Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Сутність, значення і структура торговельного комплексу
Сутність торгівлі на ринках Торгівля на ринках як форма організації торговельно-сервісного обслуговування являє собою сукупність одиничних актів купівлі-продажу, що здійснюється в мережі ринків (ринковому господарстві) всіма категоріями ринкових торговців і включає специфічну систему торговельних, побутових та інших послуг продавцям і покупцям на ринках. Складність і специфічність торгівлі на ринках випливає з її сутності і виявляється в такому: - характер більшості одиничних актів купівлі-продажу, що відбуваються в мережі ринків, є тотожним аналогічним оборудкам у мережі роздрібних торговельних підприємств, тобто є в основній частині роздрібною торгівлею; - поступово диверсифікується від суто роздрібного до роздрібно-гуртового характер одиничних актів купівлі-продажу в торгівлі на ринках; - переважно інфраструктурний характер ринкового господарства закладений у специфіці його основної діяльності, адже підприємство ринків скеровує свої матеріальні, фінансові і людські резерви передусім на створення умов для ведення ринкового торгу будь-ким із суб'єктів господарської діяльності — товаровиробників чи торговельних посередників; - інфраструктурний характер діяльності підприємств ринків є основою для широкої диверсифікації торгівлі на ринках з іншими видами господарської діяльності; - особливість торгівлі на ринках виявляється в структурі об'єктів і складі суб'єктів даної форми торгівлі: через ринки реалізується широкий асортимент продовольчих і непродовольчих товарів, який мало чим відрізняється від асортиментного набору роздрібної торговельної мережі; - торгівлю на ринках можна характеризувати як частково організовану форму торгівлі, адже в ній можуть брати участь будь-хто із членів суспільства (фізична особа) або група людей (юридична особа), у господарському плані відособлені від підприємства ринків і які будують свої відносини з ним на договірних засадах; - специфіка торгівлі на ринках закладена в її природі, найтісніше пов'язаній з класичними категоріями ринку — оцінкою вартості товару на основі співвідношення попиту і пропозиції. Функції торгівлі Торгівля як галузь господарської діяльності має розгорнуту мережу оптових і роздрібних підприємств, забезпечує зберігання, транспортування і реалізацію товарної продукції, предметів споживання. Рівень розвитку торгівлі характеризує обсяг і структуру споживання в країні. Торгівля інформує і впроваджує нові товари, виробництво яких тільки починається, які для споживачів є ще невідомими. Таким чином, розвиток торгівлі, будучи обумовлений рівнем і темпами розвитку виробництва товарів, в свою чергу, здійснює вплив на промисловість, сільське господарство з одного боку, і на споживання людей – з іншого. Важливе значення торгівлі в тому, що вона сприяє особистій матеріальній зацікавленості людей у підвищенні продуктивності праці, в збільшенні виробництва, в більш повному задоволені потреб. Торгівля виконує наступні функції: доведення товарів до споживачів; продовження процесу виробництва у сфері товарного обігу (сортування, комплектування, пакування); зміна форм вартості з товарної на грошову; надання торгових послуг населенню в процесі реалізації товарів. Структура торгівлі містить елементи, організаційні відносини, зв'язки і взаємодію. Крім того, структура торгівлі як соціально-економічна система багатогранна і включає господарську, функціональну, управлінську, технологічну, соціальну, територіальну та інші види структур. При цьому модель системи формують три структури: господарська, функціональна й управлінська. Зовнішньо така модель виражається в організаційній побудові, точніше, в організаційній структурі торгівлі. Основними елементами організаційної структури слід вважати: • торговельні об'єкти, торговельні підприємства, (їх підрозділи), об'єднання, організації; • підсистеми торгівлі: галузеві, функціональні, відомчі, територіальні та ін.; • управлінські органи, підрозділи, служби. Органічними компонентами організаційної структури торгівлі виступають також сукупність відносин і зв'язків. Найбільш характерними для торгівлі є: - організаційні, управлінські, економічні, соціальні та технологічні відносини; - господарські, економічні, зовнішньоекономічні, інтеграційні та коопераційні зв'язки. Система відносин й зв'язків підтримує постійну взаємодію елементів структури торгівлі. 38. Стратегія розвитку регіонів (України)– це набір таких установок, правил і законів, якими повинні керуватись, з однієї сторони, державні структури, з іншої – регіональні. Якщо немає розробленої стратегії розвитку регіонів, то по суті, не можна говорити про здійснення регіональної політики в державі. В “Пояснювальній записці до проекту Концепції регіональної політики в Україні і Основних напрямів розвитку регіонів України” зазначається, що стратегія регіональної політики полягає у тому, щоб органічно поєднати інтереси держави і регіонів, створити умови для раціонального використання місцевих ресурсів та особливостей природно-виробничого потенціалу з метою найефективнішого розвитку продуктивних сил. Слід констатувати, що національна стратегія розвитку України повинна також передбачати розв’язання трьох наступних надзвичайно важливих проблем. 1. Розбудова державності і формування національногосподарського комплексу України. 2. Розробка ефективної внутрішньодержавної стратегії, тобто визначення шляхів повноцінного розвитку регіонів України. 3. Інтеграція національногосподарського комплексу з національними комплексами сусідніх держав і світовою економікою. Отже, стратегія розвитку економічного району повинна базуватись на наступних принципах: 1. Трансформація структур господарських комплексів соціально-економічних комплексів з метою досягнення відповідності їх потенціалам їх територій. 2. Інтеграція господарських комплексів економічних районів в єдиний національний господарський комплекс України. 3. Послідовне покращення екологічної ситуації в регіонах. Зменшення соціальної напруги в регіонах. 4. Формування якісно нових взаємовідносин між державою і регіонами на взаємовигідних умовах. Названі принципи в кожному з регіонів повинні реалізовуватись виходячи з урахування.
|