Тема 11. Соціально-психологічний портрет особистості з обмеженими функціональними можливостями

Поняття інвалідності. Характеристика видів відхилень у здоров'ї. Типологія інвалідності. Причини відхилень у здоров'ї. Правила реабілітації дітей з обмеженою дієздатністю.

До сьогодні в Україні немає єдиного терміна стосовно осіб, що мають фізичні та психічні відхилення у здоров'ї. Так у засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття:

- інвалід;

- особи з обмеженими функціональними можливостями;

- люди з обмеженою дієздатністю;

- люди з особливими потребами;

- особи з вадами розвитку.

У законодавчих документах, як правило, домінує термін " інвалід".

Інвалідність - це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім'ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність ЇЇ соціального захисту.

Існує багато класифікацій відхилень у здоров'ї та розвитку. Однією з найбільш поширених є британська трьохзіркова шкала обмежених можливостей:

- недуга - втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певну діяльність;

- обмежена можливість - втрата здатності (внаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для людини;

- недієздатність - наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих чи соціальних факторів.

Види відхилень у здоров’ї.

- Фізичні: тимчасові чи постійні відхилення у розвитку і функціонуванні органів людини: (хронічні соматичні та інфекційні захворювання).

- Психічні: тимчасові чи постійні відхилення у психічному розвитку людини (порушення мови, пошкодження мозку, затримка та порушення розумового розвитку, психопатія).

- Складні: поєднують фізичні та психічні відхилення.

- Важкі: таке поєднання фізичних та психічних відхилень, при яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливим.

Типологія інвалідності.

- за причиною: інваліди з дитинства (ДЦП, сліпота, глухота, розумова відсталість, вроджені вади тощо); інваліди по захворюваності (ураження систем організму); інваліди праці (обмеження життєдіяльності внаслідок професійних захворювань чи травм на роботі).

- за мобільністю: (мобільні, мало мобільні, нерухомі)

Щоб подолати це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливостями в суспільстві через створення їм умов для максимально можливої самореалізації.

Причини інвалідності:

- зовнішні (екзогенні) – механічні, фізичні, хімічні, екологічні, психічні, порушення харчування.

- внутрішні (ендогенні) – спонтанні зміни у генетичному матеріалі, внутрішньоклітинні метаболіти, хвороби, що передаються спадковим шляхом, вроджені вади.

Фактори зовнішнього середовища є визначальними у появі хвороб, тому що вони не тільки впливають безпосередньо на організм, але й можуть викликати зміни його внутрішніх властивостей. Ці зміни у майбутньому поколінні можуть самі спричинювати хвороби (спадковість, вроджені вади).

Правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:

- ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання виховання та догляду.

- на основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово і цілеспрямовано: навчати дитину альтернативних способів спілкування; навчати основних правил поведінки; прищеплювати павички самообслуговування; розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття; виявляти та розвивати творчі здібності дитини.

- створювати середовище фізичної та емоційної безпеки: позбавитися небезпечних речей та предметів; вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції; не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.

- рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною-інвалідом, потрібно: сприймати її такою, якою вона є; підтримувати і заохочувати її до пізнання нового; стимулювати до дії через гру; більше розмовляти з дитиною, слухати її; надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо; не піддаватися всім примхам і вимогам дитини; не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити; не боятися кожну хвилину за життя дитини.