УРСР у перші повоєнні роки.

До мирного життя український народ повертався у надзвичайно тяжких умовах. В роки війни Україна понесла величезні втрати (дивись: наслідки 2-ої світової війни для України). Великих втрат зазнало народне господарство: 42% всих зруйнованих промислових об'єктів в СРСР припадало на Україну.

Влада надавала відбудові господарства України великої ваги. За четвертим п'ятирічним планом для УРСР було виділено 20, 7% загальносоюзних капіталовкладень. Ціною величезного напруження сил промисловість України до 1950 р. була відбудована. Обсяг валової продукції промисловості республіки в 1950 р. (за офіційними даними) перевищив рівень 1940 р. на 15%. Були відбудовані шахти Донбасу, Дніпрогес, заводи " Запоріжсталь", " Азовсталь", Харківський тракторний та ін. Закінчено будівництво газопроводу " Варшава-Київ". Але, як і раніше, головна увага приділялася відбудові важкої промисловості. Зростання промисловості не привело до підвищення життєвого рівня населення. В 1950 р. л/п ледве досягла 80% довоєнного рівня. Не вистачало самого необхідного мила, голок, взуття та ін.

В важкому стані продовжувало перебувати укр. село. І хоч валова продукція с/г за офіційними даними становила 91% від довоєнного, сільське населення жило в страшенних злигоднях. Держава продовжувала не купувати, а відбирати хліб, оплата праці в колгоспах була мізерною, підсобні господарства обкладалися податком. За цей час були знищені квітучі укр. сади, так як кожна деревина підлягала оподаткуванню.

У 1946 р. Україну спіткала посуха в південних та центральних областях і як наслідок цього та антигуманної політики центру виник голод, уже третій за радянських часів. І хоч голод охопив 13 областей, держава план заготівлі зерна не змінила. Укр. хліб був потрібен для підтримки соц. режимів в Польщі, Угорщині, Болгарії (і навіть на допомогу Франції), куди він відправлявся безкоштовно. М.Хрущов, який перебував тоді на посту першого секретаря КП(б)У, звернувся до Сталіна з проханням надання продовольчої допомоги Україні. І хоч мінімальна допомога була надана голод забрав життя у біля 1млн.чол. Відповідальність за це лежить цілком на сталінському режимові.

В повоєнні роки почалася знову " радянізація" західноукраїнських земель. Проводилася індустріалізація краю та насильницьке впровадження колгоспного ладу на селі. Боротьбу проти встановлення тоталітарного режиму в краї вели загони УПА на чолі з Р.Шухевичем. І хоч проти цих загонів були кинуті війська НКВС і регулярної армії вони продовжували чинити опір аж до сер. 50-х років.

В суспільно-політичному житті України, як і всього СРСР, покращення не відбулося. Культ особи Сталіна сягнув апогею. Почався новий виток репресій і насилля. Фабрикуються ленінградська справа, справа кремлівських лікарів, кампанії проти націоналістів, гоніння на діячів науки та культури.

Відновлення ідеологічної роботи у суспільстві було доручено Сталіним своєму помічникові А.Жданову. " Жданівщина " особливо лютувала на Україні. Це пояснювалося тим, що республіка довше всих перебувалася під німецькою окупацією, саме українців вивозили на примусові роботи і т.п. Тому тут почалися пошуки ідеологічних ворогів.

На вістрі партійної критики в Україні були " український буржуазний націоналізм" та " буржуазний космополітизм" - теорія про всесвітній характер людського громадянства. Спеціальною

постановою ЦК КП(б)У від 15-17 серпня 1946 року було нагадано про небезпеку українського націоналізму. Було засуджено " Нарис історії української літератури" С.Малова та Є.Кирилюка, розкритиковано і змінено склад журналів " Вітчизна" та " Перець". Неприйнятною було названо творчість Юрія Яновського, Андрія Малишка, Олександра Довженка, Юрія Смолича, Леоніда Смілянського, Леоніда Первомайського та ін. Жорстока критика спіткала геніальний твір Володимира Сосюри " Любіть Україну". Осуд зустріла й опера Б.Данькевича " Богдан Хмельницький" Прилучився до цькування своїх товаришів і тодішній голова Спілки письменників України Олександр Корнійчук. Особливо посилювався тиск влади на культуру в ті періоди, коли Першими Секретарями ЦК КП(б)У були Л.Каганович та Л.Мельников.

Широка шовіністична політика " ждановщини" була спрямована на ліквідацію національно-культурних здобутків і традицій укр. народу. Ця політика призвела до того, що вся науково-культурна діяльність в Україні завмерла.