На відміну від тварин, у людини слина може виділятися не тільки на вигляд, запах їжі, а навіть і при розмові або думці про їжу.

Вивчаючи роботу слинних залоз, І.П.Павлов установив, що кількість виділюваної слини та її склад залежить від тих речовин, які потрапляють у рот тварин. Їстівні речовини викликають виділення в’язкої слини з відносно великим вмістом органічних речовин. Неїстівні, наприклад, кислота – виділення рідкої слини з невисокою в’язкістю і з меншим вмістом органічних сполук. Під впливом різних їстівних і неїстівних речовин виділяється неоднакова кількість слини різного складу. Основні закономірності слиновиділення, встановлені в дослідах на тваринах, застосовані і до людини. Проте були виявлені і деякі особливості, основна з яких та, що в людини слиновиділення відбувається безперервно, а в тварин тільки під час дії подразника.

Перша фаза секреції шлункового соку починається через 5-8 хв. після того, як їжа почала надходити в ротову порожнину. Вона зумовлюється рефлекторним механізмом: збудження, що виникло в рецепторах ротової порожнини, проводиться по доцентрових нервах у головний мозок; звідти по

відцентрових нервах досягає шлункових залоз і викликає їх діяльність. Збудниками першої фази можуть бути також вигляд і запах їжі, які діють на зорові і нюхові рецептори. Шлункова секреція при подразненні рецепторів ротової порожнини і глотки є безумовним рефлексом. Виділення шлункового соку на вигляд і запах їжі є умовним рефлексом, що утворюється з участю кори великих півкуль в результаті постійного поєднання цих подразників з годівлею. Тому першу фазу шлункової секреції І.П.Павлов назвав складнорефлекторною.

Друга фаза секреції викликається механічними і хімічними подразненнями слизової оболонки шлунка. Починається вона через 30-40 хв. після надходження їжі в шлунок. Хімічними подразниками шлункових залоз є м’ясні, рибні і овочеві відвари, продукти перетравлення білків (пептони, альбумози і деякі амінокислоти), а також вода і солі. Ці подразники діють на шлункові залози як через хеморецептори шлунка, так і через кров. Шлунковий сік, що виділяється в другу фазу, має меншу кислотність і меншу травну силу, ніж сік, що виділяється рефлекторно. Але соковиділення в другу фазу триває значно довше. Тому для процесів травлення однаково важливі як рефлекторна, так і хімічна секреція шлункового соку.

Секреторна діяльність підшлункової залози, як це довів І.П.Павлов, регулюється рефлекторно. В дослідах на собаках з перерізаним стравоходом і фістулою протоки підшлункової залози секреція останньої спостерігається і при удаваній годівлі. Отже, імпульси, які збуджують діяльність підшлункової залози, виникають у тих рецепторах ротової порожнини, подразнення яких спричиняє рефлекторне виділення слини і підшлункового соку.

Крім того, збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина – секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці під дією соляної кислоти, яка надходить із шлунка разом з харчовою масою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку.

Основними факторами, які спричиняють секрецію кишкового соку, є механічні і хімічні подразнення кишкових залоз. У нормальних умовах кишковий сік виділяється, головним чином, внаслідок пересування харчової маси, яка подразнює слизову оболонку кишки. Хімічними подразниками кишкових залоз є шлунковий і підшлунковий соки, продукти розщеплення білків та деякі інші речовини.

6.4.4. Зуби; їх ріст та розвиток.

З допомогою зубів подрібнюється і перетирається їжа. Вони знаходяться в альвеолярних ямках верхньої і нижньої щелеп. Кожен зуб складається з коронки, шийки і кореня. Коронкою називається зовнішня частина зуба;

\ шийка – місце прикріплення до зуба ясен; корінь зуба занурений в альвеолярну ямку.

Основну масу зуба становить дентин, вкритий на кінці емаллю, а в корені – цементом. Емаль, як і всі частини зуба, - жива тканина.

Всередині зуба є порожнина, заповнена ніжною сполучною тканиною – пульпою, в якій є багато кровоносних судин і нервів.

Велика больова чутливість зубів пояснюється тим, що на площі в 1 мм² дентину міститься до 30 000 мікроскопічних канальців, в яких лежать чутливі нервові волокна.

Розрізняють молочні

(тимчасові) і постійні зуби. Молочними зубами називаються ті, що існують у дитячому віці. Вони поступово випадають і замінюються на постійні. У дорослої людини 32 зуби – по 16 у кожній щелепі. За формою і функціями зуби діляться на різці (8), ікла (4),
малі кутні (8), великі

Будова зуба: А-вертикальний розріз; кутні (12). Кількість

Б- поперечний розріз; 1- емаль; 2- дентин; зубів прийнято

3-пульпа; 4- стінки альвеоли; 5- канал кореня позначати формулою, в

зуба; 6- цемент; 7- отвір верхівки зуба; якій чисельник означає

8- косі зубоальвеолярні волокна. кількість зубів однієї

половини верхньої

щелепи, а знаменник – кількість зубів на одній половині нижньої щелепи.

2. 1. 2. 3.

2. 1. 2. 3.

Формула показує, що в кожній половині верхньої і нижньої щелепи є по 2 різці, 1 іклу, 2 малих кутніх і 3 великих кутніх зуби.

Дитина народжується без зубів. Молочні зуби прорізуються звичайно в період з 6-місячного віку дитини до 2 років. Першими прорізуються нижні середні різці, потім верхні середні, а далі решта. Всього молочних зубів 20, по 10 зубів у верхній і нижній щелепі. Їх формула:

2. 1. 2.

2. 1. 2.