стати дитина.

Однією з складових сімейного виховання є батьківська позиція - психологічна та виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах та нормах взаємодії з нею.

Батьківська позиція має такі ознаки:

- адекватність (найбільш близька до об'єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини та побудова виховного впливу на основі такої оцінки);

- гнучкість (здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно до її вікових особливостей, конкретних ситуацій);

- перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з вимогами, які поставить перед дитиною подальше життя).

Гері Чепмен та Росе Кемпбел пропонують наступні шляхи до серця дитини: дотик; слова заохочення; відданий їм час; подарунки; допомога.

Основні правила батьківської поведінки:

- У стосунках з дитиною спиратися на позитивні якості її особистості.

- Оцінювати не особистість, почуття, думки дитини, а її вчинки.

- Навіювати дитині позитивне.

- Приймати дитину такою, якою вона є.

- Не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого.

- Порівнювати дитину частіше із нею (якою вона була раніше), а не з її однолітками, знайомими.

- Не принижувати гідність дитини.

- Не припускати розходження між словами і діями батьків.

Сьогодні одним із напрямків соціальної політики є сімейна політика - система механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадянським суспільством і виконує такі функції: стабілізуючу; захисну.

Суспільство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише виживання, а й розвиток.

Можна виділити такі орієнтири сучасної сімейної політики в Україні:

- стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень;

- підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості;

- забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю;

- підвищення виховного потенціалу сім'ї;

- адаптація сім'ї до ринкових умов життя.

В Україні можна виділити такі напрямки реалізації сімейної політики:

- законодавче забезпечення;

- економічні заходи;

- соціальна робота з сім'єю.