Дієвідміни латинського дієслова

Відповідно до закінчення основи інфекта всі дієслова діляться на чотири дієвідміни.

Основа інфекта закінчується:

у І дієвідміні на -ā;

у ІІ дієвідміні на -ē;

у ІІІ дієвідміні на приголосний, - ĭ, -ŭ;

у ІV дієвідміні на -ī.

Примiтка.

До ІІІ дієвідміни належать також дієслова із закінченням основи на -ŭ: statuĕ re – постановляти, tribu­ĕ re – ділити. Крім того, група дієслів з основою на -ĭ: cupio, ĕ re – бажати cаpio, ĕ re – брати facio, ĕ re – робити

Теперішній час дійсного способу активного стану (Praesens indicatī vi actī vi)

Теперішній час дійсного способу активного стану утворюється додаванням до основи інфекта особових закінчень активного стану:

Зразок відмінювання дієслів І-IV дієвідмін у praesens indicatī vi actī vi:

Примiтка.

1. У дієсловах І, ІІ, ІV дієвідмін особові закінчення приєднуються безпосередньо до основи інфекта. 2. У дієсловах І дієвідміни у 1-й особі однини відбулося злиття кінцевої голосної основи -ā із особовим закінченням -о: ā +о = о. (laudā -o = laudo – я хвалю). 3. У дієсловах ІІІ дієвідміни між основою і особовим закінченням вставляються короткі тематичні голосні: а) перед -s, -t, -m – -ĭ -; б) перед -nt– - ŭ -. 4. У дієсловах ІV дієвідміни у 3-й особі множини між основою і особовим закінченням вставляється - ŭ - за аналогією до ІІІ дієвідміни.

Дієслово sum, esse (бути)

У цьому дієслові у системі інфекта є чергування основ es-/s-. Отже, різні форми утворюються від різних основ. При основі es- 3-я особа однини і 2-а особа множини теперішнього часу утворюються атематично (без вставних голосних), інші форми – тематично, наприклад:

Наказовий спосіб теперішнього часу (Imperatī vus praesentis)

Цей спосіб має форму 2-ї особи однини і 2-ї особи множини. Друга особа однини наказового способу утворюється відкиданням від неозначеної форми дієслова закінчення -re в усіх дієвідмінах. Друга особа множини наказового способу утворюється додаванням до основи інфекта закінчення -te (пор.: укр. розповідай-те!).

У дієсловах ІІІ дієвідміни у 2-й особі однини до основи інфекта додається закінчення -е, а у 2-й особі множини між основою і закінченням - te ставиться поєднувальна голосна -ĭ.

Зразок відмінювання дієслів І-IV дієвідмін в imperatī vus praesentis:

Наказовий спосіб дієслова esse: es! – будь!, este! – будьте!

Тексти

1. Перекладіть українською мовою:

1. Latī ne scribĭ mus. 2. Cogĭ tant. 3. Quid legis? 4. Cur tacē tis? 5. Semper bene laborā mus. 6. Dum docē mus, discĭ mus. 7. Cum tacent, clamant. 8. Latī ne multum lego et scribo. 9. Veto. 10. Credo. 11. Ausculta et perpende! 12. Fide, sed сui vide! 13. Persta atque obdū ra! 14. Vive valeque! 15. Salve! Salvē te! 16. Vale! Valē te! 17. Nolī te tacē re, si dicĕ re debē tis!

2. Перекладіть латинською мовою:

1. Ми повинні добре працювати. 2. Ви завжди повинні вчитися. 3. Він не тільки добре читає по-латинськи, а й пише. 4. Що ти розповідаєш? 5. Не пиши погано! 6. Не мовчіть!

Запам’ятайте латинські прислів’я і крилаті вислови:

1. Cogĭ to, ergo sum. – Я мислю, отже, я існую. Цитата з «Основ філософії» 1, 7, 9 (1644) французького мислителя Р.Декарта (1596-1650). Л.Українка у листі до О.П.Косач, 08–12.08.1898 р. писала: Scribo, ergo sum. – Я пишу, отже живу.

2. Dum spiro, spero. – Поки дихаю, сподіваюсь. Подібне висловлювання трапляється у «Листах до Аттіка» Ціцерона, ІХ, 10, 3: Aegrō to, dum anĭ ma est, spes esse dicĭ tur. – Поки у хворого є дихання, кажуть, є і надія. В іншій формі цю думку висловлює Сенека у «Моральних листах до Луцілія» LXX, 7: Omnia homĭ ni, dum vivit, speranda sunt. – Людині, поки вона жива, слід на все надіятись. Римський поет Овідій (47 р. до н.е.–18 р. н.е.) у «Скорботних елегіях», ІІ, р.145 пише:

ĺ pse licé t sperá re veté s, sperá bimus ú sque:

Хай сподіватися ти не велиш, – сподіваюсь одначе.

Переклад А.Содомори.

Л.Українка змінила вислів Овідія і назвала одну із своїх поезій «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь»).

3. Vivĕ re est militā re. – Жити – значить боротися. Цей вислів належить Сенеці (4 р.до н.е. – 65 р. н.е.) («Моральні листи до Луцілія», XCVI, 5): Vivĕ re, mi Lucili, militā re est.

4. Qui tacet, consentit. – Хто мовчить, той погоджується.

5. Qui scribit, bis legit. – Хто пише, той двічі читає.

6. Qui quaerit, repĕ rit. – Хто шукає, той знаходить.

7. Bis dat, qui cito dat. – Двічі дає той, хто дає швидко. Вислів належить Піблілієву Сіру (І ст. до н.е.), авторові збірки «Сентенцій», 245: Inopі beneficium bіs dat, qui dat celerĭ ter. – Двічі робить послугу бідному той, хто робить її швидко.

8. Nota bene! – Добре зауваж! Зверни увагу!

9. Divĭ de et impĕ ra! – Поділяй і пануй! Походження вислову не з’ясоване. На нього натрапляємо у текстах італійського політика кін­ця XV – початку XVI ст. Мак’явеллі. Деякі вчені його автором вважають французького короля Людовіка ХІ (XV ст.), а інші – царя Філіппа, батька Олександра Македонського (IV ст. до н.е.).

10. Festī na lente! – Поспішай повільно! Латинський переклад грецького прислів’я σ π ε ύ δ ε β ρ α δ έ ω ς, яким користувався Октавіан Авґуст (31 р. до н.е.–14 р. н.е.), про що згадує Светоній (І ст. н.е.) у «Божественному Авґусті», 25.