Полтавське підпілля

Підпільна організація «Нескорена Полтавчанка» виникла влітку 1941року у Полтаві, у кількості дев’яти комсомольців. ЇЇ засновниця -студентка Харківського університета Єлена(Ляля) Костянтинівна Убийвовк. Вона приїхала на літні канікули до батьків і тут її застала війна. Начальником штабу став Сергій Сапіго. Підпільники проводили антифашистську агітацію, розповсюдили більше 2 тисяч листівок, здійснювали диверсії на заводі, де ремонтувалися фашистські танки, організували втечу радянських військовополонених до лісу у партизанський загін комуніста Жарова.

Згодом налічувалося вже двадцять підпільників, озброєних пістолетами, гвинтівками. Гестапо довго не могло піймати підпільників. З допомогою спец групи «Цепелін», дивізії СС «Мертва голова» у травні 1942 року вдалося розкрити підпілля. Лялю Убийвовк допитували 26 разів. Їй вдалося передати з тюрми 4 передсмертних листа. Ось один з них:

У кінці травня, шестеро підпільників(серед них Є.Убийвовк, С.Сапіго, В.Сорока, Б.Сірга), що так і не видали своїх товаришів, були розстріляні біля кладовища Полтави. Багатьом було надано звання Героя. Л.Убийвовк письменник О.Гончар присвятив повість «Земля гуде».

«Народна гвардія імені Івана Франка»

У 1942 році група західноукраїнських і польських комуністів та соціалістів утворила у Львові підпільну організацію «Народна гвардія», що узяла собі ім’я письменника-соціаліста Івана Франка. У цю безпрецедентну по кількості бойових груп, розгалужену організацію входило біля 600 чоловік, що діяли на території Львівської, Дрогобицької, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Керувала організацією Воєнна Рада, в якій головну роль грали підпільники І.Вовк, М.Березин, Т.Гаєвський, В.Сергованцев, Є.Перебийніс поляк Кароль Кирилюк інші. Організація мала свій статут, присягу, зв’язки з партизанськими загонами. Підпільники пустили під укіс 30 німецьких ешелонів з живою силою і технікою, зруйнували 22 залізничні мости, 238 адміністративних об’єкти, пошкодили 6 ворожих літаків на аеродромі, знищили близько 1, 5 тисячі німецьких солдат і офіцерів тощо. З їх допомогою з концтабору втекло 600 полонених червоноармійців. Інтернаціональна за своєю суттю, Народна гвардія мала тісні зв’язки з польським Рухом Опору, підпільною єврейською організацією м. Броди.

У лютому 1944 року німці виявили і заарештували частину радянських підпільників Львова. Але групі В.Сергованцева вдалося втекти від переслідування, переховуватися та діяти до приходу радянських військ.

У 1942-1943 роках на Україні не залишилося жодного району, де б не діяли підпільні організації. Серед кращих були «Визволення Вітчизни»(Львів), «Патріот Батьківщини»(Херсон), «Ленінська іскра»(Дружковка Донецької області), «Добровільна організація патріотів»(Запоріжжя), «Спартак»(Кіровоград), інші. Героями підпільного руху стали І.Бакулін (Харківський підпільний обком), О.Бородій (Житомирський підпільний обком), В.Ревякін (Севастопольська підпільно-партизанська організація), П.Макаров (Кримське підпілля), М.Сташков, Г.Савченко (Дніпропетровський підпільний обком КП(б)У), П.Тараскін (Житомирсько-Малинська підпільна організація) тощо. Усього в період окупації діяло 22 підпільних обкоми КП(б)У, 13 великих підпільних центрів, понад 200 міськкомів і райкомів партії, 3, 5 тисячі підпільних груп.

7. Організація партизанського руху