Цілі регіональної політики ЄС, пріоритети, головні інституції, неурядові суб’єкти

Пріоритети регіональної політики ЄС – шість приоритетних напрямків, зумовлених відокремленням найбільш відсталих регіонів і необхідністю проведення структурних змін: 1) сприяння структурній перебудові та розвитку депресивних регіонів; здійснюється на рівні NUTS 2 і стосується лише тих регіонів, де рівень ВВП на душу населення протягом трьох років був нижче за 75% від середнього по ЄС; 2) надання фінансових ресурсів регіонам, де спостерігається стагнація промисловості; 3) боротьба з тривалим безробіттям та підтримка ініціатив щодо зайнятості населення регіонів; 4) адаптація підприємців, робітників у промисловості та у сфері виробництва до кардинальних змін, що загрожують безробіттям; 5) фінансування розвитку сільськогосподарських територій та прискорення структурної перебудови сільського господарства; 6) допомога північним країнам ЄС із вкрай низькою густотою населення їхніх територій. [1, ст. 202]

Цілі регіональної політики ЄС –

1) розвиток і реконструкція відсталих регіонів. До відсталих відносяться регіони, які мають ВВП на душу населення менше, ніж 75% середнього по ЄС;

2) економічне і соціальне перетворення (конверсія) регіонів, які мають структурні проблеми. Передбачається процедура відбору регіонів, які підпадають під цю ціль з урахуванням особливостей депресії у промислових, аграрних, міських ареалах;

3) підтримка модернізації політики у галузях підготовки кадрів і зайнятості. Фінансування в рамках цієї цілі може здійснюватись тільки для територій, які знаходяться поза рамками цілей 1 і 2. [1, ст. 299]

Європейська Рада — керівний політичний орган, що заснований 1974 р., який включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської Комісії разом з одним зі своїх заступників

Рада ЄС (Європейська Рада міністрів) — переважно політичний орган ухвалення рішень у ЄС, що затверджує або коригує пропозиції Європейської Комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів. Рада ЄС характеризується двома основними ознаками: 1) її засідання відбуваються не на постійній основі; 2) склад Ради та її назва змінюються залежно від порядку денного її роботи, із залученням різних представників урядів держав-членів (на рівні міністрів) до участі в засіданнях

Європейська Комісія (Комісія ЄС) — виконавчий орган ЄС, який має досить обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Відповідно до своїх повноважень Комісія повинна:

— розробляти й пропонувати законодавчі акти;

— керувати запровадженням політики ЄС;

— розпоряджатися бюджетом;

— підтримувати зовнішні відносини;

— забезпечувати нагляд та контроль за дотриманням законів ЄС;

— вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Сучасні повноваження Європейського Парламенту передбачають участь у законодавчому процесі, бюджетні процедури, участь у виборах Комісії і в процесі вироблення й ухвалення рішень, зокрема й надання згоди на асоціацію чи приєднання нових держав.

Банк працює на некомерційній основі, уповноважений давати позики та гарантії для полегшення фінансування трьох типів проектів у всіх секторах економіки:

1) проектів для розвитку найменш розвинутих регіонів ЄС;

2) проектів для модернізації або конверсії підприємств, розвитку підприємницької діяльності в нових галузях, які є пріоритетними з огляду на прогресивне функціонування спільного ринку;

3) проектів, що мають спільний інтерес для декількох країн-членів (підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики).

46. Регіональні особливості розміщення і використання закладів освіти в Україні.
Освіта забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили. У систему освіти України входить приблизно 23 тис. дошкільних закладів.
Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західних регіонах.
Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку суспільним вихованням, наприклад між такими областями, як Волинська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область — з іншого, становить 1: 3.
Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об’єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області. Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема ІІІ—ІV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. Припинили роботу 78 загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості. Найбільша кількість – у Житомирській (26) та Чернігівській (15) областях.