Радіаційний захист – сукупність радіаційно-гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки.

Радіаційна безпека та радіаційний захист ґрунтуються на таких основних принципах:

Принцип виправданості: необхідно, щоб користь від вибраної людської діяльності перевищувала пов'язаний з цією діяльністю сумарний збиток для суспільства чи людини.

Принцип не перевищення: повинні бути застосовані всі можливі заходи для обмеження індивідуальних доз опромінення на рівні, нижчому за поріг детерміністичних радіаційних ефектів.

Принцип оптимізації: форма втручання, його масштаби та тривалість повинні вибиратися таким чином, щоб різниця між сумарною користю та сумарним збитком була максимальною.

Головне завдання при забезпеченні радіаційної безпеки полягає в тому, щоб не допустити можливості опромінення вище гранично допустимої.

Доза опромінення буде тим меншою, чи меншим є час опромінення («захист часом») і чим більшою відстань від джерела випромінювання («захист відстанню»).

«Захист часом» досягається відповідною підготовкою та організацією робіт, складанням і дотриманням графіків, при яких час контакту з джерелами випромінювання мінімальний, а продуктивність праці залишається досить високою.

«Захист відстанню» при роботі з радіоактивними речовинами передбачає максимальне віддалення працівника від джерел опромінення (дистанційні маніпулятори, автоматизоване устаткування, системи дистанційного керування, спостереження за роботою за допомогою телевізійних систем тощо).

Екранування дозволяє знижувати дозу опромінення на робочому місці до гранично допустимого рівня. Проектуючи захисні екрани, визначають їх товщину, матеріал екрану з урахуванням виду і енергії випромінювання.

Для захисту від гамма-випромінювання екрани виконують з матеріалів з великим атомним номером і великою щільністю (свинець, вольфрам). Для стаціонарних споруд застосовують бетон, чавун, сталь, що є одночасно елементами будівельних конструкцій.

Захисними матеріалами від швидких нейтронів є вода, парафін, графіт берилій та ін. Теплові нейтрони добре поглинаються бором, кадмієм.

Для транспортування і збереження радіоактивних речовин використовують контейнери і сейфі, виготовлені зі сталі, свинцю, чавуну.

Виконання правил особистої гігієни зменшує імовірність потрапляння всередину організму радіонуклідів.

Засоби індивідуального захисту захищають шкіру від забруднень радіоактивними речовинами і запобігають їхньому потраплянню всередину організму. До засобів індивідуального захисту відносяться: спецодяг, рукавички, респіратори, пневмокостюми, бахіли.

Необхідно усвідомити чітку різницю щодо оцінки впливу ІВ та дії радіоактивних речовин (РР), а також захисту від цих видів дії для осіб, які відносяться до різних категорій населення, що опромінюється. Якщо людина віднесена до категорії «А», то для неї організований індивідуальний контроль за опроміненням. При необхідності проведення небезпечних робіт, після визначення радіаційних умов, для неї розраховують можливу дозу опромінення і, при необхідності, для неї ж обмежують час, що відводиться для виконання робіт («захист часом»). Крім цього, збільшують відстань між джерелом випромінювання та людиною («захист відстанню»), розташовують тимчасові та стаціонарні захисні елементи.

Для категорій «Б» та «В» такий підхід не годиться. Для цих категорій основним принципом захисту є створення таких умов, щоб РН не потрапляли у зовнішнє середовище у тій кількості, при якій вони будуть спроможні викликати перевищення границі дози (ГД) за календарний рік. Таким чином, для цих категорій захистом є безпосереднє очищення довкілля від забруднень РН, спорудження заслонів на шляхах їх надходження по різноманітним ланцюгам до людини і дії на людину.

Процеси накопичення і міграції РН у довкіллі протікають досить повільно, їх кількості в об’єктах навколишнього середовища невеликі і до того ж іноді ще й складно вимірюються. Тому, щоб виключити неприпустиме надходження РН у довкілля, необхідним є контролювання їх вмісту безпосередньо на пристроях, через які здійснюється скид радіації.

Щоб нормувати надходження радіоактивних відходів у довкілля, необхідно знати закономірності їх розподілу у навколишньому середовищі, а для грамотного облаштування захисних бар’єрів і встановлення відповідних очисних пристроїв, слід знати, де і в яких кількості відходи створюються.

Гамма-випромінювання, що створюються радіоактивними речовинами, які знаходяться на поверхні землі, завдяки своїй великій проникаючій здатності в повітрі, можуть вимірюватись з висоти декількох сотень метрів. При виконанні таких завдань екіпаж літака (вертольота) може піддатися певній дозі опромінення.

При вимірі рівня гамма-забруднення місцевості з повітряного судна покази дозиметрів приводять до рівнів радіації на поверхні землі. Для цього користуються спеціальними таблицями (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Ступені ослаблення гамма випромінювання забрудненої місцевості на різних висотах

Юридичні та фізичні особи, які здійснюють практичну діяльність, пов’язану із впливом ІВ, повинні:

- здійснювати систематичний контроль за радіаційним станом робочих місць, приміщень, території, в санітарно-захисних зонах, а також за викидами і скидами радіоактивних речовин;

- розробляти обґрунтування додержання норм радіаційної безпеки щодо продукції, матеріалів і речовин, технологічних процесів і виробництв;

- проводити заходи щодо забезпечення захисту людини від впливу ІВ;

- здійснювати контроль і облік індивідуальних доз опромінення персоналу;

- регулярно інформувати персонал щодо рівнів ІВ на робочих місцях та отриманих доз опромінення;

- своєчасно інформувати органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки щодо виникнення аварійних ситуацій та порушень, які створюють загрозу для безпеки людини;

- забезпечувати реалізація права громадян та їх об’єднань на отримання інформації щодо стану захисту людини від впливу ІВ.

Порядок оцінки радіоактивного зараження (забруднення)

1. Вимірювання потужності еквівалентної дози (ПЕД) на місцевості потрібно проводити в місцях з рівним рельєфом на висоті 1 м від поверхні ґру­нту і на відстані не менше 10 м від невисотних будинків і 30 м від висотних. У середньому на території України ПЕД поза приміщеннями складає 0, 054-0, 225 мкЗв∙ год^-1 (6-25 мкР∙ год^-1) – нормальний радіаційний фон. В приміщеннях ПЕД складає у середньому 0, 135-0, 225 мкЗв∙ год^-1 (15-25 мкР∙ год^-1) для цегляних і па­нельних будинків відповідно.

Якщо ПЕД перевищує 1, 08 мкЗв∙ год^-1 (120 мкР∙ год^-1) рекомендується від­далитися з даного місця або знаходитися на ньому не більше 6 місяців на рік.

Якщо ПЕД перевищує 2, 25 мкЗв∙ год^-1 (250 мкР∙ год^-1)), перебування потрібно об­межити 3 місяцями на рік і т.п.

2. В приміщеннях вимірювання проводяться за методом конверту: в
центрі кімнати на висоті 1 м від підлоги і в 4-х точках по кутах периметра. У випадку великої площі приміщення проводиться одне вимірювання на кожні 50м² обстежуваного приміщення.

3. Оцінку радіоактивного забруднення (питомої або об'ємної активно­сті) продуктів харчування, кормів, води по гамма-випромінюванню проводять методом «прямого вимірювання» на відстані 1-5 см від досліджуваного об'єкта масою не менше 1кг або об'ємом не менше 1л – за різницею результатів вимірювань випромінювання від об'єкта і радіаційного фону.

Питання для самоперевірки

1. Яка методика вимірювання ПЕД у приміщеннях?

2. Яка методика оцінки радіоактивного забруднення продуктів харчування?

3. Які категорії осіб, що опромінюються Вам відомі?

4. Чим відрізняються принципи радіаційного захисту для категорії А від принципів захисту для категорій Б і В людей, що опромінюються?

5. Охарактеризуйте обов’язки юридичних та фізичних осіб, які здійснюють практичну діяльність, пов’язану із впливом ІВ.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ