Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Політичні наслідки Другої світової війни






 

Після закінчення Другої світової війни переважна більшість українських земель опинилася у складі однієї держави — УРСР.

Україна вперше офіційно увійшла в світове співтовариство, що було засвідчено рішенням міжнародних конференцій держав антигітлерівської коаліції в Ялті й Потсдамі, її участю в заснуванні ООН та іншими міжнародними акціями.

Історія другої світової війни є надзвичайно складним, багатоплановим об'єктом. У радянські часи партійний ідеологічний апарат виробив пріоритетні напрямки вивчення і висвітлення подій воєнної доби і заздалегідь розставив вигідні тільки йому наголоси. Скажімо, бойові дії регулярних збройних сил, партизанів та підпільників, зусилля радянського тилу, масовий героїзм, злочини окупантів піднімалися на щит, а інші, зокрема втрати Червоної армії, помилки та невдачі військово-політичної верхівки, недоліки організації радянського руху опору, ставлення тоталітарного сталінського режиму до власного народу, репресивно-каральна система, проблема калаборації, міжнаціональні стосунки у той період були майже заборонені. У виключно в негативному ключі висвітлювалась історія ОУН та УПА.

Тому й виходило, як писав у 1999 році М.В.Коваль у своїй монографії " Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах", що в лакованій офіційній версії історії найбільшої з усіх війн не знаходилося гідного місця для негативного показу ні безмірної народної трагедії, ні вирішальної ролі народу в урятуванні Батьківщини.

Одним із найважливіших підсумків війни, що торкається України, стало завершення возз'єднання українських земель у єдиній державі.

Певні підсумки можна зробити і щодо колабораціонізму як міжнародного явища, яке не обійшло і Радянський Союз. За підрахунками, в німецьких збройних силах служило до 1 млн. радянських людей, в основному з військовополонених, та до 300 тис. служили в поліцейських формуваннях. Теза офіційної пропаганди про " велику дружбу народів" поєднувалася з масовими депортаціями багатьох народів Північного Кавказу і Криму, німців Поволжя та народу України.

Перемога над нацистською Німеччиною, незважаючи на величезні людські жертви та матеріальні збитки, породила в українському народі сподівання на майбутнє поліпшення життя. З відновленням радянської влади закінчився період невизначеності для населення, яке під час війни перебувало на окупованій території. Встановлення на місцях командно-адміністративної системи поклало край сподіванням на краще життя. Очікування українців на соціально-політичні зміни, демократизацію суспільного життя, ліквідацію колгоспної системи, «пом'якшення» ідеологічного режиму не справдилися. Більше того, багатьох людей було піддано утискам беріївських каральних органів, під підозрою знаходилися майже всі, хто перебував на окупованій території (обмеження стосувалися щодо прийому на роботу, зарахування у вищі навчальні заклади, просування по службі тощо). Жорстокі репресії, табори Гулагу очікували значну частину військовополонених.

З січня 1944 р. з Західної України була розпочата депортація осіб, підозрюваних у зв'язках з організаціями націоналістів: декількома етапами — 100 300 членів ОУН—УПА. Загалом цей період став відчутним для західноукраїнських земель, які, об'єднавшись нарешті зі своїми братами на Сході, опинилися водночас відгородженими від звичайної для них європейської політичної та культурної традицій.

У зв'язку з підготовкою до 60-річчя визволення України від гітлерівських загарбників та 60-річчя Перемоги над нацизмом з'явився цикл публікацій, присвячений методологічним аспектам дослідження Другої світової війни, проблемам термінології, а також історичної пам'яті про події воєнної доби.

Зокрема Васильєв В.Ю. в статті " Україна в політиці керівництва СРСР напередодні Другої світової війни аналізує теоретичні проблеми усвідомлення керівництвом СРСР політики як суспільного феномену, ставлення лідерів компартії до України, особливості політичного курсу в умовах загрози Другої світової війни. Автор підкреслює, що загалом з початку сталінської революції " згори" (1929р.) до нападу німецьких військ (22 червня 1941 р.) органами держбезпеки в Україні було арештовано 739910 чол. Тому з початком Другої світової війни лідери Комуністичної партії СРСР несподівано для себе зіткнулися з широким спектром настроїв в українському суспільстві, починаючи від радянського патріотизму і закінчуючи соціальною апатією та відвертим антикомунізмом. Республіканські управлінські структури виявилися неготовими до інтеграції до західноукраїнського суспільства в УРСР, а потім і до ефективної організації відсічі німецьким загарбникам. Політика керівництва СРСР в Україні, спроба " радянізувати" українське суспільство за допомогою соціальної інженерії призвели до протилежних наслідків.

Тому канадський історик Р.Сербин у статті " Велика Вітчизняна війна: совєтський міф в українських шатах" небезпідставно стверджує, що кожен режим чи кожне суспільство творять міфи собі на користь і витримують їх, поки вони їм служать. З такою метою був створено " совєтський" міф " Великої Вітчизняної війни". Він замінив " Велику Жовтневу революцію" як головний консолідуючий міф " совєтської" держави та об'єднуючий культ " совєтського" народу, і в цьому він був надзвичайно успішний. Водночас канадський історик наголошує, що хоча міф " Великої Вітчизняної війни" сьогодні тішиться заступництвом української влади і широкою популярністю в українському суспільстві, його корисність для будівництва незалежної української держави не доведена. Міф залишає нез'ясованими такі питання, як державний статус України під час другої світової війни, її тодішнє ставлення до Союзу та інших держав, а " прославляючи війну", " визволення" й " перемогу", він " відволікає" увагу від головного значення війни для України - великої людської трагедії.

У 1997 році при урядовій комісії України з вивчення діяльності ОУН і УПА була створена робоча група з істориків (керівник професор Станіслав Кульчицький). За 1997-2004 роки ця робоча група опублікувала 28 видань, присвячених " білим плямам" історії ОУН-УПА. При цьому увага була приділена трьом війнам, які вела УПА з моменту її створення в 1943 році: проти радянських партизан (а після 1945 р. - проти радянсько-комуністичної адміністрації), проти німецької окупаційної влади й проти польської Армії Крайової. Публікації робочої групи розвінчують безліч міфів, які існують у проблемі ОУН-УПА (виконання ними функції фашистських наймитів, звірячі масові розправи над мирним населенням і тощо).

Група підкреслила, що зараз, за підсумками проведеної колосальної роботи, вона не тільки може, а й зобов'язана говорити про Другу світову війну. Група підтримала відкритий лист до вищого керівництва держави від 6 квітня 2005 р., в якому йде мова про давно назрілу необхідність виробити сучасну, прогресивну концепцію історії Другої світової і Великої Вітчизняної воєн і ролі в них українського народу, оскільки проблема УПА і ОУН - це тільки один, неха і виключно важливий, аспект питання. Мета відкритого листа - донести до громадськості правду: суспільство не може йти вперед, якщо його свідомість повернута по суті, назад. Група підкреслила, що вона чекає, перш за все, реакції перших осіб країни.

Питання про призначення ОУН-УПА воюючою стороною і про національне питання - примиренні ветеранів Великої Вітчизняної війни і ветеранів УПА, яке ще не вирішено, хоча вже давно назріло.

Отже визволення України й втрати українського народу в роки війни - це маловивчена проблема. І коли йдеться про визволення українських земель від нацизму, перемогу у Великій Вітчизняній війні, треба пам'ятати, що далеко не все зроблено по встановленню справжньої ціни перемоги.

Український народ в роки Другої світової війни виявив неабиякі потуги в боротьбі з фашизмом, у намаганні вибороти свою державність. Розчленованість українських земель між різними державами, участь українців у їх збройних формуваннях, вимушеність воювати один проти одного ще раз переконала національні політичні сили у необхідності боротьби за створення незалежної Української держави.

 

 

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте геополітичну ситуацію напередодні Другої світової війни і роль у
ній України.

2. Які плани щодо України виношувала фашистська Німеччина?

3. Наскільки адекватними були сподівання лідерів ОУН на відродження Української
державності за допомогою Німеччини? Простежте еволюцію їх поглядів з цього питання.

4. Які наслідки мала «радянізація» західноукраїнських земель?

5. Яку політику здійснював на Україні німецький окупаційний режим і яким було його
ставлення до діяльності ОУН—УПА?

6. Що єднало і чим відрізнялися бойові дії радянських військ та збройних формувань
ОУН—УПА?

7. Охарактеризуйте головні політичні та соціально-економічні наслідки Другої світової
війни.


 

12.

 

Криза тоталітарної системи.

Боротьба за державну

незалежність

(1945—1991)

 

Повоєнне півстоліття було надто складним в історичній долі українського народу. Особливості його політичного життя визначали різноспрямовані процеси і тенденції. Чи не вперше майже всі етнічні українські землі були зібрані в одній державі. Україна, хоч і частково, стала суб’єктом міжнародного права. У спрямуванні до індустріального суспільства розвилася її економіка. Але радянський режим послідовно винищував ненависне йому ідеологічне, політичне українство.

12.1. Посилення

сталінського диктату в Україні

в повоєнні роки

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал