Транскордонне співробітництво України в умовах інноваційних змін

1. Глобалізація світових господарських зв’язків актуалізує завдання посилення інноваційної компоненти у системі міжнародного співробітництва. Узагальнення теоретичних положень щодо впливу технологічних змін на економічне зростання доводить, що конкурентоспроможність держави забезпечується розвиненими факторами виробництва, до яких відноситься „ресурс знань” – сукупність наукової, технічної і ринкової інформації, яка зосереджена в інноваційних організаціях та установах. Для постсоціалістичних економік із значним науковим потенціалом властиве нагромадження результатів НДіДКР і у виробничому секторі. Тому поняття „ресурсу знань” доповнено з урахуванням науково-технічної і технологічної інформації інноваційно активних галузей промисловості, нагромадженої у процесі наукової діяльності проектно-конструкторських бюро, лабораторій та виробничого персоналу.

2. Налагодження стабільних і тривалих економічних взаємозв’язків на інноваційній основі є передумовою формування міжнародного інноваційного кластера як системи підприємств і організацій, розташованих на території сусідніх країн, що характеризується тісними зв’язками у сфері науково-дослідних робіт, виробництві наукомісткої продукції та комерціалізації технологій. Таким чином, сукупність факторів конкурентоспроможності в інноваційній сфері розширюється фактором “суміжних галузей” іншої країни, а конкурентоспроможність розглядається в сенсі інтегральної транскордонної конкурентоспроможності.

3. Теорії регіонального розвитку доводять актуальність транскордонного співробітництва у забезпеченні економічного зростання периферійних регіонів. Прикордонне розміщення більшості областей України та розширення кордонів ЄС актуалізує транскордонне співробітництво та його інноваційну компоненту як пріоритетний напрям міжнародної співпраці. З метою забезпечення сприятливого інституційного середовища для науково-технічної співпраці суб’єктів господарювання прикордонних регіонів у дисертації пропонується запровадження інноваційної моделі транскордонного співробітництва.

4. Існуючі парадигми дослідження регіону, відповідно до яких його можна розглядати як квазідержаву чи квазікорпорацію, обумовлюють застосування макроекономічних теорій на мезорівні і дозволяють використати основні положення моделі П.Ромера для оцінки впливу інноваційної діяльності на економічне зростання регіону, а теорії М.Портера - для визначення конкурентних переваг прикордонних територій у науково-технічній співпраці.

5. Дослідження інноваційної діяльності регіонів на прикладі галузей промисловості Львівської області і Подкарпатського воєводства дозволили визначити факторні переваги участі у науково-технічному співробітництві (для української сторони – науковий потенціал регіонів, для польської – інноваційну інфраструктуру, систему фінансування, наявність попиту на інновації), а також виявити у промисловості кожного регіону галузі-донори і галузі-реципієнти інновацій, окреслити пріоритети міжнародної співпраці галузей з високою, середньою і низькою інноваційною активністю.

6. Виявлені у роботі домінування торговельно-інвестиційної моделі в українсько-польських економічних зв`язках та її асиметричність, низька ефективність інноваційної співпраці обумовлюють необхідність розв`язання низки інституційних проблем поглиблення інноваційного співробітництва. Цим аргументована необхідність реалізації інноваційної моделі транскордонного співробітництва, яка передбачає: вдосконалення чинного законодавства щодо державної підтримки інноваційних підприємств; посилення ролі місцевих органів влади у транскордонному співробітництві; створення організаційних форм супроводу процесу обміну інноваціями.

7. На першому етапі розвитку ІМТкС передбачено створення Інноваційного центру транскордонного співробітництва (ІЦТкС), основним завданням якого є налагодження інформаційних зв’язків між учасниками науково-технічної співпраці. Для забезпечення діяльності центру необхідно: повернутися до системи преференцій інноваційним підприємствам; забезпечити прозорість процедури відбору і реєстрації інноваційних проектів; посилити роль і відповідальність місцевих органів влади у транскордонному співробітництві. Наступний етап реалізації моделі передбачає трансформування ІЦТкС у Міжнародний центр інновацій та розвитку з розширенням його функцій до безпосередньої участі у процесі комерціалізації технологій. Функціонування міжнародного інноваційного кластера на третьому етапі розвитку ІМТкС дозволить подолати структурні перешкоди інноваційного розвитку. Суперечливість і недієвість міждержавних угод у сфері інноваційної співпраці зумовлює необхідність регулювання процесу комерціалізації ОІВ міжнародною міжрегіональною неурядовою організацією на четвертому етапі розвитку ІМТкС.

8. Успішна реалізація ІМТкС потребує прогнозної і поточної оцінки ефективності реалізації як самої моделі, так і сукупності окремих її складників (інноваційних проектів, експорту (імпорту) ліцензій, технологій тощо), а також рентабельності науково-технічної участі партнерів спільного підприємства, інтегральної ефективності просторово розосереджених інноваційних проектів та впливу інноваційної діяльності на економічне зростання.

9. Якість та системність інституційних змін визначають ефективність запровадження ІМТкС і можливі сценарії її розвитку. Планування показників реалізації ІМТкС рекомендується здійснювати з використанням прогнозних оцінок на основі аналізу динамічних рядів і екстраполяції тренду. Базовий сценарій є найбільш ймовірним на початковому етапі реалізації моделі і передбачає збереження існуючих тенденцій в економіці регіону та надання преференцій інноваційним підприємствам. Реалізація песимістичного сценарію відбудеться у випадку відсутності необхідних інституційних змін, оптимістичного сценарію – за умови істотного вдосконалення інституційного забезпечення ІМТкС.

33. Сучасні зрушення у структурі машинобудівного комплексу світу. Продукція комплексу у світовій торгівлі, регіональні відмінності.

Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Ця група країн є основними постачальниками виробів високої складності. Найбільша чисельність номенклатури машинобудівної продукції виготовляється у США, Німеччині та Японії. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного росту. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих, але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила. У Бразилії, Індії, Мексиці, Аргентині завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами.

34. Сучасні зрушення у структурі машинобудівного комплексу світу. Продукція комплексу у світовій торгівлі, регіональні відмінності.

Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Ця група країн є основними постачальниками виробів високої складності. Найбільша чисельність номенклатури машинобудівної продукції виготовляється у США, Німеччині та Японії. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного росту. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих, але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила. У Бразилії, Індії, Мексиці, Аргентині завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами.