![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
А. 9. Програмування в системі ATHEMATICA
Як випливає з того, що було розглянуте вище, MATHEMATICA надає користувачеві сотні вбудованих функцій, що містяться в ядрі системи. Завдяки цьому більшість математичних завдань можна вирішити в середовищі MATHEMATICA без програмування (у тому сенсі, який зазвичай вкладається в це слово), що ми і робили до цих пір. Проте основна цінність системи полягає в тому, що вона є мовою програмування надвисокого рівня, що увібрав в себе кращі засоби мов програмування попередніх поколінь. Тому опанування мови програмування в середовищі MATHEMATICA дає якнайповніші можливості її ефективного вживання. Звичайно, прочитавши приведене нижче, Ви не станете кваліфікованим програмістом в системі MATHEMATICA, проте загальне уявлення, сподіваюся, отримаєте. Крім того, ті відомості з області програмування на мові системи MATHEMATICA, які приведені нижче, допоможуть, якщо Вам доведеться знатися на вже написаних програмах і адаптувати їх до своїх завдань, а таких програм зараз існує величезна кількість. У системі MATHEMATICA можна виділити три основні підходи до програмування:
Ø функциональне програмування; Ø програмування, засноване на правилах пперетворень; Ø процедурне програмування.
То, какой подход предпочтет пользователь, зависит от опыта его работы с ЭВМ и от математической задачи, которую нужно решить. Эти подходы, в конечном счете, эквивалентны, но какой-то из них может быть более эффективным для конкретной задачи. Часто эти стили комбинируются.
А.9.1. Функциональное программирование Функциональное программирование предполагает построение программы по шагам. Основная идея – составить программу из функций, каждая из которых использует результаты предыдущих, т. е. сначала строится функция от аргументов, затем – функция от этой функции и т. д. Важно писать программу так, чтобы структура композиции функций была ясной.
Внешние функции. Функции, не содержащиеся в ядре системы, а задаваемые пользователем, называются внешними. При определении внешней функции важно дать понять системе, что ее аргумент (аргументы) – это переменная (переменные). Для обозначения переменной можно использовать так называемые именованные шаблоны: Следующие команды используются для определения внешних функций:
f[x_]: = f (x) определяет функцию f; ? f показывает функцию f; Clear[f] убирает из памяти машины все определения функции f; х_ обозначает любое выражение, представленное именем х (" _" – символ подчеркивания); х_ _ (с двумя подчеркиваниями) – последовательность из одного или более выражений, представленная именем х; х_ _ _ (с тремя подчеркиваниями) – последовательность из нуля или более выражений, представленная именем х Если определяемая внешняя функция будет применяться в дальнейшем, целесообразно присвоить ей имя. Помнить: имена таких функций всегда должны начинаться с прописной буквы.
|