Природний приріст населення

Різні етапи розвитку людства характеризувались певними історичними особливостями відтворення населення. Природний рух населення залежить від соціально-економічних чинників, особливо типу економічної моделі суспільства. Теорія, що пояснює взаємозалежність між етапами розвитку світової економіки (привласнювальне, аграрне, індустріальне, постіндустріальне господарство) та демографічними процесами (народжуваність, смертність, природній приріст), отримала назву теорія демографічного переходу.

Етап панування привласнювального господарства характеризується народжуваністю на рівні біологічного максимуму, проте невисокий рівень розвитку медицини, проблеми із забезпеченням продовольством, війни сприяли також високій смертності. Тому ці показники були врівноважені, а часом смертність навіть переважала. Такий тип відтворення населення називається традиційним.

Аграрне суспільство, для якого характерна багаточисельна сім’я, що є головним виробником благ, у поєднанні з досягненнями медицини сприяє збільшенню народжуваності та значним зростанням чисельності населення – демографічного вибуху. Таке відтворення населення називається розширеним.

В епоху індустріалізації сім’я втрачає роль основної економічної ланки: її багаточисельність не визначає господарських успіхів. Економічного значення набувають індивідуальні особистісні риси людини – освіта, підприємливість, творчість. Зростання чисельності населення сповільнюється, низька народжуваність компенсується низькою смертністю. Такий тип відтворення називається простим.

Суспільство в епоху постіндустріального господарства характеризується зростанням добробуту, підвищенням культури, розвитком охорони здоров’я, що сприяє зниженню смертності та збільшенню очікуваної тривалості життя. Такі процеси призводять до старіння населення. Залученість жінок до суспільного виробництва та зростання витрат на освіту й розвиток дитини сприяють зменшенню народжуваності. Природній приріст зменшується, в деяких країнах смертність перевищує народжуваність, спостерігається депопуляція – природне зменшення населення. Такий тип відтворення називається звуженим.

В сучасному світі рівень соціально-економічного розвитку країн є неоднаковим, вони знаходяться на різних стадіях демографічного переходу та їх демографічні показники несхожі.

Відповідно на сьогодні склалось два типи відтворення населення (процеси зміни поколінь).

Для першого типу відтворення (за теорією демографічного переходу йому відповідають простий та звужений тип відтворення) характерні низькі показники народжуваності та смертності, значна тривалість життя, у кожній сім’ї зазвичай одна-дві дитини. Він характерний для розвинутих країн.

Другий тип відтворення характерний для країн, що розвиваються. Типовими для нього є високі показники народжуваності (25-40 ‰), смертності (7-14 ‰), невелика тривалість життя (за теорією демографічного переходу йому відповідає розширений тип відтворення).

Для впливу на процеси відтворення держава може проводити демографічну політику — систему адміністративних, економічних, пропагандистських заходів, спрямованих на зміну народжуваності в бажаному напрямі.

Більшість країн другого типу відтворення здійснюють політику стримування народжуваності та зменшення дитячої (до 5 років) смертності. В багатьох країнах законодавчо збільшують вік вступу до шлюбу, пропагують переваги малодітної сім’ї. Таким сім ям держава надає цілий ряд пільг.

Найбільших успіхів в такій політиці досягли Китай та Індія. У Китаї демографічна політика має девіз: «Одна сім’я — одна дитина», «Китайці — народ без братів і сестер». У країні створений Державний комітет з планування дітонародження, установлені високі вікові межі для вступу в шлюб. Так, для жінок межа 22 роки, для чоловіків — 24. Однодітні сім’ї користуються цілим рядом пільг: надбавки до заробітньої плати, безоплатне медичне обслуговування, доступ до отримання освіти. В Індії діє гасло: «Нас двоє — нам двох».

Проте не всі країни, що розвиваються, проводять демографічну політику. Мусульманські країни не втручаються в процеси природного відтворення населення, керуючись релігійною мораллю, а країни Африки — через нестачу матеріальних засобів.

Зовсім інші проблеми в розвинутих країнах. Народжуваність у них здебільшого невисока, а відповідно кількість населення зростає повільно. Виникає проблема дефіциту трудових ресурсів. У зв’язку з цим країни здійснюють політику, спрямовану на зростання народжуваності: одноразові виплати молодятам, державна допомога при народженні дитини, щомісячні виплати на дітей, пільги, кредити для багатодітних сімей тощо.

В цілому світова громадськість шукає шляхи регулювання чисельності населення на планеті з метою недопущення загострення політичної, демографічної, соціально-економічної ситуації на планеті [6].