Неврози – це група функціональних нервово-психічних порушень, які викликані психогенними факторами і приводять до патології основних нервових процесів у головному мозку.

При неврозах у дітей буває не тільки підвищена нервовість, а й розлади функцій різних органів (мовлення, сечовиділення, травлення, тощо). Найпоширенішими неврозами у дітей є заїкання і нічне нетримання сечі (енурез).

При заїканні виникають судороги м’язів, що беруть участь у мовному акті. Починається заїкання у віці 2-8 років, найчастіше після переляку. Хвилювання і поспішність при розмові підсилюють заїкання, а в спокійній обстановці воно зменшується. З віком заїкання зменшується або зовсім зникає. Діти з заїканням стають сором’язливими, лякливими, стороняться товаришів. Не можна таких дітей ізолювати від класу. Вчителі повинні пояснити здоровим дітям, що дефект мови їхніх товаришів виправиться, треба тільки добре до їх ставитись. Розмовляти з такою дитиною треба спокійно, не поспішаючи, розбірливо, не розбиваючи слова на склади; при утрудненні її мови треба прийти на допомогу, не говорити при дитині про її недоліки.

Нічне нетримання сечі (енурез) розвивається в 2-3 роки, коли у дитини закріплюється рефлекс пробудження від позиву до сечовипускання. Таке захворювання спостерігається приблизно у 6% дітей, із них – 29% - дівчатка, і 71% - хлопчики.

Причинами енурезу можуть бути неправильне виховання дитини, переляк, інфекційні захворювання, втома, пізнє засинання, велика кількість випитої рідини, низька температура приміщення, де спить дитина.

Нерідко енурез виникає у дітей як наслідок нервово-психічних потрясінь (конфлікти в сім’ї, гострі больові відчуття і ін.). Енурез негативно впливає на психіку дитини. Діти соромляться свого стану, намагаються його приховати, хворобливо реагують на глузування товаришів, докори дорослих, у них розвивається боязкість, невпевненість у собі. Якщо в дитини виявиться енурез, ні в якому разі неможна їй дорікати, соромити, залякувати. Треба переконати її в тому, що це явище – не результат поганої поведінки, а захворювання, від якого можна цілковито вилікуватись.

Необхідно створити відповідний мікроклімат в сім’ї, в школі.

Неврози – захворювання виліковні, хоча й не завжди швидко. Профілактика нервовості та неврозів у дітей зводиться насамперед до усунення всіх тих факторів, які спричиняють формування слабкого чи неврівноваженого типу нервової діяльності. У школі і вдома треба створити обстановку, яка б оберігала дитину від виникнення чи посилення уже існуючої нервовості: правильний догляд за дитиною, дотримання раціонального режиму сну, харчування, відпочинку, фізичне виховання й загартування організму, що сприяє підвищенню опірності інфекціям. Велике значення у профілактиці неврозів має запобігання дитячому травматизму. Слід пам’ятати, що дорослі можуть травмувати дитину і словом, і несправедливим до неї ставленням. Батьки і вчителі повинні розмовляти з дітьми спокійно, без дражливості, не застосовувати тілесних покарань, бо вони озлобляють і ображають дитину.

5.3.3. Спадкові порушення розумового розвитку (синдром Дауна, синдром

Шерешевського-Тернера, синдром Клайнфельтера, синдром Вільямса-

Бейрена, синдром Прадера-Віллі, синдром Ангельмана, синдром Лежена,

синдром Вольфа-Хіршхорна, фенілкетонурія, хвороба Німана-Піка,

синдром Мартіна-Белла, нейрофіброматоз, дитячий аутизм).

Розумовою відсталістю, чи ін­телектуальною недостатністю, на­зивають стійке порушення пізна­вальної діяльності внаслідок ура­ження головного мозку. Ця вада досить неоднорідна за багатьма показниками — за причиною хво­роби, клінічною картиною, дина­мікою, психологічною структу­рою порушення тощо. Нині розу­мова відсталість вважається од­нією із поширених вад розвитку. її популяційна частота у різних країнах світу становить 0, 4— 2, 7 %. До того ж вона має тенден­цію до зростання.

Близько 80 % розумово відста­лих дітей страждає на олігофре­нію (недоумкуватість). Більшість олігофренів має значення коефі­цієнта інтелекту в межах 51— 70 балів. Це так звані дебіли. Тяж­чі порушення інтелекту (21— 50 балів) — у імбецилів. При значенні коефіцієнта інтелекту в межах 0—20 балів наявна ідіотія.

Олігофренія характеризується цілим комплексом патологічних ознак:

• затримка загального розвитку;

• недостатність абстрактного мислення;

• еволютивний (повільний) ха­рактер динаміки хвороби;

• ранній (до 2—2, 5 років; домовний період) початок патоло­гічних змін.

Набута недоумкуватість (де­менція) виникає пізніше, ніж олі­гофренія. Вона може бути викли­кана найрізноманітнішими при­чинами — зовнішнє органічне ураження головного мозку, не­сприятливий перебіг шизофренії та епілепсії, деякі спадкові деге­неративні хвороби.

У клінічній картині деменції (на відміну від олігофренії) пере­важають явища порушення вже сформованих (хоча б частково) функцій. Якщо ознаки затримки розвитку й наявні, то вони мають другорядне значення. Віддалений прогноз динаміки деменції, що особливо важливо для корекційної педагогіки, може бути найріз­номанітнішим — від еволютивного до такого, що швидко прогре­сує.

Цілком зрозуміло, що одно­значне розмежування деменції та олігофренії можливе не завжди. Особливо це важко визначити у віці 2—4 років, коли ознаки за­тримки розвитку та пошкодження цілком співвідносні за своїми внесками в структуру клінічних проявів. Проте розмежування цих патологічних явищ бажане навіть із суто практичних позицій, оскільки кожен із цих видів розу­мової відсталості вимагає особли­вої стратегії корекційних заходів і може розрізнятися за прогнозом. Тут доречно зауважити, що 3/4 випадків розумової відсталості є генетично обумовленими і лише 1/4 викликана зовнішніми чинниками.

Слід підкреслити, що розумо­ва відсталість при спадкових хворобах є, як правило, одним із симптомів у складній клінічній картині захворювання. Для дея­ких спадкових хвороб вона є обов'язковим симптомом, а для інших — фігурує не у всіх ви­падках.