Наслідки індустріалізації

Позитивні:

ü перетворення СРСР у могутню індустріально-аграрну державу;

ü досягнення еконмічної незалежності;

ü зміцнення обороноздатності країни, створення потужного військово- промислового комплексу;

ü створення технічної бази для сільського господарства;

ü Україна посіла 2-ге місце в Європі за виплавкою чавуну, 3- є місце за виробництвом сталі, 4- те місце в світі за видобутком вугілля.

Негативні:

ü здійснення індустріалізації за рахунок с/г призвело до прискорення суцільної колективізації;

ü форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості – дешевою сировиною;

ü диспропорційний розвиток важкої і легкої промисловості;

ü відставання сільського господарства;

ü централізація економічного життя, повернення до командних методів управління;

ü ліквідація приватної власності і формування державної власності;

ü успіхи індустріалізації досягалися за рахунок важких умов праці людей, життєвий рівень народу не покращився.

До Польщі відійшли:
1. Східна Галичина;
2. Західна Волинь;
3. Холмщина;
4. Полісся.
Чисельність українського населення на території Польщі складала приблизно 6 млн. осіб.
Польща декларувала прагнення до демократії, але на західноукраїнських землях діяла заборона на автономний устрій, культурну автономію та самоврядування. Проявлялася дискримінація українського населення.
Прояви дискримінації:
1. Невизнання українців окремою нацією.
2. Примус українців до інтегрування в усіх сферах життя з корінним населенням.
3. Відмови українцям на прагнення займати адміністративні посади у державних органах влади, а також посади вчителів та викладачів.
4. Обмеження в праві отримувати освіту у вищих навчальних закладах.
5. Закриття українських шкіл, заборона української мови.
6. Нерівність українців з корінним населенням в економічних правах тощо.
7. Політика «пацифікації» (умиротворення) селян Галичини, в ході якої здійснювалися арешти, розстріли та конфіскація майна.
8. Намагання керівництва Польщі, заселити українські землі польським населенням «осадництво», надання їм земель для господарювання.

Політичні партії в Східній Галичині. Українська військова організація. Організація українських націоналістів.

1. Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) – 1925 р. Лідер – Д. Левицький. Мета: незалежність України, демократичні реформи, мирні засоби досягнення мети. Підсумки діяльності: укладення угоди з польським урядом («нормалізація»), припинення діяльності УНДО, вступ членів УНДО до польського сейму.
2. Комуністична партія Західної України (КПЗУ) – 1919-1923 рр. Лідер – В. Затонський. Мета: Соціалістичні реформи. Об’єднання з УСРР. Революційні засоби досягнення мети. Підсумки діяльності: 1923 р. – вступ КПЗУ до компартії Польщі. 1932 р. – послаблення позицій КПЗУ. 1938 р. – розпуск КПЗУ Комінтерном.
3. Українська військова організація (УВО) – 1920 р. Лідер – Є. Коновалець. УВО була нелегальною військовою революційно-політичною організацією, що склалася з різних українських армій: Січових Стрільців (ідеологічно-політичний вклад), УГА, в основному її VI бригади (бойовий та організаційний елемент). Мета: збройна боротьба за державність України. Підсумки діяльності: заклала основу для діяльності більш успішної в майбутньому Організації Українських Націоналістів.
4. ОУН (Організація Український Націоналістів) – 1929 р. Лідер – Є. Коновалець. Мета: Незалежність України. Засоби досягнення цілей – радикальні, включаючи терор. Підсумки діяльності: Активна діяльність (видання періодичної літератури, організація демонстрацій, бойкотів, страйків, терористичних актів). Створення Польським урядом концтабору Береза-Картузька для членів ОУН. 1938 р. – розкол ОУН на дві частини: ОУН (М) – під керівництвом А. Мельника, та ОУН(Б) – під керівництвом С. Бандери.

Політика румунського уряду щодо українців

До Румунії відійшли Північна Буковина та придунайські землі, в тому числі Бессарабія. Приблизна кількість українського населення в Румунії складала 790 тис. осіб. Політика румунського уряду щодо українців була схожою з політикою польського уряду в аспекті антиукраїнських настроїв та проявів шовінізму.
1924 р. – антирумунське Татарбунарське повстання жителів Бессарабії. Було придушене.
Українські політичні партії в Румунії:
1. Українська національна партія (УНП) – 1927 р. Мета: ліберальні реформи.
2. Організація «Визволення» – 1929 р. Мета: об’єднання з УСРР, соціалістичні реформи.
3. Радикальна націоналістична організація (РНО) (нелегальна) – 1935 р. Мета: створення незалежної держави, засоби досягнення цілей будь-які, включаючи терор.

Закарпаття у складі Чехословаччини

11 жовтня 1938 р. – підписання Мюнхенської угоди, згідно з якою Закарпаття отримало автономні права у складі Чехословацької республіки. Лідер автономної адміністрації – Августин Волошин.
1939 р. – створення Українського національного об’єднання (УНО). Мета – створення незалежної держави в Закарпатті.
15 березня 1939 р. – створення Карпатської України. Президент – А. Волошин. Для захисту незалежності країни було створено воєнізовану організацію – Карпатська Січ.
Кінець березня 1939 р. – усе Закарпаття було окуповане Угорщиною, в якій діяв фашистський режим.