Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Злочинність
Злочинність є надзвичайно складним і поліморфним явищем. Злочином вважається і порушення фінансових законів, і крадіжка, і вбивство — навмисне чи в стані афекту. Крім того, існують проблеми обліку злочинних фактів. Якщо, наприклад, у разі хвороби пацієнти самі шукають лікарів, які ведуть ретельний облік медичних даних, то щодо злочинності картина протилежна — значна кількість злочинів залишається нерозкритою, бо на це спрямована вся спритність злочинців. Отже, реальна картина злочинності залишається для дослідників невідомою. Проте генетики не полишають спроб визначити спадкові механізми та чинники, спровоковані середовищем, цього складного соціального явища. За даними різних авторів виявилося, що середня конкордатність монозиготних близнят за ознаками злочинності у півтора раза вища, ніж дизиготних (75 % та 50 % відповідно). Проте відносно висока конкордатність у дизиготних близнят свідчить про те, що вплив чинників середовища на прояв ознаки тут вельми значний. Характерно, що з віком роль дії середовища знижується. У тривалих дослідженнях було показано, що успадковуваність антисоціальної поведінки у підлітків становить 0, 07, а вплив оточуючого середовища — 0, 31. При повторних обстеженнях дорослих успадковуваність зростає до 0, 43, тоді як дія середовища падає до 0, 05. Причиною злочинності може бути аномальний розвиток особи, пов'язаний зі спадковою схильністю, або такий, що виник унаслідок дії середовища (хвороби, травми тощо). Серед злочинців взагалі трапляється значна кількість осіб із психопатіями та різними патологіями, одним із симптомів яких є агресивність. Генетичні експерименти на тваринах, що привели до створення ліній щурів і мишей із підвищеною або зниженою агресивністю, вказують на можливий зв'язок певного генотипу з цією властивістю поведінки. Цікаво, що в людини існує кореляція між агресивністю та гіпоглікемією. Під гіпоглікемією в даному випадку розуміють знижений вміст глюкози в крові, що спричинює підвищену дратівливість і випадки антисоціальної поведінки. У деяких випадках достатньо однієї генної мутації, щоб викликати підвищену агресивність. У літературі описано випадок характерного порушення нормальної поведінки чоловіків, що полягала в несподіваних спалахах агресивності та імпульсивній сексуальній поведінці. Причиною такої поведінки виявилася мутація одного з генів Х-хромосоми. Отже, обговорюючи питання про успадкування злочинності, слід пам'ятати, що всі дослідження, проведені в цьому напрямі, ще дуже далекі від досконалості. Фенотип злочинця досі не визначено. Сучасні вчені вивчають не власне злочинність, а типи поведінки, характеристики особи, які супроводжують злочинність, біологічні показники схильності до агресії тощо. Все це лише перші кроки на шляху до пізнання істинних причин злочинності. Було б грубою помилкою вважати, що схильність до кримінальної поведінки закладена в генах. Існує велика кількість свідчень того, що сприятливе оточуюче середовище здатне компенсувати небажані особливості темпераменту та особистості, які можуть призвести до розвитку аномальної поведінки. І навпаки, несприятливе середовище може поглибити наслідки навіть невеликих порушень розвитку, якими, наприклад, є неспецифічні порушення навчання, і призвести до відхилень у поведінці та глибокого конфлікту із соціальним середовищем. Самогубство, або суїцид, — навмисне самоушкодження зі смертельним наслідком. Щорічно у світі здійснюється близько 1 млн. самогубств і майже 10 млн. спроб самогубства. Суїцидом вважають не всі дії людини, наслідком яких є смерть. Встановити відмінність власне самогубства від автоагресивних форм поведінки дає змогу аналіз мотивації вчинків індивіда. Замах людини на власне життя кваліфікується як самогубство за умови, якщо вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. Скоєння людиною суїцидальних дій під впливом ускладнень психічних захворювань (переважно маніакально-депресивних психозів та шизофренії) слід кваліфікувати як нещасний випадок. Зазвичай суїцидальна поведінка формується внаслідок взаємодії факторів схильності до нього та чинників умов навколишнього середовища. Така взаємодія спричиняє відчуття безнадійності на фоні імпульсивного стану, що і може призвести до самогубства. Про визначальну роль у цих процесах генетичних чинників свідчать дослідження сімей та близнюкових пар за умови виключення впливу інших спадкових хвороб, що можуть провокувати суїцид. На підставі результатів цих досліджень виявлено механізми успадкування суїцидальності. Так, у першому поколінні нащадків самогубців частота суїцидних спроб і суїцидів приблизно в 4 рази вища, ніж у контрольній групі. Із психічними захворюваннями, наявними в родині, це не пов'язано. У ряду «батьки— діти» ймовірність спадкового передавання суїцидної поведінки становить 12—18 %. На повторюваність суїциду в межах родини впливають і соціально-психологічні фактори — наслідування, самонавіювання, навіювання, емоційне зараження. Але з'ясовано, що діти, у сім'ях яких було скоєно суїцид і які з раннього дитинства виховувалися в інших сім'ях, де його не було, скоюють самогубство, вдаються до суїцидальних спроб приблизно в 6 разів частіше, ніж усиновлені діти, біологічні батьки яких не належать до суїцидальних родин. Про визначальний вплив на суїцидальну поведінку генетичних чинників свідчить і те, що вірогідність скоєння суїциду обома монозиготними близнюками приблизно у 20 разів вища, ніж обома дизиготними. Водночас частота скоєння самогубства другим дизиготним близнюком, якщо це вчинив один із них, у 3, 5 разивища, ніж середній рівень суїциду в суспільстві, до якого вони належать. Дослідження протягом останніх 20—30 років виявили, що суїцидальна поведінка пов'язана з порушеннями функціонування нейротрансмітерів (гормонів, що беруть участь у передачі нервових імпульсів, наприклад, серотоніну та норадреналіну), регуляції активності нервової системи, зі змінами у функціонуванні гіпоталамуса, гіпофіза, надниркових залоз, імунної системи, з порушеннями метаболізму жирів. Виявлено низку кандидатних генів, мутації яких можуть провокувати суїцидальну поведінку. Ці гени локалізовані в хромосомах 12, 13, 17 та X. Таким чином, генетично зумовлені патогенні зміни в обміні речовин, а отже, і у функціонуванні нервової системи людини, зумовлюють агресивність, імпульсивність, зниження опору стресогенам, втрату здатності одержувати задоволення від життя, депресію тощо. Усе це доповнюється зовнішніми стресогенними впливами та гормональними зрушеннями, що може призвести до самогубства.
|