Виникнення і розвиток аналітичних форм дієслова в германських мовах.

У період окремого розвитку германських мов розвиваються аналітичні форми дієслова: перфект, плюсквамперфект та футурум (майбутній час).

Перфект. Зародження перфектних форм відбувається в певний період розвитку усіх груп германських мов. Становлення аналітичних форм минулого часу бере початок з перфекту, творення якого пов’язане з дієсловами ‘бути’ та ‘мати’ з дієприкметником ІІ, пор.: гот. wisan, haban; двн.-англ. bē ō n, habban; двн.-в.-нім. sein, haben; двн.-ісл. vera, hafa. Варто зауважити, що ініціально конструкції з дієсловами ‘мати’ та ‘бути’ + дієприкметник ІІ виражали лексичне, а не граматичне значення, підкреслюючи те, що суб’єкт володіє об’єктом з певними ознаками або власне суб’єкт є таким, що має ознаки дії, що відбулася. Напр.:

двн.-ісл. Hefir þ ú Hló rrið a hamar um folginn. – “Ти сховав молот Тора’.

двн.-ісл. Mað r er hé r kominn ú ti fyrir dyrum. – “Тут людина прийшла біля дверей”.

гот. sô baurgs alla garunnana was at daura. – “Усе місто збіглося (букв. було таким, що збіглося) біля дверей”.

гот. sa skatts þ eins, þ anei habaida galagidana in fanin. – “Твій скарб, котрий ти поклав (букв. мав покладений) у хустинку”.

двн.-англ. Hē o hæ fþ hine gefundene. – “Вона його знайшла”.

двн.-англ. nū is sē dæ g cumen. – “тепер прийшов цей день”.

У давньоісландській мові перфектні форми з дієсловом hafa вживаються на позначення результативної дії, пов’язаної з теперішнім часом, напр.: Hinu hefir þ ú mé r heitit, at vit skyldum aldri skilja. – “Ти мені обіцяла, що ми ніколи не розлучимося”; дії, що передує іншій дії, вираженої Presens Historicum, напр.: Er þ eir hafa matazk, þ á snú ask þ eir til ferð ar. – “Коли вони поїли, вони вирушили в дорогу”. Спорадично перфект вживається в значенні, притаманному плюсквамперфекту, напр.: Arinbjö rn þ akkað i konungi þ á sœ md ok viná ttu, er konungr hefir veitt honum. – “Аринбйорн подякував королю за ту шану і дружбу, що король виявив до нього’. Сполучення дієприкметника ІІ з дієсловом vera зазвичай відтворюють значення результативного стану. Напр.: Lið in er æ fi. – “Життя закінчене”.

У давньоверхньонімецькій мові поряд з haben використовують також неповне дієслово eigan ‘мати, володіти’. Напр.: Wir eigon gesundô t. – “Ми одужали”. В подальшому відбувається граматикалізація перфекта, а в нововерхньонімецькій мові перфект втрачає результативне (видове) значення.

Граматикалізація перфектних конструкції habban + дієприкметник ІІ властива середньоанглійській мові. Напр.: ср.-англ. but ye han lerned art… – “проте ви вивчили мистецтво…”. Інша граматична форма вираження перфектної дії ben + дієприкметник ІІ протягом середньоанглійського періоду зафіксована переважно з дієсловами руху. Напр.: he was late ycome from his viage – “…він пізно повернувся з плавання”. В оповіданнях Дж.Чосера вперше зафіксовані форми Perfect Continuous, яких налічується лише дві. Напр.: Heere in the temple of the goddesse Clemence | We han ben waitynge al this fourtenyght. – “Тут, у храмі богині Милосердя ми чекаємо вже два тижні”. У XIV ст. перфектні форми вживаються як у значенні, притаманному сучасному Present Perfect Simple, так і Past Simple. Це ж стосується й конструкцій з ben. Ранньоновоанглійський період характеризується також наявністю двох перфектних конструкцій, проте конструкція be+дієприкметник II мала лімітовану сферу вживання, оскільки зустрічалася лише з дієприкметниками ІІ від дієслів руху, в той час як конструкція з to have мала широку сферу застосування і вживалася з дієприкметниками перехідних та неперехідних дієслів, у тому числі й руху. Тенденцію до зміни акцентів при вживанні дієслів руху з to have і to be чітко видно у творі Дж.Баньяна The Pilgrim’s Progress, де такі дієслова руху, як: to go, to run, to come, to pass і to arrive, зафіксовані з обома допоміжними дієсловами, і в залежності від мети співрозмовника комбінуються з to have (акцент робиться на процесі) або to be (наголошується на результаті). Напр.:

рнн.-англ. I have grieved the Spirit, and he is gone; I tempted the devil, and he is come to me.

рнн.-англ. There also you shall meet with thousands and ten thousands that have gone before us to that place.

Структура have+дієприкметник II представлена усіма значеннями сучасного Present Perfect, проте спорадично ще зафіксовані приклади, в яких have та дієприкметник ІІ мають значення, властиві Past Simple. Це свідчить про те, що такі явища є залишковими в ранньоновоанглійській мові (О.Ю.Андрушенко).

Форми передачі майбутнього часу. Домінантним засобом його вираження в готській та західногерманських мовах є презенс.

На позначення майбутньої дії вживався оптатив, іншим способом є поєднання допоміжних дієслів та інфінітива або дієприкметника. Так, у давньоісландській мові допоміжними дієсловами виступали munu і skulu у поєднанні з інфінітивом (двн.-ісл. Þ enna aptan mun ek bera sí ð ast mat fyrir hjó n mí n. – “Сьогодні ввечері я буду останній раз подавати їжу моїй сім’ї”. двн.-ісл. Vit skulum aka tvau í jö tunheima. – “Ми поїдемо вдвох до країни велетнів”.). У давньоанглійській такими дієсловами були sculan та willan, що зберігали при цьому своє модальне значення (двн.-англ. Ic đ æ s wine Deniga …frī nan wille… – “Я спитаю короля Данів ….”. двн.-англ. Fela sceal gebī dan lē ofes and lā des, se ð e longe … worolde brū ceð. – “Хто живе довго на світі дізнається багато хорошого та злого”.). У давньоверхньонімецькій мові вживалися дієслова sollen та wollen для вираження необхідного або бажаного (суб’єктивне майбутнє) напр.: двн.-в.-нім. berga sculun swī nan – “гори опустяться”; двн.-в.-нім. thu scalt beran einan allawaltendan – “ти народиш одного всемогутнього”. Відтворення об’єктивного майбутнього в німецькій мові пізніше розвинулося зі сполучення з дієсловом werden та дієприкметником ІІ, форми якого доволі рідко зустрічаються в середньовічній німецькій мові, напр.: двн.-в.-нім. wirdist swī gē nti – “(ти) замовкнеш”. У давньосаксонській зафіксовані конструкції werthan + дієприкметник І/ІІ або sculan + інфінітив.

Специфіка сприйняття часу давніми германцями полягала в тому, що поняття часу сприймалося як його коловорот. Це також ґрунтується на особливостях наративного жанру, в яких часова проекція дається на початку оповіді і не вимагає повтору в подальшому. Як зазначає І.Р.Буніятова, цьому також сприяла міфопоетична модель мислення, в якій не існувало диференціації між минулим і теперішнім (а відповідно і майбутнім), тому спеціальні форми передачі майбутнього були відсутні, оскільки специфічний тип мислення цього не вимагав. Окрім того, для давніх германців властиво сприймати буденне життя поза часовим планом, оскільки навіть боги, яким вони поклонялися, переймалися вирішенням проблем сьогодення, як от збирання врожаю, погода, війна, хвороби тощо. Поширення християнської віри серед германців зіграло вирішальну роль в їх сприйнятті категорії часу, оскільки Біблія та Євангеліє відбивають події в лінійній хронології: минуле – сьогодення – майбутнє. Оскільки в латині, мовою якої написані священні книги, існували граматичні форми передачі майбутнього часу, припускають, що в германських мовах виникла необхідність створення специфічних форм для вираження майбутнього. Процес засвоєння нових понять був доволі тривалим у часі, що і пояснює співіснування кількох способів відтворення майбутнього.

Таким чином, у сучасних германських мовах спостерігається існування розвиненої системи аналітичних форм для вираження футуруму. В англійській мові це зокрема допоміжні дієслова shall/will у поєднанні з інфінітивом, у німецькій – werden + інфінітив, у нідерландській допоміжним дієсловом є zullen. Виключення становить ісландська мова, в якій відсутні спеціальні форми експлікації майбутнього: переважно використовується презенс або конструкції з допоміжними дієсловами, що мають відтінок припущення, обов’язковості тощо.