ТЕМА 4. Міжнародна торгова політика

Контрольні запитання

1. Які форми державного регулювання міжнародної торгівлі Вам відомі?

2. В чому відмінність політики лібералізації зовнішньої торгівлі і протекціонізму?

3. Перерахуйте основні інструменти торгової політики.

4. В чому відмінність понять надлишків споживача та надлишків виробника?

5. Що таке митний тариф?

6. Як класифікуються мита?

7. Як обчислюється рівень номінального, змінного та ефективного тарифу?

8. Що таке тарифна ескалація?

9. Дайте оцінку обгрунтованості державної політики по розширенню або обмеженню торгівлі.

10.Як впливають групи тиску на торгову політику і які існують компроміси між цими групами?

11.Порівняйте докази на користь протекціонізму у промислово розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою.

12.Дослідіть потенціальний та фактичний вплив державного втручання на вільний торговий обмін.

13.Чому, на Вашу думку, незважаючи на потенційні вигоди вільної торгівлі, жодна з країн не допускає неконтрольованого потоку товарів та послуг?

14.Що відноситься до заходів регулювання торгівлі, які прямо впливають на ціни та непрямо - на кількість товарів?

15.Що відноситься до заходів регулювання торгівлі, які прямо впливають на кількість і непрямо - на ціни товарів?

16.Які методи кількісних обмежень Вам відомі?

17.Який економічний зміст квотування, і які види квот Ви знаєте?

18.Що спільного і в чому відмінність між імпортним тарифом і імпортною квотою?

19.Що таке ліцензії і які методи розподілу ліцензій є кращими?

20.Які приховані методи торгової політики Ви знаєте, і в чому їх економічний зміст?

21.Чи може експортне кредитування вважатися прихованим субсидуванням експорту? Чому так/ні?

22.Які методи торгової політики дозволені міжнародними договорами, а які - заборонені?

23.У чому полягає відмінність між режимом найбільшого сприяння і національним режимом?

Конкретна ситуація «Імпорт сталі»

У 1984 р. США встановили квоти на імпорт сталі, У 1989 р. їхню дію було продовжено до 31 березня 1992 р. таким чином, щоб поставки закордонної сталі могли бути збільшені з 19, 1 до 20, 26 % усього ринку США. Ця загальна квота викликала необхідність переговорів щодо окремих угод про добровільні обмеження кож­ною країною, яка поставляє сталь. Як виникла ця ситуація?

Наприкінці Другої світової війни американська сталеливар­на промисловість була найпотужнішою у світі, і здавалося, що ніхто не може кинути виклик її вищості. На 1950 р. амери­канське виробництво вуглецевої сталі становило 47 % світової пропозиції. Але на початок 80-х років ця частка впала приблиз­но до 10 % і на цьому рівні з тих пір стабілізувалась, а США перетворились на чистого імпортера сталі. Основні джерела імпор­ту сталі до США: ЄС — 28, Японія — 24, Канада — 16, Південна Корея — 7, Бразилія — 4%. Ці 5 основних регіонів дають 79 % імпорту сталі США.

Сталеливарні компанії США стверджували, що показники імпорту занижують розмір іноземної конкуренції, тому що дуже багато сталі додатково надходить у формі готових виробів, на­приклад, автомобілів та труб. У 80-х роках зайнятість у сталеливарній промисловості знизилась більш ніж на 200 тис. робо­чих місць.

Декілька факторів, що діють по всьому світу, мають значення для розуміння розвитку конкурентної ситуації. Один із них пов'язаний а додатковими виробничими потужностями, утворени­ми у країнах, які є відносно новими у виробництві сталі. Багато країн, що розвиваються, вважають, що вітчизняні заводи мають важливе значення для досягнення цілей індустріалізації, і роз­глядають випуск сталі з погляду безпеки та престижу. Ці краї­ни змогли збільшити продуктивність, тому що технологія, крім призначеної для сталі особливих ґатунків, стала дуже пошире­ною та легкодоступною. Завдяки високому пріоритету, що при­писується сталі, багато країн були готові реалізувати інші проекти розвитку, які включали будівництво сталеливарних заводів, або одержували іноземну фінансову допомогу для їх будівництва. З початку 70-х років максимальне розширення виробничих по­тужностей цієї галузі відбулося у країнах " третього світу", де тепер є значні й постійно зростаючі надлишкові потужності. У 80-х роках Бразилія та Південна Корея піднялись щодо виплавки сталі відповідно з 10-го та 18-го місця до 6-го та 8-го у світовому виробництві. Наявність надлишкових потужностей у США, Європі щ Японії змусила сталеливарників скоротити свої виробничі потужності.

З урахуванням високих постійних витрат при виробництві сталі другий фактор, що діє на конкуренцію, полягає в тому, що значна частина світового виробництва належить державі. Деякі спостерігачі стверджують, що державні сталеливарні фірми будуть продовжувати функціонувати незалежно від того, чи покривають вони свої поточні витрати. Внаслідок тиску, здійснюваного у зв'язку з вимогою забезпечити зайнятість, наприклад, у Франції, політично було дуже важко швидко скоротити вироб­ництво на державних підприємствах. Експортні ринки використовувалися як інструмент збереження великого обсягу виробництва. Державні компанії в таких країнах, як Іспанія та Ар­гентина, повідомляли про величезні збитки, але продовжували експортувати продукцію за низькими цінами. Стверджувалось, що на додаток до прямого володіння підприємствами державна допомога у вигляді податкових пільг, програми реорганізації, надання довгострокових позик під низькі проценти та відмови від екологічних вимог поставила американських виробників сталі в невигідне становище відносно деяких закордонних виробників.

Низка інших факторів вплинули на те, що іноземні виробники стали успішно конкурувати на внутрішніх ринках США. Одним із таких факторів є технологія. Хоч американські фірми стверджують, що їх найновіші заводи є на такому ж передовому рівні, як будь-які інші, середній вік сталеливарних заводів у деяких країнах значно менший віку заводів США, отже, перші мають і вищу продуктивність. Наприклад, усюди визнано, що строк функціонування коксової печі становить 25 років, але в 1982 р. цю цифру перевищили 41 % американських заводів порівняно з усього 2 % в Японії. У 1958 р. японським праців­никам потрібно було майже 36 людино-годин для виробництва 1 т холоднокатаної листової сталі, яку американці випускали за 12 людино-годин. Японська продуктивність зрівнялася з амери­канською в 1975 р., а на 1983 р. вже перевищила її на 25 %. Американські фірми одного разу гарантували своїм працівникам підвищення заробітної плати, яке перебільшувало зростання продуктивності праці, для того щоб у трудових договорах було положення про відмову від страйків. Це призвело до того, що металурги стали заробляти більше, ніж американські виробничі працівники у будь-якій галузі обробної промисловості. Але стан галузі примусив американські компанії заморозити підвищення заробітної плати між 1982 та 1988 рр., а в 1987 р. за договором між профспілкою та компанією " Ю Ес Екс" (USX), величезним американським виробником сталі, заробітну плату фактично було знижено.

Інший фактор стосується розміщення виробництва. Більшість американських заводів побудовано десятки років тому в поясі штатів поряд з Великими озерами. Таке розташування зменшу­вало витрати на транспортування сировини та готової продукції до промислових споживачів у тому ж поясі. Але сьогодні, якщо фірма бажає використовувати дешевше залізо із Бразилії та про­давати свою продукцію промисловим центрам у південному та західному регіонах США, що розвиваються, цей регіон більше не може вважатися оптимальним. Японія, значний експортер сталі до США, розташовує свої виробничі потужності, головним чином, у глибоководних портах. Японська промисловість сьогодні має переваги щодо орієнтовної собівартості закупок сировини, навіть якщо остання імпортується. Незважаючи на ці переваги, Японія все більше імпортує сталь з Тайваню та Південної Кореї, де в середньому нижча вартість робочої сили та новіші заводи. Сьогод­ні південнокорейська компанія " Поанг айрон енд стіл" вважається найефективнішим у світі виробником сталі. Але середній працівник-металург одержує лише 1/3 заробітної плати японського ме­талурга.

Очевидно, що в наш час необхідні нові великі інвестиції та структурна перебудова американської металургійної промисло­вості для вирівнювання американських витрат та витрат на ви­робництво сталі, яка ввозиться до США. Представники металур­гійної галузі у США скаржились на труднощі в отриманні таких інвестицій у зв'язку з низькими доходами та поганими пер­спективами розвитку галузі в останні роки. Відсутність коштів заперечується критиками, коли вони посилаються на придбан­ня компанією " Ю Ес Стіл" (тепер " Ю Ес Екс") нафтової фірми " Маратон ойл" (" Marathon Oil"). Голова " Ю Ес Екс" так відповів на зауваження критиків: " Перебудовувати сталеливарні заводи? Навіщо? Знов сидіти та іржавіти? " Критики також звинуватили керівників галузі у розтрачуванні коштів протягом багатьох років на підтримку безнадійно застарілих (на наш час вони виключа­ються з діючих) заводів замість використання капіталу на життє­здатні потужності.

Шість відповідних заходів, здається, дають деяку надію стале­ливарним компаніям США. Першим був перехід на мінізаводи, подібні до тих, якими володіє " Ньюкор" (" Nucor"), де виробляють спеціалізовану продукцію, є найновіша технологія, вони розта­шовані близько до ринків. Ці заводи є конкурентоспроможними, їхня сумарна потужність та сукупний збут продукції становили наприкінці 80-х років близько 25 % американського збуту. Крім того, вони недавно перейшли на виробництво необхідної для США продукції, наприклад, листової сталі для автомобільної промис­ловості. Другим заходом стали дії іноземних металургійних фірм, наприклад, японських " Ніппон кокан" (" Nippon Kokan") та " Кобе стіл" (" Kobe Steel"), з придбання акцій підприємств американ­ської промисловості або створення СП з американськими фірмами; іноземці таким чином вкладали кошти та впроваджували нову технологію, не конкуруючи напряму з американськими фірмами. Третім заходом стали дії американських виробників із закупівлі сталевих напівфабрикатів за кордоном, що сприяло скороченню витрат на важливому етапі виробництва. Наприклад, корейська фірма " Поанг" має СП у США з компанією " Ю Ес Екс", на яке рулони гарячекатаної штаби постачаються із Кореї. Четвертим заходом стали внутрішньогалузеве злиття фірм з метою одер­жання адміністративного ефекту масштабу, розширення асорти­менту та закриття менш конкурентоспроможних заводів зі збе­реженням повного обсягу виробництва. Приклад цього — план злиття " Ріпаблік стіл" (" Republic Steel") та " Ел Ті Ві" (“LTV”). П'ятим заходом стали припинення видів діяльності, не пов'яза­них з виробництвом сталі, та ліквідація застарілих сталеливарних потужностей. Цей метод застосували " Бетлехем" (" Bethlehem") та " Інленд" (" Inland"). Шостим заходом є диверсифікація та вихід за межі виробництва сталі. Діяльність обох сталеливар­них велетнів — " Армко" (" Armco") та " Ю Ес Екс" у наш час значною мірою не пов'язана з виробництвом сталі, а " Ю Ес Екс" навіть розглядала в 1990 р. можливість повного припинення робіт у цій галузі. П'ять великих японських виробників сталі також почали переходити в нові галузі.

Незважаючи на ці дії, сталеливарна промисловість у США продовжує наполягати на потужнішому захисті. Але багато споживачів сталі у США скаржаться на те, що квотування, по­єднане зі скороченням виробничих потужностей з виробництва сталі, означав виші ціни, затримку поставок та неможливість одер­жання сталі необхідної якості. Компанія " Кетепіле" скаржилась на постійні труднощі у зв'язку з перебоями у постачанні. " Хенді енд Харман'с Індіана тьюб корпорейшн" (" Handy & Harman’s Indiana Tube Corporation") навіть розглядала питання про переміщення свого виробництва за кордон для подолання проблем постачання,

Запитання

1. Чи слід США намагатися зберегти сталеливарну промис­ловість, навіть якщо вона не зможе конкурувати щодо рен­табельності з іноземною?

2. Чи слід дозволяти іноземним виробникам експортувати сталь у США за цінами, нижчими від американських витрат?

3. Чи зможуть сталеливарні підприємства США знов під­вищити рентабельність порівняно з іноземними конкурентами?

4. Якого типу державну допомогу можуть надати США сталеливарній промисловості, щоб допомогти їй ефективніше конкурувати з закордонним виробництвом? Які переваги та недоліки кожного варіанта?

5. Порівняйте відмінності та подібність ситуації в аме­риканській сталеливарній промисловості з ситуацією у прикладі з автомобільною галуззю.