Регіональні особливості розміщення та використання лісових та водних ресурсів Укр.

Лісовий фонд – це територія лісів і земель, покритих лісом, які призначенні для потреб лісового господарства.
Загальна площа лісового фонду України--9942 тис га. У складі лісового фонду України переважають державні ліси Частка гірських лісів становить 21, 8%. Забезпеченість лісом населення України —0, 17 га на людину — одна із найнижчих в Європі
У складі лісового фонду переважають хвойні породи. Ліси розміщені дуже нерівномірно. В Українських Карпатах ліси займають 40, 5% від площі, в Кримських горах – 32%, на Поліссі – 26, 1%, в Лісостеповій зоні--12, 2%, в Степовій – 3, 8%.До найбільш лісистих областей належать – Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.
Лісистість території України (частка покритої лісом площі) становить 15, 6 % За окремими регіонами держави лісистість така Карпати — 40%, Крим — 36%, Полісся — 25, 7, Лісостеп — 11, 4, Степ — 3, 6 %.
Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне. Головне користування лісом — це процес заготівлі деревини в стиглих і перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється в процесі догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних з реконструкцією малоцінних лісових насаджень.
Найбільш високий рівень інтенсивності головного та проміжного користування лісом досягнутий в Чернівецькій, Вінницькій, Івано-Франківській та Хмельницькій областях України. Найбільше використовують лісові ресурси ті області, де розвиненими є дерево-обробна, целюлозно-паперова, лісо-хімічні промисловості. Найбільшими споживачами лусових ресурсів є наступні області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Житомирська та Хмельницька.
Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.
В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання лише 60%.
Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік--85, 1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40%--за її межами (транзитний стік). Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я
Водними ресурсами найбільш забезпечені наступні області: Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська, Житомирська та Чернігівська.
Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.
Використання водних ресурсів
На потреби комунального господарства у 2008р з водних джерел забрано 18% води, промисловості – 46%, сільського господарства – 35%.
У басейні Дніпра сконцентровані найбільш водоємні промислові та сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста, об’єкти атомної енергетики. Саме в цьому районі відбувається найбільша експлуатація водних ресурсів України.
Основне споживання водних ресурсів Сіверського Дінця відбувається у Харківській, Луганській та Донецькій областях, де розташовано багато виробництв із високим рівнем споживання води.
Основними водоспоживачами в басейні Західного Бугу є: промисловість, комунальне господарство, сільське господарство Волинської та Львівської областей.
У річки басейну Південного Бугу споживачами водних ресурсів є підприємства харчової, хімічної промисловості, комунального господарства Вінницької, Миколаївської та Кіровоградської областей.

50. Сутність, значення та структура національного господарства: галузева, територіальна, функціональна, організаційно-управлінська

Господарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Господарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.

Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін.

У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Територіальна структура господарства – це склад і співвідношення виробництв, особливості їх розміщення в різних частинах країни і зв’язок між ними. Елементами територіальної структури є економічні райони, підрайони, промислові вузли і пункти, сільськогосподарські зони, тощо.

Економічний район – це територія держави які відрізняються:

1) спеціалізацією господарства;

2) тяжінням до певного промислового вузла;

3) особливостями населення (його зайнятістю, етнічним складом, політичною орієнтацією);

4) економічними, екологічними і соціальними проблемами, а значить і специфікою реформування господарського комплексу.

Промислові вузли – це компактна територія, підприємства якої зв’язані виробничими зв’язками. Економічний ефект досягається спільним використанням енергетичної і транспортної системи, природних і трудових ресурсів.

Промисловий центр – населений пункт де є кілька промислових підприємств. Промисловий центр може бути одно-, чи багатогалузевим.

Промисловий пункт – населений пункт де є одне промислове підприємство.

Промисловий район – це територіально-виробничий комплекс (скупчення промислових агломерацій, вузлів, центрів, пунктів) з чіткою спеціалізацією промисловості).

Використовується також поняття кущ – порівняно невеликий населений пункт, що виконує торгово-розподільчу, господарсько-організаційну функцію стосовно близьких поселень. Найнижчою ланкою в територіальному та галузевому районуванні є підприємство – територіально цілісний об’єкт що виробляє і реалізує продукцію.

Функціональна структура національної економіки характеризує динамічну взаємодію та залежність окремих сегментних ринків (ринку ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їх елементів (попиту і пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) і формально може бути інтерпретована через низку функціональних пропорцій

Світовий

Рівень

Виконавчі, дорадчі органи міжнародних організацій, що

функціонують

Євроінтеграційний

рівень

Виконавчі, дорадчі органи ЄС, інші організаційні структури,

що функціонують у сфері туризму

Транскордонний

рівень

Виконавчі, дорадчі органи єврорегіонів,

органи, що створюються з метою виконання програм, проектів, дво-

і багатосторонніх угод співробітництва в галузі туризму

Загальнодержавний

рівень (державні

структури)

Кабінет Міністрів України,

Міністерство культури і туризму,

Державна служба туризму і курортів

Регіональний

рівень (державні

структури)

Управління обласних державних адміністрацій, районних державних адміністрацій, міст, селищ, сіл

51. Галузевий склад і чинники регіонального розвитку і розміщення харчової промисловості України..
Харчова промисловість – одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.
Харчова промисловість об'єднує понад 40 галузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномельно-круп'яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спиртова, плодоовоче-консервна, рибна, молочна, м'ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тютюнова та ін. Визначальну роль у розміщенні підприємств даних галузей відіграють сировина і споживач. Ті з них, які використовують малотранспортабельну сировину (що швидко псується) або велику кількість сировини, тяжіють до неї. Це — цукрова, олійна, рибна, плодово-овочево-консервна, маслоробна та ін. Галузі, в яких затрати на транспортування готової продукції більші, ніж на перевезення сировини, орієнтуються на споживача (кондитерська, хлібопекарська, пивоварна, молочна та ін.). На сировину і споживача орієнтуються м'ясна, борошномельно-круп'яна, тютюнова та інші галузі.
- Борошномельно-круп’яна промисловість Найбільші виробництва розташовані у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Невеликі підприємства розташовані у кожному обласному центрі.
- Підприємства хлібопекарської промисловості розташовані у всіх великих обласних центрах.
- Макаронна промисловість розташована у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.
- Кондитерська. Центри виробництва – Київ, Харків, Одеса. Львів, Тростянець. Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Вінниця.
- Цукрова промисловість являється комплексоутворюючою галуззю, адже навколо цукрових заводів виникають суміжні виробництва, які працюють на відходах(спирт, дріжджі, дефективний цукор, меляса, жом). Розташована у 19 областях України.
- Олійно-жирова. Під-ства розташовані у Придніпров’ї, Донбасі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Мелітополі.
- Тютюнова промисловість. Центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Кременчук, Черкаси, Прилуки, Ромни, Сімферополь.
- Крохмале-патокова промисловість. Підприємства розташовані у невеличких містах і селах. Найбільші центри розташовані у Житомирській та Чернігівських областях.
- Плодово-овочева промисловість характеризується мало транспортабельною
продукцією. Найбільше підприємств у Лісостеповій зоні, Поліссі, Степовій та Криму.
- Виноробна промисловість має державне значення. Тяжіє до районів виробництва основної сировини. Центри: Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Закарпаття.
- Лікеро-горілчана Основними центрами є Київ, Львів та Харків.
- Пиво та безалкогольні напої виготовляються у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Чернігові, Донецька та Львові. Орієнтуються на сировину та споживача.
- Виробництво мінеральної воді орієнтується в першу чергу на сировину, але маючи на увазі і споживчий фактор. Центри: Трускавець, Закарпаття, Полтава, Львівська та Івано-Франківська області, Київ.
- Молочна промисловість. Основні центри: Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Львів, Бердянськ, Кременчук.
- М’ясна промисловість орієнтується на сировину, споживача, та холодильно-технічне оснащення. Центри: Київ, Полтава, Одеса, Харків та Вінниця.
- Рибна промисловість. Основні центри: Миколаїв, Херсон, Одеса.

52. Теорія полюсів зростання Перру, її роль в регіональній економіці

Ф. Перру (1903—1987) — представник інституціонально-соці- ологічної школи у Франції, автор теорії, що отримала назву «еко­номіка домінування». В основі цієї теорії лежить постулат, згідно з яким відносини учасників господарської практики будуються не як рівноправних партнерів, а як відносини панування й підпорядку­вання.

Визначальну роль в економіці домінування відіграють монопо­лії та олігополії, які намагаються укріпити свою владу, послабити конкурентів. Координуючу й поєднуючу функцію здійснює держа­ва, яка виробляє і проводить стратегію загального інтересу і зага­льного блага.

Згідно з теорією Перру [23], домінування одних підприємств і секторів і підлеглий стан інших деформує «нормальні» взаємо­зв'язки та економічний простір. Разом з тим подібна система підле­глості й залежності в національній економіці створює передумови для створення «полюсів зростання», що утворюються біля доміну­ючих галузей, які відіграють роль своєрідних «моторів». Ефект до­мінування приводить до того, що «галузі-мотори» стимулюють під­тягування суміжних виробництв, породжуючи зростання виробництва й нововведень.

Економіка, що знаходиться в процесі розвитку, представляє со­бою два нескоординованих сектори — сучасний і традиційний. Один сектор забезпечує впровадження нововведень, прогресивних форм організації виробництва, другий — гальмує зростання. Соціа­льні проблеми ігноруються.

Висновок з теорії Перру: необхідно раціоналізувати організацію управління. З цією метою обґрунтовуються принципи індикативно­го планування, відповідаючи вимогам економічного зростання.