Українізація в 20-ті роки: її хід та наслідки.

У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП(б) проголосив політику " коренізації", яка передбачала залучення представників корінних національностей до партії та державного апарату, застосування національних мов у партійній роботі, адміністрації, освіті, видавничій справі, пресі. Укр. варіант цієї політики увійшов в історію під назвою українізації.

Що ж спонукало більшовицьке керівництво до проведення такої політики? Очевидним являється те, що це була вимушена компромісна політика. Більшовики були змушені рахуватися з укр. нац. відродженням, розуміючи, що без задоволення мінімальних нац. вимог доля більшовизму в республіці завжди буде під загрозою. Українізація мала сприяти зміцненню союзу робітничого класу і селянства, яке на 80% складалося з українців.

Українізація мала і зовнішню мету. Вона покликана була продемонструвати українцям за кордоном, ідо лише в Радянській Україні вони можуть задовольнити свої над. прагнення'. А також продемонструвати народам колоніальних країн приклад вирішення нац. питання. І хоч українізація вийшла з сторінок партійних документів, вона охопила все суспільно-культурне життя республіки. Внаслідок її здійснення вже в 1927р. 80% шкіл перейшли на укр. мову навчання. На укр. мову було переведено 2/3 діловодства.

За короткий час сталися зміни в коренізації самого ЦК КП(б)У, частка українців збільшилася з 22 до 60%, а серед службовців державного апарату частка українців зросла з 35 до 54%. Для державних службовців обов'язковим став іспит з української мови. Одним із центрів українізації став Наркомат освіти, очолюваний Г.Гринько, О.Шумським, а після звинувачення останнього в " національному ухилі" - М.Скрипником. їх наполегливість та відданість справі привела до розв'язання проблем із підручниками, з учителями української мови. Було подолано й опір українізації з боку частини шовіністично налаштованих викладачів та студентів вузів, які не бажали опановувати українську мову. Певну допомогу в українізації надали українці-емігранти з Галичини, які приїхали в УРСР, обманені радянського пропагандою щодо досягнень українізації. В Україну повернулися видатні українські культурні діячі - М.Грушевський та С.Рудницький, інші відомі люди. Вони активно включились у процес національного відродження.

З утвердженням тоталітарної системи почався спочатку прихований, а потім і відкритий наступ на українізацію з боку сталінського керівництва. В кінці 20-х цей процес був загальмований, а на початку 30-х зведений нанівець. Почалася боротьба з " українським націоналізмом". Покінчив життя самогубством М.Скрипник. Почалося шельмування укр. національно-культурних кадрів М.Грушевського, О.Шумського, М.Хвильового та ін.