Носії функції управління персоналом

Зарубіжні дослідники визначають шість типів менеджерів

1. Автократ. Невизнання потреби у спеціальному управлінні підлеглими. Основою є влада, не обтяжена турботами про стимулювання та задоволення працівників. Управління зводиться до примусу під загрозою. Визнання необхідності суворого нагляду, точної постановки завдань перед кожним працівником, недопущення “сторонньої” ініціативи. Подоланню цього підходу сприяли явне і гіпотетичне загострення соціальних проблем та НТП, що породив потребу мотивації через надання можливостей, а не через примус.

2. Патерналіст. Апологетика відносин “фірма - сім’я” (турбота, заохочення, а вразі потреби – і покарання). Під впливом зростання профспілкового руху після І світової війни з’являються програми “нових індустріальних відносин” – харчування, організація дозвілля, створення різних курсів для дружин і дітей. Однак патерналізм не зняв гостроти соціальних проблем (хоча приклад Японії може бути і спростуванням цього твердження).

3. Бюрократ. Реалізація настанов школи наукового управління та теорії М.Вебера. Високий рівень централізації, розробка правил і процедур, директивне управління, система вертикальних зв’язків і практична відсутність горизонтальних. Стимулювання за неухильне виконання вказівок лінійного керівника. Негативи: безініціативність, падіння ефективності праці управлінців, перевантаження вищого керівництва поточними проблемами, фактична безкарність вищого керівництва за допущені помилки і прорахунки, взаємна недовіра керівників і підлеглих, деформований соціально-психологічний клімат, загальне падіння ефективності управління.

4. Захисник (протектор). Наступ профспілок зумовив проведення системи заходів у сфері зайнятості, що обмежило свободу діяльності лінійних керівників, їх творчість та ініціативу. На сучасному етапі така позиція зумовлена тиском держави (законодавства), громадських організацій, національних меншин.

5. Спеціаліст: володіння спеціальними методами виконання управлінських функцій. Основна увага – формуванню груп, трудових установок, умов ефективності і адекватного сприйняття змін (зміна – не загроза, а можливість вдосконалення). Негатив: створюється видимість перебільшеної уваги до удосконалення механізму діяльності, а не кінцевого результату роботи фірми.

6. Системник – розуміння менеджменту як системи.

Як і кожна людина, менеджер – індивідуальність у поєднанні особистісних якостей. Але є вимоги професії, посадового становища, особливостей діяльності, вимоги, що визначають професійну селекцію і є загальними для усіх менеджерів. Разом з тим є вимоги, які у даній групі характеризують різноманітність індивідуальних людських якостей і визначають лише рівень успіху професійної діяльності. Менеджмент є не лише професійною діяльністю, але й мистецтвом, що, як і будь-яке інше мистецтво, характеризується певним набором індивідуальних особливостей певного рівня розвитку та прояву у поведінці й діяльності людини.

Вище наведене не заперечує положення, що менеджером може стати кожний, хто прагне цієї діяльності. Але ефективним менеджером, професіоналом високого класу, здатним успішно і стабільно управляти більшу частину свого працездатного життя, може бути не кожний.

Індивідуальні якості менеджера виявляються не зразу і не зразу формуються як фактори успішної діяльності. Лише у процесі нагромадження досвіду роботи, помилок й успіхів, усвідомлення своїх особистих якостей у практичній діяльності, а також у процесі освіти відбувається становлення особи менеджера та оформлення його професійних якостей. Частина якостей менеджера дана природою, а частина формується в процесі управління, професійної діяльності, а разом вони розвиваються в процесі освіти і нагромадження досвіду (схема 23.1).

У вияві якостей менеджера велику роль відіграє його професійна підготовка, що є однією з провідних якостей, визначальною для усіх інших. Професійна підготовка менеджера визначає його авторитет, якість управлінських рішень, реальність та успішність стратегії управління, час на розробку управлінських рішень.

Сучасне управління характеризується зростанням складності проблем, з яких необхідно приймати управлінські рішення. Практика свідчить: успіх залежить від поєднання рівня освіти, професійної підготовки та складності проблем, що вирішуються. Тенденції такого поєднання можуть бути різними.

У сукупності різних якостей менеджера провідну роль відіграє поєднання ВОЛІ, ІНТЕЛЕКТУ, ТВОРЧОСТІ. Діяльність менеджера може бути побудована на використанні набутого практичного досвіду та здійснюватись в умовах стабільного функціонування фірми. Цього може вистачити для успіху, проте сучасне управління може виявитись складним, якщо спиратись лише на досвід. Воно вимагає професійного підходу, що визначається не лише досвідом, але й відповідною освітою і професійною підготовкою. Спираючись на досвід, можна розв’язувати нескладні проблеми, але об’єктивна сучасна тенденція зростання складності проблем зумовлює ситуацію, коли досвід сам по собі не спрацьовує, внаслідок чого виникають помилки, можливо навіть критичні, й кризи.

Якщо ж менеджер працює в умовах вирішення порівняно нескладних проблем і при цьому має високий рівень освіти і професіоналізму (що можливо в умовах неправильного використання персоналу), то виникає ситуація невикористаного потенціалу освіти, ситуація невикористаних можливостей – не найкращий варіант менеджменту.

Значно гіршою є ситуація, коли зростаюча складність проблем зустрічається з недостатньою професійною підготовкою менеджерів. Тут зростає вірогідність помилкових рішень і криз.

Кращим варіантом управління є поєднання складності проблем та високого професіоналізму управління. Цим визначається послідовність розвитку організації, стабільність та сталий успіх діяльності менеджера.

Схема 2.1.