Негативні аспекти соціалізації дітей у закладах інтернатного типу

Відсутність спілкування з біологічними батьками; деформація родинних зв'язків через важке минуле; дефіцит любові, ласки, уваги; вузьке коло спілкування через закритий колектив; випадки жорстокості з боку персоналу та вихованців; регламентація проведення часу; несформований образ " Я"; підвищене почуття тривожності, орієнтація на ворожість соціуму; емоційне незадоволення; відсутність соціальних навичок особистого життя; відсутність особистого простору; економічна депривація (діти не мають власних заощаджень і досвіду розпоряджатися грошима); постійне перебування у вузькому комунікативному просторі; відсутність власних речей; ранні сексуальні зв'язки; випадки сексуального насилля; обмежені можливості у виборі професії; відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними структурами; соціальна незахищеність після виходу із закладів інтернатного типу.

До традиційних форм опікування дітей-сиріт відносять усиновлення, опіку, піклування.

Усиновлення (удочеріння) - є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки. Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. Усиновлення е найкращою формою влаштування долі дитини-сироти і досі єдиною, в результаті якої дитина вибуває з системи державної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти чи такої, що лишилася без батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли п'ятнадцяти років; піклування - віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєдіяльності дитини. З метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв'язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Завдання опіки над дитиною формулюються як право і обов'язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. Опікуни, як правило, обираються із осіб, близьких підопічному. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов'язки.

Останнім часом в Україні поширюються сімейні форми виховання для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Сімейними формами виховання є прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу (далі — ДБСТ), положення про які затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Прийомна сім'я - це сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у родині не повинна перевищувати п'яти чоловік.

Інститут прийомної сім'ї розрахований на тимчасову опіку над дітьми (на короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до двох-трьох років, доки батьки перебувають в ув'язненні, на лікуванні тощо). Така форма опікування дає змогу здійснювати соціальний захист інтересів і прав дитини, яка тимчасово позбавлена батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття дитини.

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дитячий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на виховання приймається не менше п'яти дітей, позбавлених батьківської опіки і не повинна перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку. У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо дозволяють житлово-побутові умови і є бажання батьків-вихователів. Орган виконавчої влади зобов'язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошове утримання. Батьки-вихователі зобов'язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, розвиток. Вони повинні особисто виховувати неповнолітнього, якому заміняють батьків.

Різниця між прийомною сім'єю та ДБСТ полягає,

- у кількості дітей, яких влаштовують на проживання: у прийомних сім'ях їх від одного до чотирьох (включно), а у дитячих будинках сімейного типу — від п'яти до десяти;

- у дитячих будинках сімейного типу хоча б один із батьків є професійними батьком-вихователем чи мамою-вихователькою, що передбачає виплату заробітної плати. У прийомній сім'ї батьки не отримують заробітної плати, але їм надається державна фінансова допомога на утримання кожної дитини. У відношенні до них використовується термін «прийомні батьки»;

- на відміну від прийомної сім'ї, що створюється на базі власної житлової площі, місцеві органи влади, самоврядування, приймаючи рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, беруть на себе зобов'язання про його забезпечення житлом (багатокімнатною квартирою або будинком) з відповідним обладнанням (пральною машиною, іншою побутовою технікою).

Національним законодавством передбачено також створення патронатної сім'ї, які беруть дітей-сиріт на проживання до себе, але нормативних документів щодо неї поки не існує. Цей вид соціальної допомоги на Заході називають фостерною.