ТЕМА 3. Теорії міжнародної торгівлі товарами та послугами

Контрольні запитання

1. У чому полягає зміст і в чому обмеженість меркантилістської теорії зовнішньої торгівлі?

2. Дайте визначення закону абсолютних переваг. За яких умов він виконується?

3. Що таке альтернативні витрати виробництва, і як вони пов’язані з теорією відносних переваг.

4. Дайте визначення закону порівняльних переваг. Яке його застосування?

5. Як визначається співвідношення цін при торгівлі у відповідності з законом порівняльних переваг?

6. Що таке виграш від торгівлі? Як він визначається з боку витрат праці і з боку збільшення споживання?

7. Чи застосовується закон порівняльних переваг до торгівлі декількома товарами між декількома країнами.

8. Як визначається рівень відносних зарплат у відповідності з законом порівняльних переваг?

9. У чому полягає обмеженість закону порівняльних переваг? Які типові помилки виникають на практиці в зв’язку з його незнанням або нерозумінням?

10.Які допущення лежать в основі теорії співвідношення факторів виробництва?

11.Дайте визначення фактороінтенсивності товарів і факторонасиченості країни.

12.Сформулюйте теорему Хекшера-Оліна. Доведіть графічно.

13.Сформулюйте теорему вирівнювання цін на фактори виробництва Хекшера-Оліна-Самуельсона. Доведіть її логічно і графічно.

14.У чому сильні і слабкі сторони теорії співвідношення факторів виробництва? Чому можливе лише обмежене її застосування?

15.У чому полягає парадокс Леонтьєва? Чому його не можна вважати повним спростуванням теорії співвідношення факторів виробництва?

16.Чому існує міжнародна торгівля та інвестиції?

17.Які урядові інститути прискорюють або сповільняють торгову діяльність та мобільність факторів виробництва? Що сталось би, якби не було цих інститутів?

18.Покажіть переваги та недоліки спеціалізації країн у зв’язку із торгівлею.

19.Сформулюйте вихідні передумови розробки класичних теорій торгівлі.

20.Яку користь приносять теорії торгівлі?

21.В яких теоріях торгівлі враховується вплив державного втручання, а в яких описується, як держава повинна втручатися в товарний обмін для досягнення певних національних цілей?

22.Які відмінності між меркантилістською та неомеркантилістською теоріями? Що є їх основним завданням?

23.Який основний зміст теорії розміру країни? На що спрямована ця теорія?

24.Які основні допущення, зроблені у теоріях абсолютних та відносних переваг, можуть, на Вашу думку, викликати сумніви?

25.Який основний зміст теорії життєвого циклу товару?

26.Про що йдеться у теорії подібності країн?

27.Чому компанії з різних країн торгують одне з одною? Які існують стимули до експорту та до імпорту?

28.Дайте характеристику концепціям залежності, незалежності та взаємозалежності країн. До чого вони можуть привести?

29.У чому подібність внутрішньої та зовнішньої торгівлі? У чому їх відмінність?

Конкретна ситуація «Торгівля Шрі-Ланки»

Шрі-Ланка, що в перекладі означає “блискаюча земля” є острівною державою біля південного краю півострова Індостан, площею 65, 5 тис. кв. км та з населенням понад 16 млн. чоловік. Відрізняється гарячим тропічним кліматом з двома періодами мусонів, але у гірських районах досить прохолодно та бувають заморозки. Відома у Європі під назвою Цейлон з початку ХVІ ст. і до 1972 р., Шрі-Ланка є за багатьма аспектами типовим прикладом більшості країн, що розвиваються: низький дохід на душу населення (близько 420 дол. США на рік), сильна залежність від експорту небагатьох сировинних товарів, недостатня валютна виручка для закупівлі необхідного споживчого та промислового імпорту та високий рівень безробіття. Але за багатьма іншими аспектами Шрі-Ланка нетипова для країн, що розвиваються. За деякими показниками якості життя вона займає досить високе місце: рівень грамотності (87%) - один з найвищих в Азії; рівень харчування, медичного обслуговування та розподілу доходів - один з найвищих у “третьому світі”; середня очікувана тривалість життя (71рік) є однією з найвищих у СРК; темпи зростання населення, які становлять в останнє десятиліття 1, 5% на рік, - серед найнижчих у світі.

Хоча Шрі-Ланка досягла незалежності лише 1948 р., у неї існує тривала документована історія міжнародної торгівлі: цар Соломон посилав свої галери у Шрі-Ланку для купівлі дорогоцінних каменів, слонів та пав, щоб догодити цариці Савській; Синдбад-морехід та Марко Поло плавали туди; країна посилала своїх послів імператору Клавдію у Римську імперію, а пізніше встановила торгові відносини із Китаєм. Одна за одною європейські держави завойовували острів, щоб одержувати продукти, відсутні в їх країнах. Португальці, наприклад, прагнули таких товарів, як кориця, гвоздика, кардамон, а англійці перевели господарство острову на виробництво чаю, каучуку та кокосових горіхів замість рису, як основної сільськогосподарської культури.

З моменту досягнення незалежності Шрі-Ланка розглядала політику міжнародної торгівлі, як засіб, що сприяє розв’язку таких проблем, як дефіцит іноземної валюти, надзвичайна залежність від одного продукту та одного ринку і недостатнє зростання обсягу виробництва та зайнятості.

Для імпортних закупівель потрібна іноземна валюта. Прогрес у розвитку засобів міжнародного зв’язку та транспорту сприяв зростанню очікувань Шрі-Ланки, спричинив до того, що іноземній продукції або обладнанню для її виробництва почала надаватися явна перевага. Але потреби зростали значно швидше ніж валютні надходження.

Шрі-Ланка була занепокоєна також своєю залежністю від одного єдиного експортного продукту та ринку. До 1975 р. понад 1/2 валютної виручки у країну надходило від продажу чаю. Це робило її уразливою з двох боків. По-перше, світовий попит на чай зростав не так швидко, як на багато інших товарів, особливо промислових. Тому чай виявився не таким надійним засобом збільшення темпів економічного зростання, зайнятості або валютних надходжень, як деякі інші товари. По-друге, ціни на чай зазнають значних коливань залежно від врожайності або через стихійні лиха у будь-якій країні - експортері чаю. Були випадки, наприклад, коли гуртова ціна чаю з року в рік змінювалась на 90%. Це дуже утруднювало планування довгострокових підприємницьких або державних проектів. Оскільки Шрі-Ланка була англійською колонією, то і після 1948 р. третина її експорту надходила у Великобританію. Таким чином, країна була потенційно уразливою перед англійськими політичними вимогами та економічними спадами. Тому багато ланкійців прагнули скорочення торгівлі з Великобританією для досягнення політичної та економічної незалежності.

У зв’язку з цими різноманітними, але взаємопов’язаними проблемами Шрі-Ланка намагалась з часів здобуття незалежності заробити більше національної валюти шляхом збільшення експорту своїх традиційних товарів. Крім того, вона намагалась диверсифікувати виробництво. З 1948 р. до 1960 р. Шрі-Ланка майже не намагалась змінити ступінь своєї залежності від експорту чаю, каучуку, кокосових горіхів для оплати імпорту продуктів харчування та промислових товарів. З 1960 р. і до зміни уряду у 1977 р. акцент робився на обмеженні імпорту для стимулювання місцевого виробництва та економії іноземної валюти. В наступний період увага була звернена на розвиток нових галузей, які могли б експортувати частку своєї продукції, і таким чином заробляти валюту. Передбачалося, що результатом розвитку імпортнозаміщуючого виробництва або виробництва експортної продукції має бути забезпечення економічного зростання та збільшення кількості робочих місць. При переході до нової продукції країна, як очікувалося, буде менше залежати від ринку чаю та збуту цього товару на традиційному британському ринку.

Рішення про розвиток експорту нетрадиційних товарів ставить питання про те, які це мають бути товари і як змусити фірми продукувати їх для закордонних ринків. У 1977 р. новообраний уряд Шрі-Ланки був переконаний, що слід надавати допомогу тим галузям, які забезпечують найбільшу потенційну перевагу на світових ринках. Він вжив чисельних заходів до пом’якшення обмежень на імпорт, щоб визначити, де є конкурентні переваги. Влада вважала, що галузі, які витримали конкуренцію з імпортом, виявляться найбільш конкурентноздатними на експортних ринках.

Але державні органи не задовольнилися простим очікуванням, коли імпорт цілком визначить напрямок майбутнього промислового стрибку. Вони вважали, що деякі зовсім нові галузі, можливо, повинні одержати допомогу. Крім того, виникло бажання досягти яких-небудь короткострокових успіхів у галузі експорту, щоб викликати довіру до програми його розвитку. Відділ розвитку експорту міністерства промисловості досяг значних результатів у створенні методики визначення тієї продукції, яка підходить для розробки та просування на експорт.

Одним із шляхів вибору товарних груп було виявлення нетрадиційних товарів, які вже експортувалися у незначному обсягу. Відділ розвитку експорту (ВРЕ) намагався також віднайти інші товари, які мали потенційні дані для конкуренції за кордоном. На початку були визначені товари, для виробництва яких необхідна була велика кількість низькокваліфікованої та кваліфікованої робочої сили, тому що: 1) собівартість робочої сили у Шрі-Ланці була низькою; 2) робоча сила мала достатньо пристойний освітній рівень; 3) рівень безробіття та неповної зайнятості був високим. ВРЕ звузив цю групу товарів так, щоб до неї входили тільки ті вироби, для виробництва та упакування яких країна мала місцеві сировинні матеріали. Це розглядалося як важливий показник конкурентоздатності, оскільки було надто дорого імпортувати матеріали для переробки та експорту. Нарешті, ВРЕ дослідив кон’юнктуру на ринках, де Шрі-Ланка мала найбільші можливості збуту. Дослідження базувалось на аналізі попиту на ринках двох типів: 1) на тих, де країна має особливі ринкові пільги і таким чином мінімальні торгові бар’єри; 2) на близько розташованих до Шрі-Ланки ринках, що обслуговуються з мінімальними транспортними витратами.

Були виявлені 17 пріоритетних товарів залежно від їх експортного потенціалу та вигод, які передбачалися для країни. До пріоритетних видів товарів були віднесені такі:

– перероблений чай (в пакетах та розчинний);

– готовий одяг (сорочки, піжами та сукні);

– хімічні похідні кокосової олії;

– харчові жири;

– велосипедні шини та камери;

– інші гумові вироби, наприклад автомобільні шини та камери.

До інших видів товарів належать парусинове взуття, консервовані ананаси, керамічні вироби, морепродукти (омари та креветки), вироби місцевих виробників та дорогоцінні камені.

Визначення найбільш конкурентоздатних галузей спонукало ряд бізнесменів розглянути можливість капітальних вкладень в нові галузі. Крім того, уряд започаткував зони промислового розвитку. Компанії, що займалися виробництвом у цих зонах та експортували із них свою продукцію, могли розраховувати на звільнення від податків протягом 10 років та одержання податкових пільг на 15 років залежно від розміру інвестицій та кількості робітників. Вони могли також ввозити товари та комплектуючі вироби без оплати податків на імпорт в момент ввезення. Податок на імпорт не стягувався доти, доки відповідні товари не починали продаватися всередині країни. Якщо вироби реекспортувалися, податок на імпорт також був відсутній.

Першими промисловцями, які скористалися цими стимулами, були виробники текстильних виробів та взуття, які мали доступ на американський та європейські ринки. Державну підтримку отримали також такі види бізнесу, як виробництво полівінілхлоридної плівки, ковдр, пристроїв введення інформації.

Проте Шрі-Ланка продовжувала відчувати дефіцит іноземної валюти. У міру того, як приплив імпортних товарів у країну збільшувався і доходи збільшувались, споживачі усе більше збільшували попит на закордонні товари. В результаті Шрі-Ланка обмежила ввезення великих споживчих товарів, але дозволила безперешкодне ввезення невеликих виробів, наприклад, наручних годинників; вважаючи, що їх так чи інакше ввезуть контрабандою.

Утворення нових експортних галузей, зазвичай, має на меті багато цілей. У Шрі-Ланці внаслідок появи нових галузей частка обробної промисловості у загальному експорті зросла, а частка виробництва чаю впала, відбулося також розосередження експортних ринків; усе більшого значення стали набувати ринки США, САР, Німеччини та Індії. Якщо колись третина експорту надходила до Англії, то тепер жодна з країн не одержує більше 15% продукції Шрі-Ланки.

Запитання:

1. На які теорії торгівлі спиралися ланкійські посадові особи при розробці торгової стратегії своєї країни?

2. Чому Шрі-Ланці або будь - якій іншій країні недостатньо товарів та послуг, що виробляються на її території? Чому їм взагалі необхідно торгувати?

3. З якими ризиками може зіштовхнутися в майбутньому Шрі-Ланка, якщо вона буде намагатися стати більш незалежною від зовнішнього середовища?

4. Які, на Вашу думку, фактори економічного розвитку слід контролювати уряду Шрі-Ланки (та іншим СРК), щоб запобігти зниженню ролі торгівлі товарами у міжнародному бізнесі?