Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Сформулюйте основні принципи методики пошукового буріння
При проектуванні і закладанні пошукових свердловин на локальному об'єкті слід додержуватися таких основних принципів. 1. Кількість пошукових свердловин має бути мінімально необхідною. Аналіз ефективності пошукового буріння показує, що в багатьох випадках для вирішення пошукових завдань недостатньо буріння однієї свердловини. Статистика свідчить, що за 15 років спостережень першою свердловиною відкрито 59 % родовищ, першими двома — 77, першими трьома — 89 %. Решта 11 % родовищ, на відкриття яких витрачено понад ЗО % загальної кількості пошукових свердловин, незначні за запасами, і тому тільки 10 % з них вводиться в промислову розробку. На основі цього прийнято рішення, що на пошуковому об'єкті згідно з планом і проектом пошукового буріння допускається закладання не більше 3 свердловин. 2. Першу пошукову свердловину закладають в оптимальних структурних умовах, тобто в межах гіпсометрично найвищої частини структури; за неможливості закладання її в такому місці через наземні умови допускається зміщення таким чином, щоб свердловина не опинилась за межами очікуваного контуру покладу. 3. Під системою пошуків покладів розуміють послідовність виявлення промислової нафтогазоносності покладів у розрізі перспективних відкладів локальної структури. Існують дві системи пошуків: а) знизу догори — перспективні горизонти вивчають послідовно, починаючи від самого глибокого. Використовують цю систему на перспективних площах з недоведеною промисловою нафтогазоносністю; б) зверху донизу — застосовують для пошуків нових покладів у більш глибоких горизонтах у межах уже відомих родовищ. 4. Під системою буріння (розбурювання) пошукових свердловин розуміють кількість і послідовність їх буріння. При цьому розрізняють таке: а) поодиноке (послідовне) буріння передбачає розбурювання площі одним верстатом, що дає змогу, використовуючи одержану геолого-геофізичну інформацію, обґрунтовано вибирати пункти закладання наступних свердловин. За такою методикою при одному і тому ж парку верстатів можливо охопити більшу кількість площ і вибрати кращі з них для розгортання подальших пошуково-розвідувальних робіт. Проте такий порядок знижує темпи оцінки продуктивності підготовлених площ. Систему пошуків покладів одиничними свердловинами можна застосовувати в районах відносно простої геологічної будови на достовірно виявлених структурах замкнутого контуру за наявності на родовищах пластових або масивних склепінних покладів. Доцільно застосовувати цю систему і для пошуків покладів у рифових масивах, коли із багатьох десятків куполів рифового пасма вибирають кілька найперспективніших і на них бурять поодинокі пошукові свердловини. В таких умовах нафтогазоносність площі установлюють здебільшого однією-двома свердловинами. У випадку негативних результатів на площі система буріння поодиноких свердловин дає змогу дійти висновку щодо припинення пошуків без зайвих витрат; б) групове (паралельне) закладання свердловин, коли на площі проводиться буріння кількома верстатами одночасно або майже одночасно. За такої системи кількість площ, охоплених бурінням у короткий час, набагато менша, ніж за методики закладання поодиноких свердловин, але зате менша і ймовірність пропустити продуктивні горизонти, якщо вони є на площах. Крім того, за такої системи прискорюються темпи відкриття родовищ і покладів. Проте зі зростанням масштабів паралельного буріння збільшується кількість зайвих і геологічно невдалих пошукових свердловин. Утім з економічного погляду така стратегія може виявитися раціональною. Як показують дослідження, тривалість пошуково-розвідувального буріння з економічного погляду є фактором такого самого порядку, що і його обсяг. Тому почергове буріння на площі декількох пошукових свердловин, хоча і запобігає одержанню геологічно зайвих свердловин, економічно не завжди вигідне, оскільки крім фактора часу сумарна вартість почергово пробурених свердловин здебільшого перевищує витрати на їх одночасне буріння. Групове закладання свердловин доцільно застосовувати в складних геологічних умовах у разі незбіжності структурних планів, наявності не-склепінних типів покладів, тектонічної порушеності, що зумовлюють у деяких випадках відсутність покладів на склепіннях піднять. Ефективна ця система і для пошукового буріння на великих структурах, які вмішують поклади різних типів.Для вибору системи розбурювання окремих площ велике значення мають також організаційно-економічні умови. Групове закладання свердловин має певні переваги при організації процесу буріння і обслуговування. Аварія в одній із свердловин в умовах групової системи не спричинить суттєвої затримки в пошуках, в той час як у разі буріння поодиноких свердловин кожна важка аварія призведе до суттєвої затримки у відкритті покладів. Отже, оптимізація методики пошуків полягає не тільки у скороченні кількості свердловин, а й у визначенні кількості бурових верстатів, які працюють на площі одночасно.Завдання ускладнюється, якщо передбачається оцінка площі, в розрізі якої є кілька поверхів нафтогазоносності. У цьому випадку навіть в умовах простої геологічної будови площі слід вирішити питання, пов'язані з тривалістю і вартістю робіт, а саме: • за допомогою однієї чи кількох свердловин різної глибини проводити пошук; • бурити ці різноглибинні свердловини одночасно чи почергово; • з'ясувати доцільність об'єднання потужного перспективного розрізу в один пошуковий поверх або розділення його на два чи три поверхи і проведення пошуків у кілька етапів. Очевидно, що оптимальний варіант методики пошуків з метою вирішення покладених на нього завдань можна вибрати лише на основі геолого- економічних розрахунків, жорстких і однозначних критеріїв яких на цей час не існує. 5. Пошукові свердловини бурять переважно до глибин залягання пер-елективних горизонтів, а за великої товщини осадового чохла — до максимальної технічно досяжної глибини. 6. Виділяють залежні і незалежні свердловини. Незалежні бурять у першу чергу згідно з проектною точкою закладання, обгрунтованою матеріалами геолого-геофізичних досліджень, за якими нафтогазоперспективний об'єкт підготовлюють до пошукового буріння. У разі потреби (за невдалих результатів буріння незалежної пошукової свердловини) закладають до буріння залежну свердловину, розташування якої намічають за результатами буріння незалежної свердловини на цьому ж об'єкті. 7. Обґрунтовують доцільність ведення пошуків окремо для різних частин розрізу, тобто поверхами. Поверх пошуків виділяють на основі подібності або несуттєвої відмінності перспективних товщ за низкою ознак; глибиною залягання, геологічною будовою, умовами буріння свердловин і розробкою покладів тощо. Окремі пошукові поверхи вивчають одночасно різними мережами свердловин або почергово однією чи кількома мережами свердловин. 8. Рішення про введення площі в пошукове буріння приймається за наявності проекту пошукового буріння. 9. Основні методичні прийоми закладання пошукових свердловин такі: а) закладання однієї пошукової свердловини проводиться: • у склепіннях брахіантиклінальних і куполоподібних структур; • на підвищених ділянках блоків перспективної площі, розбитої тектонічними порушеннями; б) закладання двох незалежних пошукових свердловин практикується: • на малоамплітудних структурах у центральній частині очікуваного склепіння і в зоні найбільш слабовираженого замикання, яке визначає можливість збереження покладу і його висоту (метод «критичного напрямку») • на багатокупольних підняттях у склепінні найбільш великого і гіпсометрично високого куполу і в міжкупольній зоні, що визначає ступінь заповненості всієї структури {метод «критичного напрямку»): • в умовах незбіжності структурних планів у склепіннях антиклінальної складки по верхньому і нижньому горизонтах. в) закладання профілю із трьох незалежних пошукових свердловин доцільно: • поперек простягання брахіантиклінальних структур; • уздовж довгої осі витягнутих антиклінальних складок; • діагонально до простягання вузьких, лінійно витягнутих складок за умови недостатньої інформації про зміщення структури з глибиною • за трикутною системою (зигзаг — профіль) у напрямку регіонального занурення і уздовж простягання пластів у разі пошуків рукавоподібних дельтових, барових та інших літологічних покладів нафти і газу. 10. За відсутності промислових припливів нафти або газу в перших трьох свердловинах (унаслідок невідповідності структурних планів і складнішої, ніж очікувалось, геологічної будови тощо) питання про закладання наступних пошукових свердловин на виділений пошуковий поверх вирішується за результатами розгляду відповідних обґрунтувань, що подають нафтогазорозвідувальні підприємства із висновками науково-дослідних організацій. 11. За наявності різкої невідповідності структурних планів різних стратиграфічних комплексів і особливо між тими горизонтами, де очікуються поклади, свердловини слід розташовувати так, щоби кожна пробурена свердловина розкривала перспективні горизонти різних структурних поверхів із забезпеченням одержання максимальної інформації про поклади. 12. У сучасних умовах ринкової економіки під час вибору точок розташування пошукових і розвідувальних свердловин для вирішення основних завдань (виявлення покладів, їх геометризація, оконтурення, визначення середніх значень параметрів тощо) необхідно враховувати й окупність буріння цих свердловин. Тому заслуговує на увагу виявлена закономірність «склепінного ефекту», яка полягає в зональному розподілі пористості та щільності піщаних порід усередині складчастих структур. Суть цієї закономірності полягає в тому, що найкращі ємнісно-фільтраційні властивості пісковиків інколи приурочені не до склепіння (замка) складки, а до навколосклепінної кільцевої зони, що чітко виявляється в нормальних антиклінальних і куполоподібних складках Дніпровсько-Донецької западини. У несиметричних складках принциповий характер ефекту зберігається, але також із властивістю асиметричності.
Схарактеризуйте основні методичні прийоми закладання пошукових свердловин. Наведіть і схематично зобразіть „пріоритетні" точки закладання пошукових і розвідувальних свердловин. Вибір точок закладання пошукових свердловин є дуже відповідальним моментом у геологорозв. процесі на нафту і газ, оскільки тільки пошукове буріння дає однозначну остаточну відповідь на принципове питання: існує в надрах певної площі промислові поклади нафти (газу) чи ні. Методика пошукового буріння - це сукупність принципів його проведення, систем пошуків, розкурювання, схем розміщення св-н, їхньої кількості і послідовності буріння, а також порядку випробування перспективних горизонтів. Основні фактори, які визначають методику пошукового буріння, такі: а) геологічні умови: • тип, форма і розмір пастки; • співвідношення структурних планів різних комплексів порід; • особливість колекторів, покришок і продуктивного розрізу; • тектонічна порушенність; • можливість існування неструктурних пасток; • тип очікуваних покладів; • глибина залягання перспективних горизонтів і фундаменту; • гідродинамічні. б) ступінь геологічної висвітленості досліджуваної нафтогазоносної зони і положення в ній пошукового об'єкта; в) ступінь вивченості пошукового об'єкта; г) ступінь підтвердження структур; д) фізико-географічні та організаційно-економічні умови Визначальною умовою для обгрунтування закладання пошукових і розвідувальних свердловин є вибір „пріоритетної" точки, тобто такої точки пастки, в якій буріння свердловини дасть змогу одночасно довести наявність скупчення ВВ або оцінити масштаби відкриття, або встановити безперспективність площі щодо нафтогазоносності. , Пріоритетні" точки для різних типів пасток такі: • склепінні частини; • ділянки найменш вираженого замикання пастки, що визначають можливість забезпечення покладу та його можливу висоту; • ділянки, прилеглі до зон екранування; • ділянки глибинного зміщення склепіння складки; • зони розвитку між фазових контактів тощо.
67. НАВЕДІТЬ ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОЗВІДКИ НАФТОВИХ І ГАЗОВИХ РОДОВИЩ ТА РОЗКРИЙТЕ ЇХНЮ СУТЬ.
Особливості розвідки газових покладів пов'язані з фізичними властивостями газу. Важливу роль при цьому відіграє те, що природний газ відрізняється від нафти і води малою густиною, істотно нижчою в'язкістю і високою пружністю. Ці параметри газу визначають більшу рухливість його в пористих пластах і здатність скупчуватися в найбільш підвищених частинах проникних пластів, оскільки газ може переміщатися через порові канали малого діаметра. Формування газових покладів відбувається не тільки в добре проникних породах, а й у пластах, складених слабкопроник-ними породами, які не можуть бути колекторами для нафти. Ці специфічні властивості газу мають важливе значення для розвідки покладів і зумовлюють головні напрями її раціоналізації. Основні положення оптимальної розвідки газових родовищ полягають у такому. 1, Під час розвідки газового покладу немає потреби детально вивчати а) газ із віддалених ділянок покладу просувається до експлуатаційних свердловин з відносно невеликою втратою тиску, що дає змогу закладати експлуатаційні свердловини у найбільш сприятливих і надійних структур б) можливість дренування свердловинами, розташованими у склепінній частині структури, всього газового покладу виключає необхідність детальної розвідки її крайових зон, тим більше, що в них міститься незначна частина запасів; в) приконтурна частина покладу не потребує старанного дослідження, оскільки в процесі розробки газових покладів законтурне заводнення не застосовують. 2. Кількість розвідувальних свердловин не має перевищувати кількості свердловин, потрібних для розробки. Це зумовлено тим, що дебіт газових свердловин у кілька разів (у переводі на умовне паливо) перевищує дебіт нафтових, а зі зниженням тиску одночасно дренуються як добре проникні, так і слабопроникні породи. Цс дає змогу розробляти газові поклади на багато меншою кількістю свердловин, ніж нафтові, і часто для розробки невеликих покладів достатньо розвідувальних свердловин. В окремих ви ках кількість розвідувальних свердловин виявляється навіть більшою, ніж потрібно для розробки, і родовище буде перерозвіданим. При цьому буріння зайвих розвідувальних свердловин не тільки здорожує підготовку родовища до розробки, а й забирає кошти від пошуків і розвідки нових нафтогазоносних районів. 3. Проектування конструкції розвідувальних свердловин і їх будівництво здійснюються з урахуванням подальшої передачі цих свердловин в експлуатацію. Вони відрізняються від нафтових свердловин вищим ступенем герметизації обсадних колон. 4. Істотна відмінність густин газу і води дає змогу досить надійно без особливих витрат визначати положення контакту газ — вода розрахунковим шляхом без розкриття цих контактів свердловинами. Для цього треба якомога точніше виміряти пластові тиски в покладі і за його контуром, а також старанно визначати густину газу і води в пластових умовах. Висотне положення ГВК розраховують за формулою Савченка (рис. 14.2) де Иг — перевищення позначки точки виміру пластового тиску газу над позначкою ГВК, м; рг, рв — пластовий тиск відповідно в газовій і водяній свердловинах, Па; рг, рв — густина газу і води в пластових умовах, кг/м3; £ — прискорення сили тяжіння (9, 8 м/с2); Ип — різниця висотних положень точок виміру пластових тисків рг, рв, м. 5. Розвідка і введення в розробку газових родовищ, розташованих поблизу споживачів або діючих магістральних газопроводів, можуть бути прискорені шляхом застосування ДПР. Вона передбачає промисловий видобуток газу із продуктивних пошукових і розвідувальних свердловин та випереджувальне буріння експлуатаційних свердловин, на які переважно і покладається детальна розвідка виявлених покладів. 6. Оцінка запасів газового покладу може бути здійснена в процесі ДПР або на стадії розробки на основі методу падіння тиску. Отже, відпадає потреба у детальному вивченні структурних і резервуарних підрахункових параметрів (морфологія будови покрівлі і підошви пластів, контуру і площі покладів, положення ГВК, пористість, газонасиченість, ефективні газона- свічені товщини тощо). Водночас посилюються вимоги щодо вивчення режимних підрахункових параметрів (пластові тиски і температури, вміст конденсату, тиск і температура початку конденсації, гідро- і п'єзопровід-ність, вміст супутніх компонентів тощо). 7. Використання методу падіння тиску для підрахунку запасів доцільне для невеликих однопокладних родовищ і особливо для покладів із складною будовою колектора, ємнісні властивості якого оцінити об'ємним методом дуже важко. Разом з тим треба враховувати, що застосування цього методу практично виключається, якщо поклади характеризуються різко вираженим водонапірним режимом, а також якщо водоплавний поклад має малу висоту порівняно із загальною товщиною пласта 8. Після одержаним на площі першого промислового припливу газу відразу ж виникають питання: чи є у розкритого газового покладу нафтова облямівка і яке її промислово значення. Згідно з чин- ним положенням уведення газових покладів у розробку, в тому числі І й ДПР дозволяється тільки за доведеної відсутності в них нафтових облямівок промислового значення. Пошуки нафтових облямівок під газовим покладом можуть сильно ускладнити розвідку цього покладу. Тому особливу увагу слід приділяти прогнозуванню наявності і характеру такої облямівки. Якщо перші свердловини не встановили нафтової облямівки, але разом з тим і не виключили її можливої наявності, то розвідувальне буріння слід спрямувати на її пошуки. При цьому розвідувальні свердловини в першу чергу потрібно закладати в тій частині покладу, де передбачається зміщення цієї облямівки, тобто в напрямку регіонального руху підземних вод. Якщо облямівки на цій ділянці немає, то можна вважати доведеною її відсутність і в інших частинах покладу, тобто поклад буде суто газовим. За відсутності відомостей про напрямок руху підземних вод розвідувальну свердловину на нафтову облямівку слід закладати на пологому крилі складки, де можлива облямівка має вирізнятися найбільшою шириною. У районах або стратиграфічних комплексах з незначними змінами напорів пластових вод для виявлення нафтових облямівок, що облямовують газові поклади або повністю підстилають їх, одну-дві свердловини закладають між внутрішнім і зовнішнім розрахунковими контурами газоносності, У разі значних змін п’єзометричних напорів пластових вод нафтова облямівка може бути зміщена на одно із крил. У цьому випадку свердловину закладають на ділянці найнижчого напору пластових вод продуктивного горизонту. Безпосередній контакт газу з водою у свердловині, пробуреній на цій ділянці, свідчить взагалі про відсутність нафтової облямівки в межах покладу. Для визначення місця закладання свердловини слід розрахувати за формулою Савченка ймовірно гіпсометричне положення ГНК. Якщо нафтова облямівка існує, то вона має знаходитися у зоні розрахункового ГНК. Після розкриття нафтонасиченої товщини пласта необхідно точно визначити пластовий тиск і густину нафти для розрахунку висотного положення ГНК I ВНК
Рис. 14.3. Схема визначення зон нафтової облямівки За матеріалами перших свердловин, що розкрили нафтову облямівку, потрібно орієнтовно оцінити її можливе промислове значення і визначити доцільність подальшої розвідки. Таку оцінку здійснюють на основі встановлення орієнтовних розмірів облямівки (ширини, висоти, об'єму) і допустимих робочих дебітів. З погляду співвідношення запасів нафтові і газові поклади можна поділити на такі типи. 1. Газонафтові поклади, в яких співвідношення запасів газу і нафти та експлуатаційна характеристика нафтової частини така, що розробка покладу починається з нафтової частини. Це нафтові поклади з газовою шапкою. 2. Нафтогазові поклади, у яких співвідношення запасів газу і нафти таке, що обидві частини доцільно розробляти одночасно. їх називають газовими покладами з нафтовою облямівкою підпорядкованого промислового значення. 3. Нафтогазові поклади, нафтова частина яких не має промислового Якщо положення ГНК і ВНК відоме, розміри виявленої бурінням нафтової облямівки пластового покладу визначають розрахунковим шляхом. На рис. 14.3 показано, що в нафтовій облямівці повнопластового покладу можна виділити три зони: підгазову (І), повнопластову (II) і водоплавну (III). Ширина підгазової (І) або водоплавної (ПІ) частини нафтової облямівки де Н — видима товщина пласта, м; а — кут нахилу пласта
де Δ h — перевищення висоти нафтової облямівки над видимою товщиною пласта, м. Загальна ширина облямівки І + II + III становитиме Із застосуванням цих формул можна оцінити і розміри нафтової облямівки, і можливість попадання в неї свердловин. Для організації найбільш ефективної розробки нафтової облямівки важливим є визначення положення повнопластової частини облямівки II. Свердловини, що дренують цю частину, вилучають найбільшу кількість запасів нафти і працюють найдовше. Термін роботи експлуатаційних свердловин, що розкрили підгазову або водоплавну частини, обмежений неминучим проривом газу або води. У разі встановлення нафтової облямівки І типу спеціальну розвідку газової частини покладу проводити не слід. У разі виявлення нафтових облямівок підпорядкованого значення (II тип) необхідно проводити розвідку і газової, і нафтової частин, уточнюючи недостатньо обгрунтовані параметри і показники розробки обох частин покладу. Детальність розвідки облямівки визначається в цьому випадку кількістю нафти, яку можна відібрати за одночасної розробки газової шапки. Розвідка нафтових облямівок І і II типів може бути найефективнішою, якщо на облямівці закласти спочатку профіль із 2—3 свердловин з незначною відстанню між ними. Часто газонафтові і водонафтові межі мають не горизонтальне положення, а нахилене. Можливість такої ситуації потрібно враховувати і перевіряти шляхом закладання свердловин на різних крилах структури. У разі встановлення не промислового значення нафтових облямівок слід проводити розвідку і підготовку до розробки тільки газового покладу відповідно до принципів раціональної розвідки газових покладів
|