Життя села

Сільська тема представлена книжками “В поті чола”, “Добрий заробок”. Письменник показав дав­нину, панщизняні “люті часи” й сучасну дійсність з погляду селянина. Епік відтворив нужденність і трагізм сільського буття, складеного з цілої смуги кріпацьких терпінь і нестатків (“Як пан собі біди шукав”).

Вражаючим твором народного життя зламної доби стало оповідання “Панщизняний хліб” (1896). За формою це оповідь Крицького, селянина-“читальника” (такого, що ходить до “хати-читальні”, впровадженої “Просвітою”), про свого односельця Онопрія. Максимально вираз­ним і водночас символічним є портрет Онопрія. Безсилий, у гнилій одежі, він вічно голодний, жує жахливу “жвачку”-макуху замість хліба. Сво­го першого “свобідного” хліба він так і не спробував: вільного 1848 р., поспішаючи додому з іще зеленим збіжжям, за порогом хати впав і більше не піднявся, так і не відчувши повністю смаку волі. Оповідання І.Франка про село нерідко спрямо­вані проти австрійської влади. Так, її бюрокра­тизм винен у занедбанні ложкарем Яцем свого ремесла (“Домашній промисел”). Народна приказка “Панська ласка хлопові на здоровлє не виходить” підтверджується історією втрати майна дідом і бабою через податкового комісара в оповіданні “Добрий заробок”. Влада здирає з селянина ос­танню теплу одежину (“Історія кожуха, розказана ним самим”). Її автор звинувачує у тому, що ук­раїнські заробітчани в чужому краї виглядають як напівдикі кочівники (“Чиста раса”).

У романі “Великий шум” (1907) прозаїк зобра­зив стосунки, що склалися між мешканцями селянських хат, панського дворища і “клебанії” (священицької садиби). Дія відбувається в 1850 р.р. у підгірському селі Грушатичі. У романі сільське життя постало оновленим після кріпацтва. Селя­ни, очолені письменними лідерами з власного се­редовища, прагнуть вийти з темряви, здолати пи­яцтво. Гострота стосунків із паном Суботою в романі вигасає сама собою за умови дотримання закону. Як наслідок – згода громади з паном та одруження ватажка селян екс-фельдфебеля Костя Дум'яка з Галею, молодшою дочкою пана.

Автор бачив соціальний прогрес результатом гармонізації інтересів сторін на засадах легальної законності, взаємної толерантності та рівноправ­ності. “Нові люди” в романі – не така вже й утопія. Той же Дум'як (реальна особа) бував світами, бачив у Чехії легше життя селян завдяки розвитку виробництва. Кость виступає за виховання молоді, хоче її бачити сміливою і національне свідомою. Серед помітних людей на селі – Чап­ля, Олефір і Яць-коваль (прототипом, напевно, був батько письменника). Не дивно, що такі се­ляни взяли гору над своєвільним отцем Квінтіліаном (у ньому можна впізнати о. Й.Левицького, який хрестив Івана Франка) та комі­саром Годієром.

Заголовним образом-символом останній роман І.Франка передав оновлення села достатком, а суспільства – злагодою. В епізоді виборів війта гар­не знання народної психології збагачене гумором: усі голосують за всіх кандидатів і не можуть ви­брати когось одного. Традиційний етнографічний компонент (весільне дійство) сусідить із модерним, наприклад, містикою (зловісне видіння пана перед появою старшої доньки). Узагалі стиль роману не є сухим, як вважав вимогливий до себе й інших автор. Колоритними є масові сцени, ви­разною – мовна стихія, поетичними – описи (ритмізований анафорою малюнок осені як “вельможної пані, багатої хазяйки” на початку VIII розділу).

Зростання громадської активності селян і взагалі історичний процес національного й соціального самоусвідомлення українського народу відбилися в новаторській прозі І.Франка. Заслугою письменника стало, зокрема, збагачення га­лереї народних персонажів. Це такі яскраві індивідуальності, як народний “бесідник” (промовець на вічах) Антін Грицуняк з оповідання “Свинсь­ка конституція”, протестант проти панської не­правди Олекса Сторож з автобіографічного оповідання “Моя стріча з Олексою”, немолодий Гнат Тимків (“Гриць і панич”) – знавець права, який виграв у пана деякі процеси за громадські ґрунти, протидіяв спробам ополячити сільську молодь та героїчно перетерпів тілесну кару за гро­маду. Це той же Дум'як – талановитий скрипаль, який перейняв уміння в самого Паганіні.

Прозаїк постійно надавав читачеві змогу роз­гледіти в селянині щиру і чесну душу, підкреслював природну обдарованість простолюду (май­стра-самоука – в герої оповідання “Історія моєї січкарні”), його прагнення волі навіть крізь тю­ремні стіни (“Панталаха”).

Опрацювання сільської теми викликало в І.Франка художній інтерес до дитячої долі. Тво­ри про формування селянських дітей у неспри­ятливих обставинах представлено, зокрема, в книжці “Малий Мирон та інші оповідання”. Автор розкривав ранні дитячі реакції на світ (“Мав­ка”, “Малий Мирон”), перші учнівські враження (“Грицева шкільна наука”), формування свідо­мості підлітка (“Гірчичне зерно”) й ін.

Автобіографічно-мемуарні твори про вихован­ня підлягали й виразним мистецьким завданням. Зокрема, необхідності відчути й передати в слові дитячу індивідуальність, психологічно точно відтворити муки малих “паріїв людської грома­ди”, здобутися на філософсько-етичне піднесен­ня цінності волі, життя. Ці завдання повноцінно було реалізовано в оповіданнях “Микитичів дуб”, “Олівець”, “Мій злочин”. Оповідання “Під оборогом” (1905) переросло сюжетні рамки перебуття малим Мироном градовиці під накриттям для сіна. Хлопчик зумів у надзвичайному душевно­му напруженні за допомогою таємничої сили відвернути градову хмару від людських городів.

Так автобіографічний образ Мирона зафіксу­вав “мойсеївський” перехід малого героя від гарячого висловлювання правди (оповідання “Малий Мирон”, 1879) до піднесення такого людського змагання, що виходило за межі можливого й творило вартості духа (“Під оборогом”). Ліриз­мом і драматичністю, ідейно-естетичним напов­ненням “дитячі” оповідання І.Франка ознаменува­ли оновлення літературної традиції, в якій у XX ст. продовжували працювати В.Винниченко, С.Васильченко, А.Тесленко й ін.