Розділ 2. Суб'єктивні чинники політичного процесу

ПОЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Навчальний посібник

За редакцією доктора економічних наук, професора С.О. Матвєєва

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ ЦУШ

ББК Ф 04

мзз

Рекомендовано Міністерством науки і освіти України

Рецензенти:

І.М.Коваль — доктор політичних наук, професор, директор Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І.Мечникова

О.С.Кирилюк — кандидат філософських наук, професор, завідуючий Одеською філією Центру гуманітарної освіти Національної Академії наук України

Автори: С.О.Матвєєв, О.В.Добродум, О.В.Димова

За редакцією С.О. Матвєєва М 33 Політична психологія. Навчальний посібник. — Київ: иуЯ, 2003. - 216 с.

ІЗВИ 966-8253-03-5

У навчальному посібнику розглядаються теоретичні та методологічні положення політичної психології як однієї з найважливіших суспільно-політичних дисциплін, що вивчає " людський вимір" політики. Аналізується процес залучення пересічного громадянина в політичні відносин, зумовлений такими суб'єктивними чинниками, як політичне свідоме та несвідоме політична соціалізація, політична культура та політична ідеологія, політична поведінка та політичний конфлікт.

Важливе значення приділено дослідженню емпіричних методів психології — політичної реклами, паблік рілейшнз, іміджмейкінгу, за допомогою яких справляється істотний вплив на політичне свідоме та несвідоме суб'єктів політики. Детальний розгляд даних практичних аспектів політико-психологічної науки має аналітичне та дидактичне значення й ілюструється влучними прикладами з політичного життя України та іноземних країн.

Посібник призначається для студентів вузів, викладачів з суспільно-політичних та психологічних дисциплін і фахівців з гуманітарних технологій, політичних діячів, психологів та широкого кола читачів, що цікавляться даними питаннями.

ІЗВН 966-8253-03-5 © С.О. Матвєєв, 2003

€) ЦУЛ, 2003

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................⁴

РОЗДІЛ 1. Політична, психологія як наука.............8

1.1. Історія становлення та розвитку політичної психології як навчальної дисципліни..............8

1.2. Поняття, об'єкт і предмет політичної психології....14

1.3. Методологічні засади політичної психології.......15

РОЗДІЛ 2. Суб'єктивні чинники політичного процесу... 19

2.1. Політична свідомість і несвідоме................19

2.2. Політична соціалізація.........................28

2.3. Політична культура та політичний ідеал..........40

2.4. Політична поведінка та політичний конфлікт......78

РОЗДІЛ 3. Суб'єкти політики......................102

3.1. Особистість в політиці.......,................102

3.2. Групи в політиці.............................109

3.3. Маси в політиці.............................151

РОЗДІЛ 4. Прикладна політична психологія.........167

4.1. Політична реклама...........................167

4.2. Іміджмейкінг................................180

4.3. РК (паблік рілейшнз).........................193

ВСТУП

На етапі сьогодення в низці розвинених країн склався самостійний науковий напрямок, що досліджує політико-психологічну проблематику та має назву " політична психологія". Все ширше визнається розуміння політичної психології як однієї 3 найважливіших політологічних дисциплін, що вивчає " людський вимір" політики: особливості та стереотипи сприйняття політичних подій, засвоєння політичних цінностей, характерологічні ознаки й психологічні якості політичного лідера тощо.

В межах суспільно-політичних наук політика традиційно розглядається як процес взаємодії деяких колективних суб'єктів — соціальних або ж територіальних спільнот, груп впливу, регіональних еліт. Проте, реальність завжди багатша за будь-які, навіть найефективніші моделі: зокрема, реальні суб'єкти процесу в значній мірі персоніфіковані, а на політичній арені співробітничають і конкурують не просто представники безособових суспільних груп, а живі люди. їхні ідеї, таланти, амбіції й обмеження справляють прямий вплив на політичний процес. А.Моруа з цього приводу слушно зазначав: " Політика — це вміння досягати рівноваги сил", що тим тяжче, чим вища динаміка зміни політичного світу, адже, як констатував Ж.Бордо, " політика не дає себе сфотографувати".

Психологічна зумовленість політичного процесу найвідчутніше проявляється в умовах диктатур та військових режимів, де особистісні якості лідера не опосередковуються ані законами, ані тривалим процесом узгодження інтересів, але наочно проявляються як у внутрішній політиці, так і, особливо, на міжнародній арені. Але це справедливо також для демократичних держав, де і закони, і конкретна політична ситуація залишають за лідерами достатньо щаблів свободи вибору найбільш психологічно адекватного рішення й методу його впровадження, а за громадянами — вибору способу реагування на ці рішення і безпосереднього або опосередкованого впливу на лідерів.

Найбільш наочно психологічні закономірності проявляються в зовнішній політиці, де рішення часто-густо приймаються в умовах суворої таємності та дефіциту часу, а передбачені демократичними принципами процедури узгодження й обговорення не

можуть бути реалізовані повною мірою. Спробуйте самостійно проаналізувати, що в поточних політичних подіях (бойові дії, демонстрації протесту, вибори, скандали, що торкаються тієї чи іншої партії або конкретного політика, повідомлення про прийняті парламентом рішення тощо) детерміноване об'єктивними політичними або економічними законами, а що — результат зусиль конкретних людей чи партій. Провести межу між цими двома низками чинників дуже нелегко.

Проте, є деякі політичні феномени, у яких присутність психологічних чинників виступає особливо рельєфно: одним із таких феноменів є націоналізм. Визнання безумовної переваги свого народу над іншими неможливо обґрунтувати ніякими раціональними мотивами. Навіть, якщо об'єктивно ніхто з його учасників уже не буде зацікавлений у продовження військових дій, " виключити" націоналістичні настанови автоматично неможливо.

Потрібно також завжди пам'ятати, що політична влада як така — це завжди досить серйозне випробування для будь-якої людини, не дарма народна мудрість слідом за Лаоцзи каже, що кожний народ має того керманича, на якого заслуговує, через що рівень політичної культури та чеснот у суспільстві, відповідно, зумовлює чесноти кожного конкретного політичного діяча. 3 іншого боку, ще М.Булгаков констатував таке: " Якби ми привели до політичної влади янголів, уже через деякий час в них почали б рости роги".

Іншою проблемою, над вирішенням якої працюють сучасні політичні психологи, є насилля й агресія в політиці; з'явилася ціла галузь знань, що отримала назву вайленсологія, яка вивчає природу людської агресивності загалом та її політичні прояви зокрема. Насилля в політичних процесах зустрічається в найрізноманітніших формах: є, наприклад, державне насилля по відношенню до тих громадян, що не виконують правові норми (наприклад, по відношенню до злочинців). Таке насилля узаконене, як і насилля у відповідь на агресію однієї держави до іншої: міжнародне право визнає правомірність застосування сили, у тому числі, і військової, на захист територіальної цілісності країни; закон визнає і право індивіда на застосування насилля в межах достатньої самооборони.

Проте, необхідно з усією певністю наголосити на психологічних наслідках цього для самої людини, що застосовувала

навіть узаконене насилля, не кажучи вже про тих, хто став жертвою насилля під час війн, збройних конфліктів та періодів розгулу кримінального насилля, терору. 3 людиною відбуваються серйозні психологічні трансформації, що змінюють її відношення до себе й до інших. Американські солдати, що пройшли через війну у В'єтнамі та бойові дії в Афганістані і колишній Югославії, радянські солдати, що воювали в Афганістані, росіяни, що воюють нині в Чечні, пройшли через іспити жорстокістю, що не отримали достатньої моральної легітимації з боку суспільства. Без спеціальних заходів для їхньої психологічної реабілітації ці люди не можуть самостійно адаптуватися до невоєнної реальності: вони потребують допомоги фахових психологів. Суспільство, що не усвідомлює цього, ризикує набути вибух насилля, що стає нормою повсякденного життя.

Політичний конформізм — явище, що заслуговує на особливу увагу з боку політичних психологів. Якщо людина йде голосувати на вибори не через власне переконання в гідностях та чеснотах того чи іншого кандидата, а тому, що так проголосував її знайомий чи родич, то вона діє як політичний конформіст. Конформізм визначається в соціальній психології як поведінка індивіда в ситуації тиску на нього групи, при цьому психологічний тиск не завжди усвідомлюваний людиною.

Дослідження проблеми політичного конформізму показали, що є певні об'єктивні та суб'єктивні умови, за яких конформізм розцвітає. Наприклад, якщо вибори проходять під дулами автоматів, то важко розраховувати на те, що волевиявлення буде вільним від тиску. Проте, добре відомо, що участь у виборах громадян колишнього СРСР в останні перебудовні роки проходили не в умовах репресій, проте, через політичний конформізм голосували " за" практично безальтернативного кандидата понад 90% виборців.

Зупинімося ще на одному політико-психологічному феноменові з галузі міжнародної політики: сприйняття партнерами один одного. Американський політичний психолог Р.Джарвіс показав у своїх роботах, що багато національних лідерів не помічають погрозу своїй країні на міжнародній арені через те, що їхня увага сфокусована на проблемах внутрішньополітичної боротьби. Іншою причиною неадекватного сприйняття своїх міжнародних партнерів і наступних помилок політиків є перекручування їхньо

РОЗДІЛ 2. СУБ'ЄКТИВНІ ЧИННИКИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

1. Політична свідомість і несвідоме

2. Політична соціалізація

3. Політична культура та політичний ідеал

4. Політична поведінка та політичний конфлікт