Амбівалентна роль Кримського ханства у Визвольній війні

· Середина 17 ст. є однією з визначальних сторінок української історії. Україна перебуває під владою Речі Посполитої, сукупність багатьох чинників викликають та роблять можливим революційний вибух – національно-визвольне повстання, що стає питанням не тільки між Польщею та Україною, а втягує такі держави, як Московія та Кримське ханство. Яка ж роль кримськотатарської держави у боротьбі українців за визволення?

· Розпочинаючи боротьбу, Б. Хмельницький застосував її нову модель, у якій зовнішньополітичний чинник був одним із центральних. Перші блискучі перемоги повстанців, які власне і перетворили збройне повстання на визвольну війну були значною мірою зумовлені вдалими організаційними кроками гетьмана, одним з яких стала домовленість із кримськими татарами. Цю угоду було укладено ще в березні 1648 року. Вона була дуже важливою для Хмельницького, адже однією з головних проблем у підготовці повстання була нестача кінних сил, тож залучення мобільної татарської кінноти, яка могла на рівних протистояти польській було стратегічно важливим моментом. До того ж, не маючи безпечного тилу на Півдні та не користуючись підтримкою кримських татар, Хмельницький наряд чи зміг би проводити ті важливі політичні рішення, до яких його спонукала міжнародна ситуація. Саме тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим щоб залишити в Криму заручником власного сина. У середині березня 1648 року союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад 3 тис татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.

· Треба, однак, зауважити, що українсько-татарський мілітарний альянс з моменту свого виникнення був дуже ненадійним, адже Україна для Кримського ханства тривалий час була, з одного боку, об’єктом для грабунку, з іншого – певною загрозою. Тож чи можна було розраховувати на вірність хана та його реальну зацікавленість у перемозі Хмельницького? Вже при облозі Замостя гетьман розумів, що не може повною мірою покладатися на допомогу татар. Він отримав інформацію про переговори татар із поляками. До того ж існувала загроза повернення татар до Криму – за деякими джерелами татари, з якими військо Хмельницького об’єдналося у вересні 1648 р. перед наступом на Львів, обіцяли свою підтримку лише на місяць. Тож після облоги Львова основні сили орди, обтяжені здобиччю, повертаються до Криму, залишаючи з Хмельницьким лише незначну частину формувань Туган-бея. Це, разом із іншими причинами (такими, як послаблене попередніми битвами та нестачею їжі військо та ін.) й змусило гетьмана підписати перемир’я, яке тривало до травня 1649 р.
Під час перемир’я Хмельницький розумів необхідність будь якими силам укріплювати зв’язки з татарами, адже без сильних союзників на своєму боці виступати проти Польщі він не міг. (Москва, на яку, на думку багатьох істориків, Хмельницький орієнтувався з самого початку, тоді ще не була в змозі надати реальної воєнної допомоги, адже була не готова починати відкриту війну із Польщею). Він намагається нейтралізувати спроби польських дипломатів посварити українців з татарами та забезпечує їх участь у наступних бойових діях. Але Зборівська битва знов показує ненадійність таких домовленостей. Хан, підкуплений польським королем, який пообіцяв заплатити татарам велику суму та дозволив брати ясир та грабувати українські землі на шляху до Криму, у вирішальний момент вимагає піти на перемир’я. Хмельницький розуміє неможливість боротьби проти Польщі і татар одночасно, тож змушений укласти не дуже вигідний для себе Зборівський договір. Поразка козаків у найбільшій битві Хмельниччини – Берестецькій теж пов’язана з діями татарів. Татари, які складали значну частину війська, у вирішальний момент покинули поле бою, поставивши повстанців у катастрофічне становище. Причина втечі хана Іслама Гірея ІІІ до кінця не відома. Існує версія, що татари не зраджували Хмельницького, а їх втеча пов’язана з тим, що проведення битви співпало із мусульманським святом Курбан-байрам, під час якого заборонено битися. Хан, нібито, просив гетьмана відкласти бойові дії, але все ж погодився вивести війська. Та на самому початку бою було вбито хана Амурата, який впав головою на сторону, протилежну, розташуванню військ ворога. Татари сприйняли це як знак Аллаха - немилість за порушення його настанов, та кинулися втікати. Існує версія, що татари просто не витримали атаки на них польської кінноти, бо вже багато десятиліть не наважувалися «ставити чоло» важкій польській кавалерії. Можливо, план поляків власне і полягав в тому, щоб вдарити по татарах, і, в такий спосіб змусивши їх відступити, потім таки блокувати козацьке військо. Але на мій погляд більшу роль все ж зіграло те, що хан не був зацікавлений у посиленні козацької держави, і можливо навіть мав домовленості з польським королем. До цієї версії схиляє й те, що подібні ситуації складалися й раніше: під час описаної вище битви під Зборовом та пізніше, у 1653 році – під Жванцем. Тоді, отримавши повідомлення про рішення Земського собору 1 жовтня 1653 року щодо протекції Москви над Україною, кримський хан укладає сепаратний договір із Польщею, адже обидві сторони відчувають необхідність об’єднання перед лицем московської загрози (Довга серія двосторонніх переговорів наприкінці листопада — на початку грудня закінчилася укладенням угоди 5(15) грудня 1653 року, згідно з якою Білоцерківська угода скасовувалася і відновлялася дія Зборівської угоди, і польський король зобов'язовувався сплатити кримському ханові контрибуцію у розмірі 100 тисяч злотих). Хмельницький же, в свою чергу, вирушає до Москви, де в січні-березні 1654 року і укладає союзницький договір із Московським царством.

· Тож, на мій погляд, амбівалентність Кримського ханства у визвольній війні є цілком натуральним та логічним явищем. Адже зрозуміло, що перемога України у протистоянні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення Української державності зовсім не приваблювали татар. Все, що вони мали на меті – це взаємоослаблення ворогуючих сторін та провокування їх постійного протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських набігів.