Культура XX ст.

Культура XX ст. - одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По-друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об´ єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного " Я", втрата індивідуальності.

Характерною рисою культури XX ст. є її інтегративність, тобто сполучення окремих складових культури в нові комбіновані види мистецтва. Цей процес почав виявлятися наприкінці XIX ст. у зв´ язку з появою кінематографу (1895-1896) - специфічної форми інтеграції досягнень науки у фіксації реальності в русі з подальшою її проекцією на екран. XX ст. інтегрувало науково-технічний винахід із просторово-часовими можливостями художнього образу й започаткувало появу кіномистецтва (див. на мал. кадр зі звукового фільму " Нові часи", режисер Ч.Чаплін, США, 1935).

Однією з особливостей культурного розвитку XX ст. у Західній Європі та Північній Америці став остаточний перехід від колективного стилю до індивідуального. При цьому більшість митців сміливо комбінують різні культурні традиції, перебуваючи у невпинному пошуку нових засобів вираження і відображення світу. Культура стала багатовимірною. Багатовимірність передбачає варіативність напрямків і різноманітність як основні принципи функціонування сучасної культури.

При всій розгалуженості, строкатості, сплутаності художніх процесів у культурі XX ст. можна прослідкувати дві основні лінії історичного розвитку. Одна пов´ язана з продовженням традицій реалізму (критичний, соціалістичний). Друга - з виникненням на базі декадентства і подальшим розвитком модернізму.

Умовно історію культури XX ст. можна розділити на три основні періоди:

• продовження розвитку реалістичної традиції та модернізму (декадансу): кінець XIX ст. - 10-ті pp. XX ст.
• еволюція модерністських напрямків і течій: 20-50-ті pp. XX ст.
• розквіт масової культури та виникнення так званої " рок-. культури": 50-90-ті pp. XX ст.

Так звана " прогресивна художня культура" стала наступним всесвітньо-історичним щаблем у розвитку реалізму. Реалізм, у мистецтві й літературі XX ст. пов´ язаний з розкриттям історичної ролі народних мас, утвердженням етичних і естетичних цінностей кожної конкретної нації, критикою соціальної несправедливості. Слід зауважити, що поява найяскравіших творів європейської і американської культури XX ст. зумовлена, головним чином, реальними подіями, активною участю митців у житті суспільства; яскраво простежується одна з основних тем у творчості видатних реалістів - трагічна несумісність гармонійного розвитку особистості, повноцінного задоволення її природного права на щастя зі спотворени

ми, нелюдськими, цинічно-лицемірними відносинами, які утверджуються світом, де панують гроші і сила. Досить назвати такі імена, як Ромен Роллан, Бернард Шоу, Теодор Драйзер, Антон Чехов, Максим Горький, Михайло Шолохов, Олександр Солженіцин (в літературі); Дмитро Шостакович, Сергій Прокоф´ єв, Дмитро Кабалєв-ський (в музиці); Кете Кольвіц, Арістид Майоль, Ренато Гуттузо (у живописі); Ейзенштейн, Довженко, Чаплін (в кіно).

Специфічним культурним феноменом XX ст. називають модернізм. Модернізм (від " modern" - новий) - термін сумарний, який позначає велику кількість не схожих між собою, різноманітних і суперечливих художніх напрямів у світовій культурі XX ст. Модернізм - це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури (і передусім культурі реалістичній).

Першою стадією розвитку модернізму став згадуваний у попередньому розділі декаданс - напрямок культури кінця XIX - початку XX ст., який характеризується переважно занепадницьким настроєм, песимізмом, тугою за втраченими суспільством духовними ідеалами, самодостатнім естетизмом. Відчуваючи дисгармонію світу, антигуманність відносин у суспільстві, декаденти відмовляються від пропагування активної соціальної діяльності. Історичний досвід попередніх революцій і невтішна оцінка морального стану сучасного їм людства підірвали їх віру в можливість прогресивного соціального перевороту.

Найбільш яскраво декадентські мотиви знайшли відображення у творчості символістів, які подекуди називали себе співцями занепаду та загибелі відомого досі світу, хоча й проголошували можливість його майбутнього відродження з попелу руїн. Символісти приділяють увагу внутрішньому світу людини, глибинам душі, якіпов´ язують з містичними уявленнями, таємними силами, потойбічним світом. Символізм знайшов розвиток в літературі (Г.Гауп-тман, О.Уайльд, Д.Мережковський, В.Брю-соь, К.Бальмонт, О.Блок, З.Гіппіус та ін.); у живописі (Е.Мунк, М.Чурльоніс та ін.); музиці (О.Скрябін).

Серед західноєвропейських поетів-мо-дерністів особливе місце належить Пйому Аполінеру (справжнє ім´ я - Аполінарій Костровицький, французький поет польського походження). Аполінер одним з перших у XX ст. звернувся до традицій " фігур-но-візуальної" поезії XVII ст., створивши на цьому грунті кілька маленьких шедеврів. Одним з них є твір " Зарізана голубка і фонтан" (1914, див. мал.), в якому вперше з´ являється алегорія миру в образі голубки, що пізніше була використана П.Пікассо та багатьма іншими художниками і поетами.

Більшість дослідників пояснює виникнення модернізму своєрідною світоглядною та художньо-естетичною реакцією на глибоку духовну кризу суспільства. Внаслідок помітного ускладнення соціальних відносин і загострення протиріч, розрив між сутністю та видимістю виявився настільки явним, що для його подолання позиція реаліста - конс-тататора, який лише прискіпливо спостерігає за дійсністю, - вже в котре в історії стає непридатною, неефективною. Ця ситуація вимагала нових естетичних принципів, нової стилістики, принципово нової організації художньої реальності. Крім того, поглиблюється процес самопізнання людини, відкриття в індивіді невідомих до того науці таємниць. З´ явилась потреба у нових засобах виразності в літературі, музиці, живописі, архітектурі, скульптурі, кіномистецтві тощо.

До філософських підвалин модернізму слід, насамперед, віднести ідеї таких мислителів ХІХ-ХХ ст., як Артур Шопенгауер, Фрід-ріх Ніцше, Анрі Бергсон, Зигмунд Фрейд, Освальд Шпенглер, Карл Юнг, Жан Сартр, Альбер Камю та ін. їх філософська спадщина сповнена роздумів про трагізм життя, в якому людина відчуває себе приреченою і самотньою, про складний і суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом. Висновки, до яких приходять вони у своїх працях, здебільшого є досить песимістичними: світ жорстокий і абсурдний, суперечності й конфлікти неможливо розв´ язати раз і назавжди, самотня людина безсила щось змінити, бо всі її дії і вчинки безглузді, а обставини, в яких вона мусить перебувати, -ворожі щодо неї і подолати їх без принципового переосмислення світоглядних підвалин, ідеалів і цінностей людства неможливо.

Втрата ідеалів стає результатом сприйняття світу як хаотичного і жахливого- у своїй ворожості щодо людини, і у підсумку призводить до нівеляції інтересу щодо предметного світу взагалі. У цьому відношенні модернізм - це культура асоціальна. А тому предметний зміст дійсності перетворюється для діячів модернізму в щось несуттєве, другорядне. Це знаходить своє відбиття у виникненні принципу деформації як спільного принципу, характерного для численних художніх течій модернізму.

Художника-реаліста цікавив об´ єктивний зміст і соціальний сенс предмета. Модерніста ж предмет, як такий, не цікавить, він для нього - лише привід для суб´ єктивного самовиразу. Принцип відображення дійсності замінюється принципом створення нової реальності, а звідси поява умовностей, символів.

Ще одна з особливостей модернізму - це розрив зв´ язку з масовою художньою свідомістю, масовим художнім смаком. Культура модернізму є, по суті, елітарною, тобто орієнтованою на невелику групу людей, які володіють особливим художнім сприйняттям.

Виникнення розвиненого, вже " позадекадентського" модернізму більшість дослідників пов´ язує з експресіонізмом (від франц. expression - " вираження"). Батьківщиною експресіонізму була Німеччина, де виникли перші спілки молодих художників, занепокоєних долею культури напередодні першої світової війни. Художни-кам-експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хаотичним, ворожим щодо " природної" " людини. Тому ставлення до дійсності визначалось тим, що предмети і явища отримували властивості особистих почуттів і рис художника. Свої почуття, світоглядні установки, враження від буремних подій і спосіб художньоговідчуття вони намагались донести з максимальною виразністю, гостротою, наполегливістю - з найбільшою експресивністю.

Щоб якомога виразніше передати " внутрішній зміст" твору, в якому світ зовнішній гостро і боляче заломлювався у внутрішньому світі власної особистості, художники-експресіоністи користувались відповідними художніми засобами: сміливими сполученнями кольорів, зміщенням планів, кутастими та ламаними лініями, непропорційними формами, зламом та деформацією зображення. Відомими представниками експресіонізму в образотворчому мистецтві стали Ернст Кірхнер та Оскар Кокошка. Художники Г.Гросс, О.Дікс та інші митці прагнули надати експресіонізму антиімперіалістичного та антивоєнного спрямування.

Експресіонізм знайшов прояв у літературі: з´ являється жанр " драми крику" (Г.Кайзер, Е.Толлер), активно застосовували стилістику експресіонізму спочатку німецькі (Й.Бехер, Б.Брехт та ін.), а за ними й інші письменники лівих переконань. У музиці експресіонізм розвинувся ще у другій половині XIX ст. під впливом творчості Р.Ваґнера (найвідоміші представники - Р.Штраус, а також засновник атональної музики А.Шонберґ). На екранах з´ являється експресіоністичне кіно: " Кабінет доктора Калігарі", " Гомункулус", " Носферату".

Близькою до експресіонізму вважається течія французького живопису, відома під назвою фовістів (від франц. fauve - " дикі"). До групи фовістів входили А.Матісс, Р.Дюфі, А.Марке, А.Дерен, М.Вламінк, Ж.Руо, К.Ван-Донген. У 1905 р. їх об´ єднало прагнення до емоційної сили художнього вираження, стихійної динаміки малюнку, створення художніх образів за допомогою інтенсивних яскравих кольорів. Основні кольори і мотиви фовісти брали з природи, але посилювали й загострювали їх. Цікавлячись перш за все кольоровими контрастами і пошуком найбільшої інтенсивності, фовісти прийшли до спрощення і умовності форм. Предметом їх зображення є найбільш прості мотиви: барвисті тканини і крісла, оголене і напівоголене тіло. Об´ єм і простір на їх картинах майже відсутні. Своєрідним, вираженим в об´ ємі відлунням фовізму та раннього експресіонізму в скульптурі XX ст. можнавважати творчість найталановитішого учня О.Родена А.Е.Бурделя (див. композицію Бурделя " Геракл, що стріляє з лука", 1909 на с.242).

Кубізм виник у Парижі на початку століття і перш за все пов´ язаний з творчістю Жоржа Брака та.раннього Пабло Пікассо (на мал. - його картина " Три музиканти", 1921). Кубісти виходили у своїй творчості з того, що справжню сутність усіх предметів і явищ реального світу, включаючи людину, може бути передано у вигляді розмаїтих поєднань простих геометричних фігур. Вони поставили перед собою завдання виявляти і фіксувати ці фігури у своїх творах, уникаючи передачі внутрішньої уявної схожості змальованого предмета з відповідними реальними об´ єктами. Зображуючи ці фігури, художник-кубіст керується суб´ єктивним смаком, максимально пориваючи з буденною логікою і фізичними закономірностями реального світу. Кубісти відмовились від традиційних художніх засобів (передачі тривимірного простору, атмосфери, світла) і розробили нові форми багатовимірної перспективи, які давали змогу показати об´ єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола. З часом серед кубістів означилися різні, цілком самобутні творчі манери митців, про яких можна говорити як про кубістів лише у ранній етап творчості (див. на мал.: Ф.Леже, " Акробати", 1942-1944).

Про утворення футуризму (від лат. " майбутнє") заявив італійський письменник Філіппо Марінетті, наголошуючи на кончині мистецтва минулого і народженні мистецтва майбутнього. Батьківщина футуризму - Італія, тому більшість саме італійських імен пов´ язана з цією течією: У.Боччоні, Н.Карра, Дж.Се-веріні, Дж.Балла. Значна кількість футуристів пов´ язували свою творчість з ідеологіями фашизму та комунізму. Футуристи також вважали, що мистецтво не повинне відображати дійсність. Об´ єктом мистецтва, на їх погляд, повинен бути не предметний світ, а рух, який вносить художник, поєднуючи час, місце, форми, колір. Для втілення такого поєднання футуристи використовують прийом дивізіонізму, тобто рух передавався завдяки повторенню деталей предмета (наприклад, шляхом зображення безлічі ніг дівчини, яка йде по балкону в картині Се-веріні). Футуристи намагалися створити урбаністичне мистецтво, яке б прославляло культ техніки та індустріальних міст. Загальне враження від картин футуристів - це відчуття хаосу. Предмети, натуралістичні деталі поєднуються з відірваними лініями та площинами на фо^ дисгармоній кольору і форми.

Футуризм пробував свої сили в різних галузях мистецтва. У скульптурі представники футуризму закликали відмовитись від " кайданів-законів" і перетворити скульптуру у " звільнені пластичні купи". В музиці вони ставили завдання " виразити музичну душу натовпу, великих промислових складів, поїздів, крейсерів, авто...". Так виникає брюїтистська музика (від франц. " шум"), яка славить Машину і Струм. У літературі представниками футуризму були Ф.Марінетті, В.Маяковський, частково І.Северянін і В.Хлєбніков. Ф.Марінетті в маніфесті " футуристичної літератури" висунув її основні риси: головним елементом поезії є хоробрість, зухвалість, бунт; література повинна прославляти рух, швидкість, агресію; вся традиційна культура та її цінності вмерли для нових поколінь... Велику увагу футуристи приділяли формі своїх поетичних творів, створенню нової поетичної мови.

На противагу експресіонізму й фовізму, які прагнули до максимальної передачі своїх душевних переживань, кубісти та футуристи шукали нові форми для найбільш узагальненого, дещо відстороненого і раціонально вмотивованого розкриття властивостей і протиріч навколишнього світу.

Початок абстракціонізму (від лат. " далекий від дійсності") припадає на 10-ті pp. нашого століття, а друга хвиля його розквіту почалася вже після Другої світової війни (супрематизм, неопласти-цизм тощо). Абстракціонізм - це безпредметне мистецтво, яке повністю відмовляється від зображення реальної дійсності і людини. Вже з перших кроків існування абстракціонізм поділявся на два основні різновиди. Для першого напряму характерним було прагнення до гармонізації безформених кольорових композицій; для другого -створення геометричних абстракцій.

Засновником першого напряму абстракціонізму є росіянин Василь Кандинський, який зробив акцент на самостійній виразній цінності кольору, його барвистості, на кольорових комбінаціях і асоціаціях їх з музикою. Кандинського цікавить не оточуючий, а власний світ, стан душі. Символами цього світу стають самостійні лінії, форми, кольори. Так, жовтий колір є символом безумства, синій - свідчить про прагнення до надприродного, зелений - символізує ідеальну гармонію, червоний - мужність, білий - народження, чорний - смерть, фіалковий - згасання. Горизонтальна лінія уособлює пасивне начало, вертикаль - активне. Картини Кандинського нагадують зафіксовані в фарбах фотографічні ефекти світла.! безформені кольорові плями в красивих комбінаціях з кривими та ламаними лініями.

Другий напрям абстракціонізму ще називають геометричним, бо він йде шляхом створення найрізноманітних комбінацій різнокольорових прямокутників. Представниками цього напряму стали Піт Мондріан та Казимир Малевич, які засобами безпредметного мистецтва передавали людські почуття й переживання. Казимир Малевич, життя й діяльність якого щільно пов´ язані з Україною, зокрема, з Києвом, і який, хоча й був по батьківській лінії поляком, але називав себе українцем (його мати була українкою), вважав основою мистецтва інтуїтивізм, а метою зображення площинних геометричних фігур показ переваги " чистого почуття" (" Чорний квадрат", " Біле на білому фоні", " Червоний квадрат"). Пізніше у творчості Малевича постійно виринає селянська тематика, пов´ язана з українським народним орнаментом та орнаментальними мотивами давніх археологічних культур України (про творчість ще одного метра світового модернізму, скульптора О.Архипенка йтиметься у відповідному розділі Частини II).

У добу Першої світової війни виникають також форми модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливу на світ, до втручання в духовну, а іноді й суспільну сферу людського буття.

Зокрема, активну антиестетичну позицію містив у собі дадаїзм, який виник 1916 р. у Швейцарії. Молодих поетів, письменників, ^скульпторів, художників об´ єднувала ненависть не тільки до війни, а й до суспільства. Своїм ворогом вони вважали будь-які авторитети і традиції. Формою протесту проти ворожої дійсності дадаїсти обрали культ абсурду й зруйнування мистецтва. Не мала змісту і сама назва напряму: звукосполучення " дада" виводили то від румунського " так-так", то від французького " коник", то від дитячого безладного лепе-тіння. Дадаїсти не мали визначеної художньої програми. Вся їх творчість була спрямована на показ безглуздя навколишньої дійсності. Літературні вечори " хімічної" ", " гімнастичної", " статичної" поезії мали вигляд голосного читання так званих " фонетичних поем", якіскладаються з суми окремих слогів, безглуздих звукосполучень, або одночасного читання віршів різних поетів. Замість музики у загальноприйнятому розумінні дадаїсти використовують запозичену у футуристів брюїтистську музику, яка виконується на " немузикальних" інструментах - свистках, сковородках, друкарських машинках. Тексти, які читалися зі сцени, робились за методом " автоматичного письма": кожний учасник пише фразу, не знаючи, що написав його попередник, або ж учасники по черзі писали слова, які починалися з останньої літери попереднього слова. Замість картин створювались колажі - безладно наклеєні на картон шматки журнальних реклам, газет, фотографій, мотузки, ґудзики, бите скло, дроти.

Дадаїсти намагались створювати мистецтво з різного сміття. Вони стверджували, що цивілізацію характеризують не тільки і не стільки досягнення, скільки її відброси. Заперечуючи мистецтво як естетичну творчу діяльність, дадаїсти сколихнули всю Європу та багато в чому визначили подальшу еволюцію модернізму.

На основі дадаїзму, й спочатку тільки як літературна течія, виникає сюрреалізм (від франц. " надреалізм"). Засновниками цієї течії стали молоді поети та письменники - Андре Бретон, Луї Арагон, Поль Елюар, які у 1924 p. виступили з першим маніфестом. Спостерігаючи соціальну несправедливість, яка панує у світі, сюрреалісти шукали шляхи втечі від неї у світ підсвідомого, їх діяльність проходила під гаслом відмови можливості соціального прогресу та звільнення людського " Я" від кайданів розуму, логіки, моралі.

Теорія сюрреалізму базується на філософії інтуїтивізму Анрі Бергсона (інтуїція - єдиний засіб пізнання істини, бо розум тут сили не має, а творче натхнення має містичний, ірраціональний характер); на філософії творчості Вільгельма Дільтея, який підкреслює роль фантазії й випадкового в мистецтві; на філософії екзистенціалізму, який зображує суспільство і людину як ворожі сили; на філософії Зигмунда Фрейда з його вченням про психоаналіз, культ підсвідомого.

Основа творчого методу сюрреалізму, за визначенням А.Бре-тона, пов´ язана з " чистим психічним автоматизмом", який допомагає висловити думку поза усяким контролем з боку розуму. Дійсно геніальним твором вважався той, що має своїм джерелом інтуїцію і на інтуїцію розрахований. Некорисність - характерна риса геніального твору, який повинен існувати заради себе. Поети намагались відтворити потік думок і вражень, створюючи безглуздий набір фраз чи описуючи сновидіння, галюцинації. Художники ввели " правило відповідності", " з´ єднання нез´ єднуваного", " обман зору".

Найяскравішим представником сюрреалізму вважається іспанський художник Сальвадор Далі. Свій художній метод художник чи то як жарт, чи всерйоз із викликом назвав " критично-параноїдаль-ним", говорив про систематизацію і критику в його творах проявів божевілля. На картинах Далі цей метод знаходив відображення у змалюванні різних проявів психологічних збочень, галюцинацій і вторгненні у світ людських бажань, душевних таємниць, марень. Його художні образи набувають жахливої подоби людей і тварин, подекуди викликають почуття страху, непорозуміння. Це ірраціональні композиції, створені з реальних предметів, які мають натуральний вигляд або парадоксальним чином деформовані. Самі назви картин Далі гідні подиву і надзвичайно абсурдні за змістом: " Залишки автомобіля, які дають народження сліпому коню, що вбиває телефон", " Осіннє канібальство" (див мал.), " Антропоморфне шафе", " М´ яка конструкція з вареними бобами. Передчуття громадянської війни" та ін.

Прийоми сюрреалізму знайшли відображення й у кінематографі (Луїс Бунюель), театрі (" театр абсурду"), скульптурі. Представники " театру абсурду" Ежен Іонеско, Семюель Беккет створювали у своїх п´ єсах світ без логіки і змісту. Цей сценічний світ не повністю вигаданий: в деталях він - натуралістична копія дійсності. Але деталі об´ єднуються навмисно контрастно, свавільно, відтворюючи на сцені світ хаотичного безладдя, світ абсурдної дійсності.

Представники театру абсурду вирішили зламати самий кістяк традиційної драматичної форми. Перш за все вони відмовились у своїх творах від історичної конкретності, наявності місця дії, часової послідовності подій, доповнили їх порушенням логіки в діалогах, безглуздям, ексцентрикою, клоунадою. Творці театру абсурду ніколи не прагнули конструювати " надреальний" світ, як сюрреалісти, а намагались розкрити завдяки світу абсурду справжній сенс життя.

Головні теми п´ єс абсурдистів - недієздатність людини, самітність, песимізм, протиставлення людини і суспільства - знаходять відображення в п´ єсах Е.Іонеско " Лиса співачка", " Вбивця без нагороди", " Стільці" та С.Беккета " Чекаючи Ґоддо", " Кінець гри", де відсутні характери, сюжет, а людина визначається лише своїми вчинками. Один з основних прийомів мистецтва абсурду - гротеск, який показує істинний зміст дійсності, її алогічну і безглузду суть.

З 60-х pp. XX ст. з´ являються нові форми авангардизму, які можна об´ єднати в поняття " концептуальне мистецтво" (від англ, " поняття", " ідея"). Концептуалісти бачать завдання художника в чистому поєднанні ідей і концепцій. Для ілюстрації своїх ідей концептуалісти застосовують різні матеріали: друкований текст, схеми, фотографії, людське тіло, відеозаписи, промислові вироби, природні елементи і матеріали. Залежно від використання того чи іншого матеріалу можна вирізнити безліч течій: поп-арт (комбінації з побутових речей); оп-арт (композиції, створені за допомогою кольору і світла, проведених через оптичні пристрої на складні геометричні конструкції); кінетичне мистецтво (механічні винаходи); боді-арт (картини на людському тілі); ленд-арт (використання художником природних елементів: снігу„землі, води, вогню, трави, повітря) тощо.

Виникають у цей час і течії, які повертаються до традиційних способів і засобів образотворчого мистецтва, пародіюючи їх. Прикладом такого напряму став гіперреалізм (фотореалізм). Як модель беруться фотографії, копіюється зображення, збільшуючись до розмірів великої картини. Щоб зробити копію, гіперреалісти використовують масштабну сітку і потім заповнюють кожний квадрат фарбою. В скульптурі гіперреалізм звернувся до створення статуй-манекенів.

В архітектурі XX ст. тривалий час переважала еклектика, тобто комбінація елементів різних стилів. Чимало архітекторів заперечували як еклектику, так і архаїзацію, наслідування давніх витворів. У своїх пошуках сучасного стилю вони йшли різними шляхами, що визначалося національними особливостями, орієнтацією на смаки тієї чи іншої соціальної верстви й особистими поглядами, особливостями таланту.

" Сучасний стиль" було все ж знайдено - єдиний, але з певними національними варіаціями стиль модерн (від франц. " сучасний"). Стиль модерн народився з поєднання двох тенденцій: прагнення архітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон) і тяжіння до певної міри малозмістовної, але вишуканої декоративності (А.Гауді, Ч.Макінтош).

Другий напрям в архітектурі XX ст. - функціоналізм - виявив Потребу створити не просто відхилені форми, а предметно-естетичне середовище для життєдіяльності людей (Ле Корбюзье, Ф.Райт). Було навіть висунуто п´ ять принципів функціоналізму: будинок на стовпах, сад на плоскій покрівлі, вільне планування інтер´ єру, горизон-гально-протягнуті вікна, вільна композиція фасаду.

З середини XX ст. складаються дві теорії будівництва - урбаністична й дезурбаністична. Урбаністична теорія відбиває ідею створення.иегаполісних, міст майбутнього, а дезурбаністична - ідею будівництва ´ невеликих міст-садів. Зараз немає якогось одного напряму в архітектурі. Сучасні архітектори прагнуть використовувати " істинні традиції" (національні, інтернаціональні) і " живі портрети сьогодення".

Модернізм, як вказувалось вище, впливав на розвиток усіх галузей культури. Пошуки нового у музиці цікавлять багатьох композиторів. Безліч композиторів-авангардистів прагнули виразити новий зміст ´ тільки з допомогою невідомих музичних засобів, йдуть на різні експерименти, які призводять до руйнування естетичних і технологічних підвалин музичної культури (заперечення звукової організації - мело-1 дії, гармонії, поліфонії). Одними з найбільш яскравих у цьому відношенні етапів стали так звані " конкретна музика" й алеаторика.

" Конкретна музика" відійшла від застосування музичних звуків й, замінила їх акустичними ефектами, шумами, " конкретними звуковими проявами життя" (кроки, мурчання, виття, скиглення, щебетання), які записуються на магнітофон, а потім, використовуючи прискорення, уповільнення, різні накладання, рух назад, звукові комплекси монтуються відповідно до задуму композитора (П.Шеффер).

Алеаторика (від лат. " кістка для гри, випадковість") - це на-|прям створення музики шляхом викидання гральних кісток, цифрияких потім перекладаються на ноти. Таким же чином використовують математичні формули, шахматні партії тощо (К.Штокхаузен).

Одним з найбільш самобутніх явищ музичної культури XX ст. став стиль джаз. За однією версією, слово " джаз" походить від англійського слова " переслідувати, гнатися", за іншою - від французького " патякати, тріскотіти", а за третьою - від імені негритянського музиканта Джазбо Брауна, організатора і керівника першого джаз-банду в Нью-Йорку (1915). Джаз виник на основі фольклору американських негрів з притаманними йому африканськими ритмами, які було збагачено елементами європейської мелодики. Скоро після виникнення джаз здобув величезну популярність в усьому світі й розділився на велику кількість напрямків*. Первісний джаз справив вплив на творчість багатьох серйозних композиторів - Гершвіна, Равеля, Дебюссі, Мійо та ін.

Великого значення у 50-60-х pp. набуває новий музичний стиль - рок (від англ. " хитатися", " розкачуватися"). Музика - не все, що становить зміст рок-культури. Головне в ній - моральна позиція, тип існування. Рок-культура - це своєрідна контркультура, тобто моральне протистояння світові вдоволеності, психологічна конфронтація, коли особистість не бажає жити за загальноприйнятими стандартами. Основний пафос рок-культури - епатаж: виклик, заперечення, порушення правил. Великий вплив на формування цього різновиду культури справила так звана " сексуальна революція", необхідність якої в тогочасних умовах було продекларрвано і обґрунтовано філософією Г.Маркузе (" Одновимірна людина", " Ерос і цивілізація") та деякими іншими представниками франкфуртської школи.

Рок-культура має особливий попит серед соціальне маргінальних груп населення - серед молоді, студентства, ліво- і праворадикальних угрупувань, сексуальних меншин. Рок виникає в цих колах, як прагнення повернути моральності та мистецтву їх простий, безпосередній людський зміст, звільнити їх з-під диктату церкви, держави, партії.

Еволюціонуючи, рок поступово відходить від морального змісту до музичної форми. З початку рок-музиці були притаманні посилена гучність, ритм, багаторазове повторення одного музичного елемента.

Формально початком епохи рок-н-ролу прийнято вважати час виходу на екрани США фільму " Джунглі класних дошок" (" Black board jungle") - березень 1954 р., в якому звучала композиція " Рок цілодобово" (" Rock around the clock"), виконана Білом Хейлі у супроводі його групи " Комети", що стало стартом наступної тріумфальної ходи рок-н-ролу. Від самого початку рок-н-рол характеризувався синкопічним ритмом і майже антилітературним стилем текстів, який органічно розвинувся первісне з жаргону тінейджерів і мови негрів, а потім став під це стилізуватися. Протягом 5 років рок-н-рол швидко поширився в усьому світі.

Сучасний рок - це безліч стильових форм та напрямів, національних та регіональних різновидів: мейнстрім-рок (зберігає традиції 60-х pp.), поп-рок (відноситься до сфери поп-культури), фольк-рок (спирається на фольклорні традиції1), авангардний рок (експериментальний напрям), арт-рок (поєднання електроніки, класики, джазу), джаз-рок, хард-рок, панк-рок тощо.

Друга половина XX ст. демонструє тенденцію зближення стилів. Доступність, вседозволеність у всіх жанрах надає безмежну свободу вибору. Сучасна рок-культура втратила весь пафос протесту і майже цілком влилася у річище так званої " " масової культури" (інші назви - маскульт, поп-культура, кітч).

Як явище, масова культура формується в 20-і pp. XX ст. її появі сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних журналів, радіо, грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило доступ до неї масовій аудиторії, і в той же час зумовило проникнення в культуру суто комерційних інтересів.

Термін " масова культура" підкреслює доступність, поширеність художніх та культурних цінностей, легкість їх сприйняття, якане потребує особливого художньо-естетичного смаку. Масова культура доступна й зрозуміла людям різного віку, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Масова культура задовольняє попит сьогодення, реагує на будь-які нові події (на мал. представлено класичний зразок поп-арту - коллаж Річарда Гамільтона 1956 р. " Так що ж робить сучасні будинки такими незвичними, такими привабливими? ").

Негативне ставлення багатьох людей до сучасної масової культури зумовлене невигідним для неї порівнянням зі зразками високої культури минулого. Крайньою є думка, що масова культура - це антикультура або, принаймні, прояв фактичного безкультур´ я. Більш виваженою є позиція, згідно з якою порівнювати масову культуру сьогодення доречно тільки з відповідними їй попередниками - різновидами " низької" культури, яка мала місце в усі культурно-історичні періоди від первісних суспільств включно. В усі часи " низькій" культурі були притаманні певна тиражованість зразків, створення шаблонів сприйняття, тривіальне як естетичний ідеал, пріоритет розважальності і апеляція до нижчих відчуттів та інстинктів. У сучасній масовій культурі всі ці риси виявляються як ніколи рельєфно.

Основними літературними жанрами маскульту є детектив (кримінальний, шпигунський, гангстерський), триллер, фантастика, історичний роман, мелодрама (" жіночий роман"), готичний роман, вестерн, екзотична проза, комікси. Частіш за все масова література має авантюрно-пригодницький, розважальний характер, стає своєрідним допінгом, який намагається адаптуватипересічну людину сучасності до нівелюючого особистість отуплюючого життя, механізованого і запрограмованого у більшості своїх проявів.

Найпопулярнішими серед літературних жанрів масової культури є детектив і фантастика. Детектив у своїх різновидах (кримінальний, шпигунський, гангстерський роман) являє собою твір, в основу якого покладено загадку, яку розплутує приватний детектив або представник державних структур. Найвизначніші зразки цього жанру створили А.Крісті, Ж.Сіменон, Д.Чейз, Р.Стаут, Е.Ґарднер. Різноманітною за жанровими формами є фантастика. Тут можна зустріти наукову фантастику, дія якої відбувається у майбутньому. Представники земної цивілізації зустрічаються з усілякими інопланетянами, рятують людство від глобальних катастроф тощо. У цьому напрямку працювали ПАндерсон, Г.Гаррісон, А.Кларк, С.Лем, А.Нортон, Р.Хайнлайн. Іншим різновидом фантастики є так звана література " фентезі". Це казкова фантастика, подібна до старовинного героїчного епосу, її герої - мужні й сильні варвари, лицарі, королі (Конан, Ельрік, Тонгор, Тарзан), які воюють з представниками темних (магічних) сил. Авторами фентезі є Е. Берроуз, Р.Говард, У. Ле-Гуїн, Р.Желязни, М.Муркок, Ф.Фармер та ін. Ще одним фантастичним жанром є містичний роман і роман жахів. На їх сторінках діють різноманітні вампіри, відьми, нечиста сила. Визнаними майстрами літератури жахів вважаються Стівен Кінг (" Темна половина", " Доля Єрусалиму", " Цвинтар домашніх тварин"), Р.3ельцер (" Знамення").

Досить поширеним у сучасній масовій літературі є жанр сентиментального (" жіночого") роману. Це історії романтичного кохання, які заводять читача в ілюзорний світ з красивими жінками та сильними чоловіками, псевдоконфліктами, які щасливо розв´ язуються наприкінці твору. Дії таких романів відбуваються частіше за все у далекому минулому. Героїня проходить багато випробовувань, переживає безліч карколомних пригод, щоб врешті решт опинитися в обіймах коханого. Найзнаніші зразки " жіночих" романів створили Ж.Бенцоні (" Маріанна", " Флорентійка", " Катрін"), А. та С. Голон (" Анжеліка"), Б.Смолл (" Гарем", " Рабиня пристрасті", " Цариця Пальміри"). Твори цього жанру, але на сучасному матеріалі, пишуть Д.Коллінз (" Лакі", " Шанс"), Ж.Сьюзен (" Долина ляльок", " Машина кохання"), Б.Картленд, Д.Стіл.

Великий вплив на сучасне життя, на стиль поведінки людини має кінематограф. Провідну роль у створенні масової кінопродукції відіграють Сполучені Штати Америки з їх " фабрикою марень" - Голлівудом. Тут щорічно створюється кількасот кінокартин, більшість з яких розрахована на середнього споживача і намагається здивувати його великою кількістю кіноефектів, видовищних сцен. Продукція Голіву-ду різноманітна у жанровому відношенні. Тут і історичні фільми (" Сід", " Бен-Гур", " Клеопатра"), і фантастика (" Зоряні війни", " Тер-мінатор"), і пригодницькі стрічки й бойовики (" Індіана Джоне", " Коммандос", " Рембо"), фільми-катастрофи (" Титанік"), мелодрами (" Занесені вітром", " 9 1/2 тижнів", " Красунечка") тощо. Серед діячів сучасного кінематографу слід згадати режисерів Д.Лукаса, Д.Кеме-рона, С.Спілберга, С.Кубрика, Р.Земекіса, Р.Поланського, акторів А.Шварценегера, Л. Ді Капріо, С.Сталоне, С.Сігала, Н.Кейджа, Д.Ні-колсона, Д.Деппа, Ш.Стоун, Д.Робертс, К.Бесінджер, М.Пфайфер. Досягнення в галузі кінематографу відзначаються багатьма преміями, серед яких знаними є Золотий лев (Флоренція), Пальмова гілка (Канни), Ніка (Росія), премія Американської академії кіномистецтв Оскар. Остання є найпрестижнішокх

Ще одним різновидом масового кінематографу є телесеріали, або так звані " миляні опери" (така назва походить від того, що перший телесеріал було знято на замовлення компанії, яка виготовляла миючі засоби). Це багатосерійна епопея, у якій оповідається про історію якоїсь сімї або долю конкретної людини (переважно жінки). " Миляні опери" відрізняються повільним розвитком сюжету, штучним нанизуванням одних епізодів на інші, наявністю багатьох сюжетних ліній. Кількість серій у такому фільмі може нараховувати від 10-15 до 500-600. Класичними зразками " миляних опер" є амери-^ камські серіали " Династія", " Даллас", " Санта-Барбара". Багато сері-Еалів випускає на світовий кіноринок Латинська Америка (Бразилія, Аргентина, Мексика). Серед них " Рабиня Ізаура", " Багаті також плачуть", " Просто Марія", " Тропіканка", " Я купую цю жінку" та ін.

На початку 1960-х pp. західний світ пережив згадувану вище ´ " сексуальну революцію". До літератури та мистецтва приходять теми, що тривалий час перебували під всілякими табу. Смакування подробиць статевих стосунків людей - одна з головних ознак сучасної масової культури. Мільйонними тиражами виходять популярні еротичні журнали: " Playboy", " Hustler", " Penthouse", " Playgirl". Знімаються фільми, присвячені цій стороні людського життя: " Емануель", " 11 днів та ночей", " Калігула". Коли режисери втрачають відчуття міри, а показ статевих сцен стає самоціллю, то твір перестає бути витвором мистецтва, перетворюючись на звичайну порнографію (" Катерина", " Распутін" тощо).

Складовою частиною сучасної масової культури є й мода, її індустрія також має своїх майстрів та кумирів. Серед сучасних модельєрів одягу велику популярність отримали Д.Версаччі, К.Кляйн, В.Зайцев, В.Юдашкін, І.Сен Лоран, К.Діор. Модною й престижною стала праця демонстратора одягу - " моделі". Тисячі сучасних дівчат мріють про кар´ єру К.Шиффер, Н.Кемпбел, Є.Герцигової, С.Кроуфорд.

Розрахована на первинний рівень сприйняття й художнього мислення, на примітивну й естетично не розвинуту людину масова культура базується на створенні ілюзій, мрій, міфів. Суттєвим завданням цих ілюзій є створення зразків поведінки й стилю життя. Цей ідеальний тип людини отримав термінологічне визначення " імідж" (образ). Людина свідомо отримує певний тип для наслідування, який частіш за все асоціюється з поняттям " престиж", " репутація".

Отже, культурна ситуація XX ст. покликала до життя багато різних художніх течій. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників різних художніх течій, різних національ- -них культур формується багатолика, суперечлива світова культура.