Тема 3. Політична думка України.

1.Зародження і розвиток політичної думки в Україні з прадавніх часів до 18 ст.

2.Формування політичних ідей в умовах українського культурно-національного відродження і просвітництва.

3.Українська політична думка Нової доби

4.Політичні концепції українських мислителів 20 ст.

У пізнішу епоху - в І тис. до н. е., на терені українських земель існували могутні державні об'єднання готів, гунів, кіммерійців, скіфів та ін.

У дохристиянській міфології склалася ціла система богів.

Суспільне політичні погляди прадавніх жителів українських земель, як і інших стародавніх цивілізацій, мали релігійно-міфологічний характер, що дістало свій вияв у язичництві. Останнє становить величезний комплекс первісних вірувань, поглядів і обрядів, витворених протягом багатьох століть.

У політичній структурі ранніх державних об'єднань центральне місце належало вождю. Поява вождів стала наслідком зростання кількості населення, створення складної системи між родами, племенами.

Характерною ознакою владних структур ранніх суспільних об'єднань була відповідальність влади перед сувереном, народом.

Елементи демократизму збереглися й у пізніші часи, в умовах так званої військової демократії: обиралися військові керівники, вирішувалися питання про походи та ін.

Важливим рубежем у духовно-культурному й політичному житті Київської Русі було введення християнства київським князем Володимиром Великим. Могутня феодальна держава з усіма її атрибутами неминуче мусила шукати шляхів творення державної ідеології.

Важливе суспільне значення мав на той час релігійний і філософсько-політичний твір " Слово про закон і благодать" видатного мислителя XI ст. Іларіона - першого українця на престолі Київського Митрополита.

Структурою, що справляла помітний вплив на функціонування князівської влади, відносини між князем і " людьми', широкими масами селян і міським населенням, було віче. Воно прийшло із сивої давнини родоплемінного суспільства.

Актуальні політичні думки, що відповідали новим суспільним потребам українського народу, розвивали видатні українські філософи, богослови, політики. Це Павло Русин, Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Юрій Немирич, Шимон Шимонович та ін. У їхніх творах полемістів приділено проблемі становлення та захисту державності української нації, що народжувалась у муках зовнішніх та внутрішніх суперечностей. З огляду на потребу розв'язання цих суперечностей велике значення мало введення в багатьох містах Магдебурзького права. Київ та Житомир, зокрема, одержали це право ще в ХУст.

Експлуатована, пригноблена і скривджена суспільством людина постає стрижнем творчості Івана Вишенського (1550-1620). Він зосереджує увагу на пропаганді моральних ідеалів раннього християнства, які відбивали прагнення народу до рівності, волі, братерства, справедливості, були антиподом існуючих у суспільстві гніту і безправ'я народних мас, рішуче викриває експлуататорську природу магнатів і шляхти, церковних владик і вищого духовенства.

Зростання освіченості українського народу стало важливою передумовою виникнення й функціонування Києво-Могилянської академії. Протягом усієї своєї історії український народ не мав інституції, яка б справила більший вплив на розвиток освіти, науки й культури, ніж Цей вищий навчальний заклад.

У становленні й розвитку центральної ідеї суверенної держави – значне місце відводилося проблемам волі та демократії. Навколо них формувалася суспільна думка багатьох поколінь передових мислителів

За цих умов боротьба за свободу, за виживання українського народу була першочерговим завданням. Йшлося про те, бути чи не бути українській нації.

Своєю вільною, без феодального примусу працею українське козацтво розвивало власну передову економіку. У Запорозькій Січі ніколи не було кріпацтва й уперше в Європі склалася прогресивна форма багатогалузевого фільваркового господарства (фермерський тип).

Специфічною особливістю козацтва було те, що мирне хліборобське життя зосереджувалося переважно в " прикордонній зоні".

Отже, у другій половині XVI - на початку XVII ст. козацтво сформувалося як своєрідний суспільний стан, причому досить чисельний.

Історичні обставини українського життя привели до того, що в цей час національні інтереси, національне змагання, національна боротьба сконцентрувалася на точці оборони існування православної церкви.

Боротьба за незалежність знайшла своє відображення в національно-визвольних змаганнях. Наприкінці XVI ст. Україна стікала кров'ю селянсько-козацьких заворушень під проводом К. Косинського та С. Наливайка, які повели повсталих на бій проти польської шляхти. Ідея відродження української державності відзначала діяльність славного сина України, гетьмана Війська Запорозького Петра Коношевича-Сагайдачного.

Волелюбні традиції українського народу, його прагнення до національної незалежності знайшли втілення у всенародній визвольній боротьбі під проводом Б. Хмельницького (1648-1654). Як неодноразово заявляв бунтівний гетьман, його мета - звільнити усі українські землі, об'єднавши їх в самостійну державу.

Могутній, відчайдушний сплеск героїчної боротьби за волю Рідного краю пов'язаний зі звитяжними зусиллями Івана Мазепи, Пилипа Орлика та їх соратників. З часу переходу гетьмана І. Мазепи в ході Північної війни на бік шведського короля Карла XII вся російська царистська та буржуазна, а потім радянська історична наука насаджувала несправедливе, образливе для всього українського народу, кинуте Петром І звинувачення-" зрадники", " мазепинці".

Важливою політичною сторінкою в розвитку політичних теорій в Україні було ХІХст., особливо його друга половина і початок XX ст.

Перша половина XIX ст. проходила під знаком тяжкої політичної реакції. Після жорстокої розправи з декабристами царський уряд розпочав непримиренну боротьбу проти будь-яких ліберальних дій. В імперії визнавалися три основних принципи, на яких мала триматися вся російська державність: православ'я, самодержавство і народність.

Програма кирило-мефодіївців мала багато спільного з думками декабристів, В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, прогресивними концепціями визначних діячів польського визвольного руху А. Міцкевича, Й. Лелевеля, С. Гощинського та ін.

Протягом приблизно 14 місяців існування товариства його члени підготували низку програмних положень, найважливіші з яких знайшли своє відображення у творі М.Костомарова (1817 - 1885) під назвою " Закон Божий (Книга Буття українського народу)".

Ненависть і рішуче політичне неприйняття в Т.Г.Шевченка було не лише до російського царизму, а й до українських експлуататорів.

М. Драгоманов послідовно стверджував принцип демократизму не стільки поділом влади й парламентаризмом, скільки народним суверенітетом, первинністю влади народу над політичною владою, державою; акцентував увагу на правах людини, системі виборності й місцевого самоуправління.

Погляди І.Франка на виникнення держави були близькими до марксистських. Зародження її він пов'язував із появою приватної власності й розшаруванням суспільства.

Сама " народна революція" асоціювалася І.Франком із докорінною перебудовою суспільних відносин на соціалістичних засадах.

У майбутньому суспільстві мусить утвердитися справжнє народовладдя, реальна, а не формальна демократія. І.Франко підкреслював пріоритет безпосередньої демократії. Головний засіб здійснення народом своєї влади, на його погляд, це громади, що виконують усі функції управління суспільством: господарсько-економічну, культурно-освітню й судову.

Велику увагу приділяв І.Франко розв'язанню національного питання у майбутньому суспільстві.

Кінець XIX - початок XX ст. збігається з активною творчістю та громадською діяльністю видатної представниці української культури Лесі Українки (1871-1913). У 90-х роках вона уважно вивчає соціалістичну, марксистську літературу, дбає про її переклади українською мовою, зближується з революційнимим гуртками та організаціями, в тому числі й соціал-демократичного напряму.

М. Грушевський - автор десятитомної " Історії Украіни-Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ, котра увійшла в скарбницю світової історіографії. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення.

Яскраву сторінку в історії політичної України XX ст, вписав Володимир Винниченко (1880-1951). Ядром його політичної концепції була державницька ідея, пропонує свій варіант творення соціалізму який він назвав " колектократизацією".

Інтегральний націоналізм Дмитра Донцова (1883-1973), ". Ця течія в націоналізмі почала зароджуватись в останній чверті XIX ст. в умовах зрослого суперництва між національними державами і занепаду ідей гуманізму та лібералізму.

Серед політичних доктрин ХХ ст. значне місце монархічно-гетьманська концепція В. Липинського

Гетьман є " національним прапором", живим символом України, навколо якого гуртується все населення, а головним чинником державобудів-ництва є встановлення правової монархії в традиційній гетьманській формі.

В.Липинський виділяв три основні- державні форми:

1) демократія з республікою;

2) охлократія з диктатурою;

3) класократія з правовою, обмеженою законом монархією.

Для України є остання форма. Основна умова створення державності - це єдність.

Контрольні питання і завдання:

1. Визначте місце політичної думки України у скарбниці світових політичних вчень.

2. Порівняйте розвиток політичних ідей в Україні та в Західній Єв­ропі в X — на початку XX ст. У чому полягають особливості вітчизняних доктрин суспільно-політичного характеру?

3. Які з політичних концепцій цього періоду є етапними щодо за­гального розвитку політичної думки?

4. Простежте зв'язок політичної думки в Україні зі специфікою її історичного розвитку.

5. Назвіть і охарактеризуйте політичні течії в інших країнах, аналогічні українському націонал-комунізмові.

6. Зробіть порівняльний політологічний аналіз основних ідей брошури С. Мазлаха І В. Шахрая «До хвилі» та суспільно-політичних думок, висловлених у художніх І публіцистичних творах М. Хвильового.

7. Проаналізуйте сучасні науково-публіцистичні праці, присвячені Д. Донцову, і визначте ставлення до його ідейно-політичної спадщини різних наукових кіл і політичних угруповань.

8. Проілюструйте на прикладах із сучасного політичного життя України доцільність критики В. Липинським демократії як державно-політичного устрою і дайте із сучасної точки зору політологічну оцінку його монархічно-консервативній концепції та політологічним ідеям.

9. Ознайомившись із працею В. Винниченка «Заповіт борцям за визволення», дайте їй політичну оцінку з погляду сьогодення.

10. Проілюструйте характеристику І. Лисяком-Рудницьким українського народу як народу «недержавного».

11. Прочитайте поему «Хрест» Миколи Руденка І вичленіть сформульовані в ній політичні проблеми

12. Охарактеризуйте діяльність найвідоміших політологічних центрів сучасної України.

Література до теми:

1. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.

2. Драгоманов М. Вибране. — К., 1991.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2-х т. — К., 1991.

4. Замалеев А. Д., Зоц В. А. Отечественные мыслители позднего средневе­ковья: конец XIV — первая треть XVII в. — К., 1990.

5. Історія філософії України. Хрестоматія. — К., 1993.

6. Кухта Б. З історії української політичної думки. — Львів, 1991.

7. Мироненко О. М. Права і свободи людини у доробку українських мислите­лів XIX—початку XX століття. — К., 1995.

8. Мироненко О. М. Історія Конституції України. — К., 1997.

9. Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні ідеї на Україні. — К., 1991.

10. Політологія. Кінець XIX — початок XX ст.: Хрестоматія / За ред. О. Семкі-ва. — Львів, 1996.

11. Потульницький В. Історія української політології. — К., 1992.

12. Скакун О. Ф. Драгоманов как политический мыслитель. — Харьков, 1993.

13. Український парламентаризм: Минуле і сучасне / Ю. С. Шемшученко, О. М. Мироненко, В. Ф. Погорілко та ін. — К., 1993.