Тема 13. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації

Поняття норми і патології в соціальному розвитку людини. Поняття девіантної поведінки. Біологічні, психологічні, соціологічні теорії девіації. Характеристики девіантної поведінки. Причини соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх. Поняття „важковиховуваний" в соціальній педагогіці. Типові групи „важковиховуваних" підлітків.

Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей), які містять вимоги до поведінки та обов'язків членів цього суспільства.

Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, які схвалює група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його

Аналізуючи поняття норми, її можна розглядати як:

- приписи чи заборони;

- ідеал, що відповідає вимогам соціального середовища, в якому живе людина;

- діапазон варіативності поведінки.

Деякі з норм мають абсолютні та однозначні критерії, сформульовані в законах та правилах, інші – транслюються у вигляді традицій, вірувань чи сімейних, професійних, суспільних регламентацій. Соціальні норми в суспільстві виконують орієнтаційну, регулюючу, інформаційну, корекційну, виховну функції. В них закладені певні способи дій, у відповідності з якими індивіди будують та оцінюють свою діяльність, спрямовують та регулюють поведінку.

Девіантна поведінка людини - це система вчинків чи окремі вчинки які суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, не адаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального та етичного контролю особистості над власною поведінкою.

Девіантна поведінка пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій способів діяльності поширених в суспільстві чи групах нормам, правилам стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати в якості засобу досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

В теорії девіантної поведінки виокремлюють такі підходи до оцінки норми і девіацій.

Соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. У відповідності з цим до девіантної поведінки відносять поведінку, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чи оточуючих людей.

Психологічний підхід розглядає девіантну поведінку у зв’язку з конфліктом, деструкцією та саморуйнівною поведінкою особистості. Девіант, у відповідності з цим підходом, свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, не дозволити собі реалізувати свої нахили.

В межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприяють формуванню психічних розладів та захворювань.

Етнокультурний підхід визначає, що девіації доцільно розглядати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей.

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як девіантна.

Девіантні форми поведінки поділяються на тимчасові і постійні, стійкі та нестійкі. Для тимчасових девіацій характерна обмежена тривалість поведінки, що суперечить певним нормам. До постійних девіацій відносять такі форми асоціальної поведінки, які мають тенденцію до повторення. Стійкими називають девіації, яким притаманний лише один вид асоціальної поведінки (наркоманія, дромоманія тощо). При нестійких девіаціях відмічається схильність до проявів різних видів девіантної поведінки. (алкоголізм з агресією до ближніх тощо).

Виокремлюють стихійні і сплановані, структуровані (організовані) та неструктуровані різновиди девіантної поведінки. Стихійні девіації виникають під впливом зовнішніх обставин і характеризуються тимчасовим характером, їх причиною, як правило, є емоційний стан індивіда та збіг обставин. Сплановані девіації мають характер регламентованості та чіткої спрямованості. Людина завчасно готується до їх реалізації. Структурована девіація - це групова форма поведінки, в межах якої чітко розподілені ролі всіх її учасників. Для неструктурованої різновидності групової девіантної поведінки характерна відсутність ієрархічних взаємостосунків, регламентація вчинків.

Девіантні форми поведінки за своєю спрямованостю на себе та інших бувають експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїстичні. Експансивні девіації характеризуються вторгненням в сфери життя і діяльності оточуючих, здійснення щодо них різних форм фізичного, психічного та сексуального насильства. При неекспансивних девіаціях індивід своєю поведінкою не зачіпає інтереси інших (анорексія). Егоїстичні девіації відрізняються спрямованістю на отримання задоволення чи особистого зиску. Альтруїстичні девіації спрямовані на задоволення інтересів інших людей, нерідко поєднуються з схильністю до самопожертви та самознищення.

За рівнем усвідомлюваності та критичності поведінки розрізняють усвідомлені та неусвідомлені девіації. Усвідомлені девіації - це такий вид поведінки, при якій людина усвідомлює, що її вчинки суперечать певним нормам, тому вона може переживати негативні емоції, бажає змінити свою поведінку. Неусвідомлені девіації притаманні людям з психічними розладами, які переконані, що їх поведінка носить адекватний характер в порівнянні з вчинками оточуючих, в них відсутнє бажання змін у своїй поведінці.

Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первинна девіація - це власне ненормативна поведінка, яка має різні причини. Вторинні девіації виникають у результаті свідомого чи неусвідомленого девіантом прагнення діяти відповідно того ярлика, яким оточуючі відмітили його поведінку, що мала місце раніше.

Причини девіантної поведінки:

- Соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення; майнове розшарування суспільства; обмеження можливості соціально схвалених форм заробітку; безробіття; доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх; зниження рівня соціальної безпеки.

- Соціально-педагогічні: криза інституту сім'ї; виховання в неповній сім'ї; завищені вимоги; ворожість та конфлікти між батьками; критицизм підлітків по відношенню до школи, сім'ї, відчуженість від них; слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

- Соціально-культурні: колапс офіційної ідеології; зниження морально-етичного рівня населення; поширення кримінальної субкультури; домінування культу сили; негативний вплив засобів масової інформації; лібералізація статевої моралі;

- Психологічні: прагнення бути незалежним від дорослих; визнаним серед однолітків; потяг до самоствердження, бажання виглядати дорослим; несформована система моральних цінностей; потреба змінити психічний стан у стресових ситуаціях; підвищена тривожність, низька самооцінка, інфантилізм; акцентуації характеру, психопатії, психопатологічні синдроми (депресія, параноя, мстивість тощо); негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність)

- Біологічні: порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму; наслідки спадковості; вплив різноманітних факторів середовища (рівень радіації тощо).

До девіантної поведінки схильні перш за все так звані " важкі" діти.

Важка дитина – це людина, у якої в силу різноманітних причин є ненормальності, відхилення в поведінці, спілкуванні, відношеннях.

Термін " важкий учень", " важковиховуваний" характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

З точки зору медичної психології відхилення в поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

До числа " важких" відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками; які страждають на розладом нервової системи (психоневротики); педагогічно запущені; з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; з суперечливою і роздвоєною натурою; з порушеннями у сфері спілкування; з неправильним розвитком вольових якостей: вперті, безвільні, капризні, свавільні, недисципліновані, неорганізовані. Вони потребують постійного соціального контролю. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміємо всю сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поводження з метою їхньої мінімізації.

Отже, ми визначили, що девіантна поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка – наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: в результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає у стан " соціальної дезорганізації", коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв’язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному.