Розподіл інтелекту в популяції

Психічні вади виявляються у вигляді затримки розвитку різних сфер психічної діяльності — мо­торної, пізнавальної, емоційно-вольової, мовної — з раннього віку внаслідок уповільнення до­зрівання відповідних структур головного мозку.

Діагностування затримки пси­хічного розвитку можливе з пер­ших місяців життя. В одних ви­падках на перший план виступає затримка розвитку емоційної сфе­ри, в інших — незначна затримка розвитку інтелекту.

Уповільнення дозрівання пси­хічних функцій може варіювати від легкого ступеня до виражено­го. При легкому ступені затримки психічного розвитку формування вікових рухових і мовних нави­чок, емоційних реакцій, ручних умінь, комунікативних взаємодій та інших нервово-психічних функцій запізнюється в межах од­ного вікового періоду, при серед­ньому — більш ніж на один віко­вий період, а при тяжкому — пе­ревищує два вікові періоди.

Причини затримки психічного розвитку різноманітні. На основі загальновизнаної нині класифіка­ції виділяють конституціональну, соматогенну, психогенну та залишково-органічну форми цієї групи спадкових патологій.

Конституціональна форма за­тримки психічного розвитку ха­рактеризується обмеженістю пси­хіки з шаблонним, примітивним мисленням, подібним до дитячо­го. Але такі хворі нерідко мають гарну пам'ять, значний запас уривчастих знань, за звичних си­туацій ведуть себе правильно.

Соматогенні психічні розлади (підвищена стомлюваність, не­стійкий настрій, розлади сну тощо) супроводжують хронічні соматичні хвороби, наприклад, гі­пертонічну хворобу, черепно-мозкову травму, інфекцію тощо.

Розлади психіки, викликані дією психічних травм, називають­ся психогенними. До них належать неврози та психози.

Під залишково-органічними вадами психіки розуміють стійкі залишкові явища перенесеної психічної хвороби. Прикладом може бути розлад мови, що по­лягає в утраті здатності користу­ватися словами та реченнями для виявлення думок та почуттів. Це порушення виникає внаслі­док ураження певних зон кори та підкіркових структур головно­го мозку.

Дослідження, спеціально при­свячені ролі генетичних чинників у затримці психічного розвитку, майже відсутні, бо ці патології по­збавлені тяжкого, грубого харак­теру, трапляються в різних за на­бором і ступенем прояву поєднан­нях. До того ж вони стосуються переважно вищих психічних функцій, механізми передачі яких від покоління до покоління ви­вчені недостатньо.

Генетичні чинники, поза сум­нівом, істотні у разі конституціо­нальних форм затримки психіч­ного розвитку. Підтвердженням цього є повторення у кількох по­коліннях характерних ознак ста­тури та особистості.

Роль спадкових чинників при соматогенній психічній патології зазвичай визначається основним соматичним захворюванням.

Найбільшу роль генетичні чин­ники відіграють у разі залишково-органічних порушень психіки.

Розглянуті вади психічного розвитку характеризуються обо­ротністю багатьох розладів, тоб­то відносно сприятливим про­гнозом. В одних випадках така затримка може з часом повністю зникнути, в інших може зберіга­тися деяке недорозвинення тієї чи іншої функції або відбутися компенсація іншими функціями. В деяких випадках залишаються прояви мінімальної мозкової дисфункції, а також такі розла­ди, як синдром дефіциту уваги, специфічні розлади шкільних навичок.