Теорія абсолютних переваг сміта, її роль у регіональній економіці

Ця теорія була розроблена і описана в 1776 році в роботі “Дослідження про природу та причини багатства націй”. В ній вперше доводиться, що багатство націй не залежить від кількості золота та срібла, які вона має, а від її спроможності виробляти товари та послуги. Згідно з цим основне завдання держави полягає в тому, щоб розвивати виробництво за рахунок поділу праці та кооперації. Найкращим чином держава це може зробити, якщо не буде втручатися в економіку (принцип лейзефе). Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів політики вільної торгівлі. Теорія Адама Сміта має такі припущення: 1) праця являє собою єдиний фактор виробництва; 2) має місце повна зайнятість (тобто всі ресурси, як має та чи інша країна, використовуються повністю); 3) в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які торгують між собою тільки двома товарами; 4) витрати виробництва залишаються постійними, а їх зниження збільшує попит на товар; 5) ціна одного товару відображена кількістю праці, який необхідно витратити для виробництва одиниці іншого товару; 6) транспортні витрати дорівнюються нулю; 7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій. Країна експортує ті товари, які виробляються з найменшими витратами, тобто вона має абсолютну перевагу в виробництві даного товару, і імпортує ті товари, які виробляються іншою країною з найменшими витратами, тобто інша країна має абсолютну перевагу в виробництві другого товару.

25. Транспорт як особлива сфера матеріального виробництва, його вплив на регіональний розвиток.
Транспорт--галузь матеріального виробництва, яка забезпечує потреби господарства і населення в усіх видах перевезень.
Одним із основних факторів комплексного розвитку регіонів, який забезпечує взаємозв’язок структурних елементів господарського комплексу регіонів, є транспортна система.
Транспортна система--територіальне поєднання мереж, транспортних засобів і служб перевезення, що забезпечують реалізацію транспортно-економічних зв’язків з метою безперервного функціонування гоподарства
На її основі формуються і функціонують всі види матеріальних потоків, що забезпечують соціально-економічний розвиток як країни так і її регіонів. Як і більшість галузей господарства транспорт здійснює вплив на екосистеми регіонів.
Транспортна забезпеченість території – транспортно-географічна характеристика будь-якої території, яка відбиває співвідношення між потребами в шляхах сполучення і транспортних засобах, з одного боку, і наявністю та адекватністю транспортної мережі і транспортних засобів – з іншого.
Зміни у національній економіці привели до необхідності пошуку нових шляхів регулювання та організації продуктивних сил, розробки нових напрямів раціонального використання природно–ресурсного потенціалу, створення умов для активізації соціально–економічного розвитку регіону. З переходом економіки до ринкових форм господарювання суттєво зростає роль транспортного фактора у регіональному розвитку.
З чотирьох форм свобод, що необхідні для входження економіки у відкритий ринковий простір, три з них забезпечує транспорт – свободу переміщення людей, товарів і послуг. Це говорить про значну роль транспорту в просторовому розвитку економіки.
У структурі транспортних шляхів найбільшу питому вагу мають автомобільні: понад 70%, 1/5 частина припадає на авіалінії й лише 5% – на залізниці. Далі йдуть трубопровідний та внутрішній водний транспорт.
За обсягом вантажообігу перше місце займає морський транспорт – 70%; потім ідуть залізничний та автомобільний транспорт. У країнах, що розвиваються, технічний рівень залізничного транспорту низький: застосовується різнотипний рухомий склад, здебільшого малопотужні локомотиви, вагони малої вантажності, значне місце належить паровій тязі.

26. Принципи розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, їх сутність і значення в територіальній організації виробництва.
Принципи – керівні положення, що відображають об’єктивні потреби і умови соціально-економічного розвитку в територіальному аспекті.
Принципи – керівні положення або правила розміщення галузей (категорія є історично змінною).
Принципи розміщення – економічна політика, що спрямована на здійснення закономірностей.
Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає в тому, щоб під час розміщення об’єктів досягала висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:
--Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії і води;
--Наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;
---Наближення масового виробництва малотранспонтабельної продукції до місць її споживання;
---Ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;
---Обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;
---Охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.
---Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачається:
---Комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки
---Раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої та жіночої статі
Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами:
--співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;
--співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;
--зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;
--регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.
Принципи розміщення продуктивних сил є основою для побудови економічної політики. випливаючи із закономірностей, принципи ілюструють шлях найдоцільнішого вирішення проблеми розміщення виробництва.

27. Розселення населення, його основні форми, особливості за регіонами світу.
Розселення населення—розміщення населення на території, сукупність насел пунктів.
Середня густота населення зростає пропорційно зростанню його кількості на Землі, частково віддзеркалюючи ступінь освоєності певного типу природного середовища, задіяності його в господарській діяльності. За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Критерій міста закріплюється законодавчо в кожній країні, коливаючись від 2000 чоловік в Ісландії до 50 тис. чоловік в Японії. Нині в світі міське населення становить трохи менше половини, але його кількість невпинно зростає.
Найбільша частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %). До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить урбанізація. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впливу на розселення та відповідне ускладнення функцій. До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреаційних та інших зв'язків. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як агломерація. Міська агломерація - це система поселень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв'язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Лос-Анджелеса, Буенос-Айреса, Осака - Кобе - Кіото, Ріо-де-Жанейро. В США налічується більш як півтори сотні агломерацій, в яких проживає 70 % населення країни, у Великобританії - 8 агломерацій з населенням понад 2 млн. чоловік кожна. Швидкими темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються. Мегаполіс--злиття зон суцільної урбанізації(н: мегалополіс БосВаш на північному сході США об'єднує агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона та інших міст, концентруючи близько 50 млн чоловік). Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості.
Сільське населення переважає в таких країнах, як Бангладеш (понад 70 % кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У більшості країн Африки воно становить близько 80 % усього населення. Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову різних видів і розкидану (дисперсну). Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються. Розкидана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинутих країнах, як СТА, Канада, Австралія.
Поширені й мішані форми розселення. У розвинутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин(субурбанізація). Водночас у країнах з низьким рівнем економічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством. Таким чином, форми розселення населення постійно ускладнюються, віддзеркалюючи відповідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного «поліса» (міста-держави) до сучасного мегалополіса. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста(у Німеччині, Бельгії, Фрнації, США).