Геополітичні зрушення кінця 18 ст. у Центрально-Східній Європі і їхнє значення в історії України.

З середини XVII ст. розпочинається період найбільш активних і різнобічних українсько-європейських культурних і літературних відносин, який продовжувався і в XVIII ст. В першій половині XVII ст. в Україні відбувається поступовий перелом у ставленні до " латинської культури", яка до того однозначно протиставлялася " греко-слов'янській" культурній традиції. У тому, що цей процес в Україні і Білорусі так затягнувся, неґативну роль відіграло насильницьке запровадження унії та шляхетсько-католицька експансія кінця XVI — початку XVII ст., які мали й специфічний культурно-історичний аспект.

Західноєвропейська україніка набуває іншого характеру й спрямування у XVIII ст., що тісно пов'язано з великим ідейним рухом того часу, з Просвітництвом. Під прямою дією цього руху складаються нові підходи до тогочасної дійсності й історії України, нові принципи їх осмислення й інтерпретації, що однаковою мірою охоплюють історіографію і " літературу факту", публіцистику й красне письменство. Звідси необхідність стислої характеристики руху Просвітництва, зокрема тих його аспектів і тенденцій, які позначилися на розвитку тогочасної західноєвропейської україніки.

Як відомо, соціально-історична сутність Просвітництва полягала в ідеологічній підготовці зміни суспільно-історичних формацій. Воно було породженням глибокої кризи авторитарних феодально-кріпосницьких режимів у Західній Європі й посиленого розвитку нових, буржуазних відносин і пов'язаних з ними в суспільно-політичній сфері демократичних тенденцій. Назва цього руху — а також доби та діячів — походить від безмежної віри передових людей того часу в можливості перетворення суспільства, закладеш в освіті, в " просвіті умів". Вони надавали величезного значення поширенню знань в усіх станах суспільства й відводили просвіті виняткове місце й значення в історії людства, в його русі до загального щастя. Слід зазначити, що під " просвітою" вони розуміли не тільки поширення освіти, знань, а й " просвіту умів" у плані громадянського й філософсько-морального виховання, утвердження " істинних" ідей", світогляду на противагу " хибним ідеям", олжі й забобонам старого феодального світу.

Ці риси просвітницької ідеології досить виразно проявляються і в численних пам'ятках західноєвропейської україніки XVIII ст., що передусім і надає їм згаданої специфічності. Для них теж характерне посилення інтересу до суспільно-політичного устрою України, загальна ідеологізація змісту, загострення критики феодально-кріпосницького ладу як шляхетської Польщі, так і царської Росії, загальне співчутливе ставлення до поневоленого українського народу та його визвольної боротьби, специфічний інтерес до козацтва як суспільно-політичного феномена. Звичайно, і критика жорстоких кріпосницьких порядків, і співчутливе відображення визвольних борінь українського народу й раніше зустрічалися в західноукраїнських історико-літературних пам'ятках, але вся справа в тому, що на даному етапі вони набувають ідеологічно свідомого й цілеспрямованого характеру відповідно до провідних засад і принципів просвітницького руху.

Важливо брати до уваги, що західноєвропейська україніка XVIII ст. розвивалася в системі українсько-західноєвропейських культурних і літературних відносин, які на даному етапі продовжували поглиблюватися й розширюватися. Це не просто її фон, а скоріше культурно-історичне середовище, від якого великою мірою залежали поступ обізнаності Західної Європи з Україною, глибина осмислення її сучасності та історії, переконливість їх відображення в різнорідних історико-літературних пам'ятках.