Дитячий аутизм.

Класичний дитячий аутизм, або синдром Каннера, характери­зується порушенням спілкування дитини з навколишнім світом, на­самперед з іншими людьми. Така мимовільна самоізоляція призво­дить до порушення розвитку емо­ційної сфери, мови, пізнавальних функцій та поведінки загалом. Дитячий аутизм є досить пошире­ною патологією: 2—4 випадки на 10 000 новонароджених, а з ураху­ванням легких форм — до 4—8 на 10 000. Хлопчики хворіють у 2—2, 5 рази частіше, ніж дівчатка. Близько 70 % аутичних дітей мають недорозвинену розумову діяльність (коефіцієнт інтелек­ту — нижчий за 70 і 30 % — низь­ку (коефіцієнт інтелекту — ниж­чий ніж 50). Незважаючи на зна­чну поширеність розумової від­сталості серед дітей з аутизмом, характер порушення пізнавальних функцій при цьому інший, ніж у неаутичних випадках.

Перші ознаки аутизму можуть проявлятися вже у немовлят у ви­гляді відсутності комплексу по­жвавлення при контакті з матір'ю та іншими близькими людьми.

У старшому віці аутизм про­являється у «зануренні в себе», в зниженні або повній відсутнос­ті контактів із навколишнім сві­том. Зовнішній вигляд хворих на аутизм дітей характеризуєть­ся застиглим виразом обличчя, спрямованим у порожнечу або немовби всередину себе погля­дом, відсутністю реакції «очі в очі». Водночас, вони відзнача­ються підвищеною чутливістю до світлових, звукових та інших по­дразників.

Характерним є ставлення аутич­них дітей до однолітків та близь­ких людей. Одні з них активно уникають своїх однолітків, інші до них байдужі, треті побоюються присутності інших дітей.

Ставлення до близьких досить суперечливе. Хоча аутичні діти перебувають у симбіотичній за­лежності від рідних, вони не проявляють відповідної реакції на їх присутність або відсутність. Діти можуть тривожитися через відсут­ність матері і при цьому не реагу­вати на її появу. Інколи хворі проявляють недоброзичливість до ма­тері та проганяють її. Ці форми спілкування з матір'ю можуть пе­ріодично чергуватися.

Емоційна сфера хворих на аутизм різноманітна. Одні діти відрізняються відносно рівним настроєм, інші можуть бути весе­лі, про що свідчить задоволений вираз обличчя, поява миттєвої усмішки, треті не виявляють ані незадоволення, ні радості.

У хворих на дитячий аутизм Каннера особливо різко змінена ігрова діяльність. Вона нерідко зводиться до одноманітного пере­сипання, перекладання предме­тів, постукування предметом об предмет, торкання ними обличчя, обнюхування, облизування. Звер­тають на себе увагу то швидке пе­ренасичення якоюсь грою, то «за­стрявання» на одній і тій же маніпуляції, відсутність сюжетності, ускладнення гри, її стереотип­ність. Замість гри діти можуть повзати, ходити, іноді підстрибу­вати, крутитися. Після 3-х років така поведінка іноді поєднується з надцінним ставленням до окре­мих предметів (іграшок, стрічок, коліщат тощо).

Мова розвивається повільно. При цьому порушені вимова зву­ків, ритм і темп мови, відсутні її виразність та інтонаційне забарв­лення, жестикуляція, наявне ми­мовільне беззмістовне повторен­ня слів та фраз, почутих від ін­ших людей, вживання фраз-штампів. Голос то гучний, то не­сподівано стає тихим, і дитина переходить на шепіт. Хворі май­же не здатні до діалогу. Дитина позбавлена активного прагнення до засвоєння нових фраз і їх ви­користання.

Однією з особливостей дитя­чого аутизму є відносне збережен­ня абстрактних форм пізнання дійсності, що полягають у вико­ристанні переважно тактильного, нюхового та смакового аналізато­рів, особливо в первинних орієн­товних реакціях. Однак хворі діти погано розрізняють живі та нежи­ві об'єкти.

Для дитячого аутизму Каннера особливо характерні негативні ре­акції на будь-які спроби змінити звичний життєвий стереотип — вивести на прогулянку в нове міс­це, поміняти одяг, запропонувати нову їжу. Все вказане незмінно викликає протест, негативну ре­акцію, примхливість і навіть тривогу. Це своєрідне поєднання психічної байдужості та відсталос­ті з надзвичайною чутливістю і емоційною нестійкістю з роками піддається повільному, частково­му пом'якшенню, але повністю ці особливості ніколи не зникають.

Причини раннього дитячого аутизму досліджені недостатньо, але очевидно, що вони різнома­нітні. Виявлено, що певну роль у розвитку хвороби відіграють орга­нічні ураження головного мозку, але їх локалізація поки-що неві­дома. Невідомо також, чи є вони причиною хвороби, чи провокую­чим фактором, чи супровідною ознакою.

Можливо, деяку роль тут віді­грають і психогенні чинники, але вони або є одним із провокуючих чинників, або формують комплекс супровідних ознак і при са­мому аутизмі, і при вторинній аутизації у дітей з іншими вадами розвитку — сенсорними пору­шеннями, дитячим церебральним паралічем, деякими мовними роз­ладами (відсутність або обмежен­ня мови, гугнявість, важкі форми заїкання), рідше при затримці психічного розвитку.

Роль генетичних чинників у розвитку раннього дитячого ау­тизму нині загальновизнана. Май­же всі відомі дослідники переко­нані, що значна частина випадків цієї аномалії спадково обумовле­на. На це вказує низка спостережень.

Описано випадки аутизму при порушеннях кількості хромосом. Достатньо часті його поєднання з генними хворобами (фенілкетонурія, туберозний склероз, нейро­фіброматоз та ін.). Особливу роль у розвитку аутизму надають синд­рому Мартіна-Белла: за даними деяких дослідників, у середньому з 4—5 хлопчиків з аутизмом один страждає на цю хворобу.

На роль генетичних чинників у розвитку аутизму вказують і ре­зультати близнюкових дослі­джень. Згідно з цими даними, при аутизмі виявляються значні від­мінності за коефіцієнтом конкордатності між однояйцевими та двояйцевими близнятами. Коефі­цієнт конкордатності показує долю близнюкових пар, де дослі­джувана ознака проявилася в обох партнерів. Для однояйцевих близ­нят конкордатність становить 90—93 %, а для двояйцевих — лише 0—10 %, що вказує на досить значну роль спадкового чин­ника. Той факт, що конкордат­ність монозиготних близнят не досягає 100 %, свідчить про пев­ний вплив на перебіг хвороби чинників середовища та про вірогідність полігенного характеру патології. Варто наголосити, що дослідження проводилися не на контингенті спеціальних шкіл для аутичних дітей, а охоплювали всіх близнят скандинавських країн.

Механізм успадкування ран­нього дитячого аутизму зали­шається нез'ясованим, але найвірогіднішим вважається мультифакторний механізм, тобто су­купність певних генів забезпечує передачу схильності до розвитку патології, але реалізується вона, лише за наявності неспецифічно­го зовнішнього або внутрішнього чинника. Такий погляд приваб­ливий уже тим, що краще за інші дає змогу пояснити зв'язок ано­малії з різноманітними зовнішні­ми чинниками, а також пояснює досить значну кількість клінічних форм синдрому раннього дитячо­го аутизму.

Нез'ясованим залишається та­кож той факт, що кількість хво­рих у популяціях зростає, незва­жаючи на те, що вони не залиша­ють потомства.

5.3.4. Гігієна навчально – виховного процесу. Втома.

Нормально жити і вчитись дитина може тільки тоді, коли правильно організовано її розумову працю. Раціональна організація навчання і виховання з метою всебічного гармонійного розвитку розумових і фізичних сил дитини ґрунтується на знанні й використанні її вікових особливостей. Ко­жен день учня має бути влаштований так, щоб він міг зберігати свою працездатність протягом усього навчального року.

Організовуючи навчально-виховний процес, слід пам'ятати про фізіологічний механізм виникнення втоми й перевтоми.

Втома — це природний стан, що виникає в результаті напруже­ної діяльності і проявляється у тимчасовому зниженні працездатності. У дітей молодшого шкільного віку розрізняють три ступені втоми.

Перший ступінь утоми проявляється в зниженні розумової і фі­зичної працездатності, у виникненні рухового неспокою. При цьому увага й сприйнятливість дітей на уроці слабшають. Потім розви­ваються млявість і сонливість. Це свідчить про гальмування орієн­тувальних рефлексів, які завжди пов'язані з новизною подразника,

На другому ступені втоми з'являється головний біль, потім послаблюється увага на уроках, зникає апетит, розладнується сон.

Для третього ступеня втоми характерний неспокійний сон, ди­тина протягом ночі часто прокидається. В такому разі дальше перевантаження дитини розумовою роботою може призвести до по­силення головного болю, дратівливості, різкого спаду працездат­ності, зниження опірності організму щодо інфекційних захворю­вань. Все це ознаки розвитку перевтоми.

Якщо ознаки сильної втоми не зникають у дитини її після відпочинку, то розвивається стійка перевтома, що завдає шкоди здоров'ю. Перевтома проявляється в низькій працездатно­сті, загальнійслабкості, блідості, підвищеній сприйнятливості що­до хвороб тощо.

Щоб запобігти наростанню втоми, треба організувати навчаль­ну роботу так, щоб діти переходили від розумової діяльності до фізичної, а від неї— до розумової. Виникнення нових вогнищ у корі приводить дотого, що центри, збуджені під час попередньої роботи, загальмовуються. Цедопомагає відновити працездатність.

Велику ролі, у зниженнівтомлюваності дітей відіграють пози­тивні емоції, наприклад, радість, захват. Негативні емоції, такі як образа, страх призводять до стану пригнічення, що й стає передумовою швидкої втоми. Перевтому спричиняють також непосильні вимоги, надмірне дозування і нудний, одноманітний виклад навчального матеріалу, окрики вчителя, несправедливі й суворі покарання.

Всі фізіологічні функції в організмі здійснюються періодично, за певним циклом. Наприклад, робота серця, системи дихання і ін. Періодичність характерна і для розумової працездатності.