Система показників використання матеріальних ресурсів. Нормування витрат матеріальних ресурсів. Резерви зниження матеріаломісткості продукції

Для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів підприємства використовують такі показники:

1. Матеріаломісткість (М_м) відображає вартість усіх матеріальних витрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції:

де МВ – розмір матеріальних витрат;

Q – обсяг виготовленої продукції.

2. Матеріаловіддача (М_в) є оберненим до матеріаломісткості показником і відображає вартість продукції в розрахунку на одну гривню матеріальних затрат:

3. Коефіцієнт використання матеріалів (К_вм) – це відношення чистої ваги виробу до ваги витрачених на його виготовлення матеріальних ресурсів:

де N_і – обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях;

М_і – чиста вага одиниці готової продукції і-го виду;

М_заг – загальні витрати матеріалу на весь випуск продукції за певний період у фізичних одиницях;

m – кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу.

4. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує співвідношення величини відходів та величини загальних витрат матеріалу.

Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або галузевими науково-дослідними організаціями.

Норма витрати матеріальних ресурсів – це гранично допустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії для виробництва одиниці продукції або виконання одиниці роботи визначеної якості.

Норма витрат будь-якого матеріалу (Н_в) складається з окремих елементів:

Н_в = В_ч +В_відх +В_і,

де В_ч – чиста витрата матеріалу на одиницю продукції;

В_відх – технологічні відходи і втрати;

В_і – інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

1. Р озрахунково-аналітичний метод – ґрунтується на глибокому аналізі і техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.

2. Д ослідно-експериментальний метод передбачає визначення норми витрат за допомогою проведення низки дослідів і досліджень, які вивчають величину корисних витрат матеріалів і відходів у лабораторних умовах.

3. З вітно-статистичний метод нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток для орієнтованих розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і рідко використовуваних матеріалів.

В умовах ринкової економіки завданням кожного підприємства є забезпечення економії матеріальних ресурсів, оскільки вони, як правило, складають більшу частину витрат виробництва. Розрізняють шляхи і джерела (резерви) зниження матеріаломісткості продукції.

Джерела (резерви) зниження матеріаломісткості показують, за рахунок чого може бути досягнута економія матеріальних ресурсів: зниження ваги виробів; скорочення відходів і втрат сировини та матеріалів; використання відходів та вторинної сировини; зменшення та ліквідація браку.

Шляхи економії показують, яким чином можуть бути використані наявні резерви та досягнута економія. Залежно від характеру передбачуваних заходів шляхи реалізації резервів зниження матеріаломісткості продукції поділяють на:

– виробничо-технічні (якісна підготовка сировини до використання, вдосконалення конструкції виробів, комплексна переробка сировини, застосування безвідходних і маловідходних технологій);

– організаційно-економічні (підвищення рівня науковості нормування, розробка технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів).