VI варіант

1. Правила складання та оформлення документів. Реквізити документів.

2. Написати зразок характеристики. Дати визначення інструкції.

3. Записати слова відповідно до норм сучасного українського правопису:

(З, з)апорізька (С, с)іч, об... їжджати, п... єса, шіст... десят, чар... зілля, (Г, г)ор... кий, стріл... ці, (Ф, ф)ранкфурт... (Н, н)а... (М, м)айні, не... до... дивитися, ю(н, нн)ат, черв... як, не... інакше, р... ясний, часто... густо, (Д, д)алекий (С, с)хід, (А, а)втомобіль (Т, т)аврія, аби... куди,
х... мера, цього... річний, (С, с)ейм (П, п)ольської (Р, р)еспубліки, пів... юшки, член... кореспондент, (В, в)еликий (П, п)іст, не... навидіти,
ані... що, що... миті, шел... ст, (К, к)иївськй (Б, б)удинок (М, м)од, не... раз, як... небудь, (Л, л)охвицький (П, п)овіт, (С, с)анаторій Україна, військово... полонений.

4. Відредагувати текст, пояснити виправлення:

Прибуток як результат роботи підприємства, показник ефективності його господарської діяльності представляє створену і реалізовану додаткову вартість. У ньому знаходять відображення запроваджений на підприємстві режим економії і заходи щодо збільшення обсягу виробництва та підвищення якості продукції. Прибуток утворює основне джерело розширеного відтворення.

VIІ варіант

1. Визначити особливості усного ділового спілкування.

2. Написати зразок пояснювальної записки. Дати визначення наказу.

3. Записати слова відповідно до норм сучасного українського правопису:

(А, а)кт (П, п)роголошення (Н, н)езалежності України, п… ятниця, воєнно… стратегічний, міл… ярд, (А, а)по(л, лл)он, хтозна… навіщо, не… дописаний, порт… єра, дев… яносто, трава… звіробій, до… ладу, (Н, н)ародний (Р, р)ух України, від… тепер, (К, к)иївські (П, п)арки, еге… ж, все… таки, не… зважаючи… на, деб… ют, кам… яно… вугільний, (І, і)ндо… китай, давним… давно, Лук…яненко, інт… л… ктуальний, к… нджал, марсел… єза, закип… ятити, (Д, д)екларація (П, п)рав (Л, л)юдини, печ… во, мимо… волі, конф… ренція, міні… футбол, економіко… правничий, філ.. єра.

4. Відредагувати текст, пояснити виправлення:

Грошова сума або інша майнова цінність – аванс, видається за рахунок наступних платежів. Аванс видається працівникам з належної їх зарплати на витрати по службовому відрядженню, по господарським потребам. Аванси оформляють у вигляді видаткових касових ордерів – це підзвітні суми, а одержувачі – підзвітні особи. Після повернення з відрядження або здійснення господарської операції підзвітних осіб зобов’язують складати авансові звіти про витрати. Здійснюється авансова форма платежів і серед підприємств, фірм, фізичних осіб.

VIІІ варіант

1. Мовленнєвий етикет усного ділового спілкування.

2. Написати зразок листа. Дати визначення акта.

3. Записати слова відповідно до норм сучасного українського правопису:

перед… ювілейний, п… р… можець, дарма… що, мен… ший, (К, к)інотеатр (К, к)иївська (Р, р)усь, але… ж, кур… єр, до… верху, (Ч, ч)ервоне (М, м)оре, не… так, (Ц, ц)ентральна (Р, р)ада, б… ючи, кін… ця, (Н, н)ародний (А, а)ртист України, дж… р… ло, хлоп… я, буд… що, ні… трохи, ро… сіювати, пів… дюжини, варшав…янка, не… доля, (П, п)аризька (К, к)омуна, двох… міл… йонний, не… до… ладу, (Б, б)айкове (К, к)ладовище, десь… інде, не… прийняті закони, ад… ютант, мар… во, доро(жч, щ)ий, інтерме(ц, цц)о, картопле… саджальний.

4. Відредагувати текст, пояснити виправлення:

Базисна ціна попередньо узгоджується продавцями і покупцями. Вона служить основою визначення реальної ціни, яка додається скидками та націнками, залежно від кон’юнктури ринка, сорта та якості товару. Ця ціна є початковою при створенні індекса цін міжнародної торгівлі, в цілому, або стосовно до окремих груп товарів, зокрема. Базисна ціна систематично передивляється, бо зміни асортимента, техніко-економічні параметри продукції впливають на її обсяг.

ІХ варіант

1. Поняття прилюдних виступів, їх жанри.

2. Написати зразок звіту. Дати визначення анотації.

3. Записати слова відповідно до норм сучасного українського правопису:

полум… яний, у… разі, сер… йозний, (Д, д)ід (М, м)ороз, не… під… силу, не… істота, (Ж, ж)овті (В, в)оди, підзолисто… болотний, авіа… з… єднання, хтозна… який, так… що, (Б, б)абин (Я, я)р, (Е, е)поха (В, в)ідродження, бездощів… я, (П, п)алац (С, с)порту, начеб… то, пів… аркуша, пер… мога, змагає…ся, піані(с, сс)имо, (О, о)перний (Т, т)еатр, (Ц, ц)укерки (П, п)рометей, не… твій, під… кінець, без… ядерний, (К, к)авказький (Х, х)ребет, чим… раз, пліч… о… пліч, не… з…ясовані питання, ото… ж, об… ект, первісно… общинний, (Д, д)ержавна (Д, д)ума.

4. Відредагувати текст, пояснити виправлення:

Нездатність боржника підприємства, банка, іншої організації чи особи платити за своїми борговими зобов’язаннями виражається у банкрутстві. Банкрутство може утворюватися під впливом конкуренції, біржових спекуляцій, некомпетентного управління, створення неплатоспроможних підприємств тощо. З моменту офіційної звістки про банкрутство боржник позбавляється права самостійно управляти і розпоряджатися своєю маєтністю. Це право переймають особи, що визначені для керування маєтністю боржника і насильної ліквідації підприємства.

Х варіант

1. Підготовка до прилюдного виступу і виголошування його.

2. Написати зразок довідка. Дати визначення накладної.

3. Записати слова відповідно до норм сучасного українського правопису:

(М, м)іністерство (О, о)світи і (Н, н)ауки України, св… яще(н, нн)ий, пор…ядок, в… ють, що… духу, аби… до… кого, не… волячи, не… безпека, (З, з)елена (Г, г)ура, не… вісім, хлопець… богатир, у… міру… того… як, (Т, т)еплого (О, о)лексія, без… язикий, хоча… б, через… силу, не… по… нашому, (З, з)алізні (В, в)орота, рибал…ство, ф…єрверк, що… то… за, кав… ярня (М, м)рія, суспільно… корисний, як… би, (С, с)хідно… європейська (Р, р)івнина, б… ють, темно… зелений, (Л, л)ас…вегас, коли… не… коли, під… їзд, (К, к)омбайн (Н, н)ва, дарма… що, ател… є.

4. Відредагувати текст, пояснити виправлення:

Валютний курс – це співвідношення між грошовими знаками двох країн, які застосовуються для обмінювання валюти при здійсненні валютних чи інших економічних дій. Зовні виступає, як ціна валюти однієї країни, вираженої у валюті іншої країни, чи в міжнародних розрахункових одиницях. Застосовується валютний курс при купівлі і продажі валюти у зв’язку з експортуванням товарів, чи послуг, при надходженні в країну капіталів, доходів і кредитів, наданні кредитів іншим країнам, вивезенні за кордон капіталів тощо.

ОРІЄНТОВНІ ТЕКСТИ ДЛЯ ДИКТАНТІВ

Монети Київської Русі

Київські князі почали карбувати монети ще в домонгольський період, у ХІ ст. Відомі монети князів Володимира, Святополка та Ярослава. Монети руських князів виготовляли із золота й срібла. На них карбували імена князів та родовий знак Рюриковичів (тризуб). На злотниках і срібниках Володимира на зворотному боці були його ім’я та зображення Ісуса Христа, а на лицьовому – портрет князя і родовий знак. Згодом на срібних монетах з одного боку почали зображувати князя, який сидить на престолі, а з другого – родовий знак. На монеті робили напис: „Володимир на столі, а се його срібло”.

Цікавим є походження деяких слів в українській мові. Так, гривня – це злиток срібла вагою у півфунта (один руський фунт дорівнює 409 грамів). Попередницею гривні більшість дослідників вважає нашийну прикрасу, однак звертається увага і на зв’язок гривні з підрахунком худоби. А копійка, на думку дослідників, називається так через те, що на ній зображували вершника зі списом.

У XIV cт. в Україні використовували литовські срібні гроші. Щоб визначити якість монети за твердістю та кольором металу, надкушували її край. Урешті на грошах з’явилися зарубки, або литовською мовою – “карб”. Відтоді українці й назвали їх карбованцями.

Українське слово “гроші” запозичено з чеської мови, а в чеську воно потрапило з італійської як слово “гросса” – великий. У 1192 році венеціанський дож Анрі Дондоло замінив назву „сольдо” на “великий денарій”. Минуло століття, і “ера денарія” відійшла у минуле. Прикметник “великий” дав назву основній монеті пізнього середньовіччя – „грошену”. Гроші – найдрібніші монети, а запозичення слова “великий” мало, мабуть, жартівливий відтінок.

Вексель як фінансовий інструмент

Вексель як фінансовий інструмент є результатом багатовікового розвитку товарно-грошового ринку. Він активно використовується у світовій та внутрішній торгівлі розвинутих держав уже декілька століть. Особлива привабливість векселя у господарському обороті досягається універсальністю його застосування, різноманітністю видів, форм та виконуваних функцій, де жоден з інструментів фінансового ринку, крім самих грошей, не може зрівнятися своєю історією з векселем.

Перші векселі появилися в Італії ще у ХІІ столітті. Виникнення векселів почалося з розміну монет однієї держави на валюту іншої, а також з ростом обсягів торговельних операцій, для проведення яких необхідно було використовувати великі суми грошей. На той час перевезення грошей з однієї місцевості в іншу було трудомістким і не завжди безпечним. Вважають, що купці Італії першими знайшли вихід. Вони віддавали міським міняйлам гроші і отримували листи із зобов’язанням видати зазначену суму в іншому місці. Вексельний обіг розвивався, удосконалювався, набуваючи нових форм і якостей. Розвиток вексельного обігу забезпечив створення нових видів платежів і розрахунків, витіснивши із грошового обігу метали – золото, срібло, замінивши еквіваленти мінового обігу паперовими символами-банкнотами, чеками, акредитивами тощо. Розвиток різних інструментів ринку цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів тощо) побудовано на базі вексельного обігу. Найбільшу популярність вексель отримав із можливістю оформлення комерційного кредиту. Тобто купці, купуючи товар, оплачували його не готівкою, а письмовим зобов’язанням виплатити його власнику у вказаний термін зазначену суму грошей.

Обіг векселів регулюється спеціальними нормами права – вексельним правом, яке визначає відносини між особами-учасниками вексельного зобов’язання. Із розповсюдженням векселів у міжнародній торгівлі виникла потреба уніфікувати вексельне законодавство.

Франчайзинг у малому бізнесі

У багатьох сферах економіки східноєвропейських та інших країн діяльність малих підприємств безпосередньо пов’язана з упровадженням франчайзингу. Франчайзингові фірми здійснюють від 30 % до 40 % роздрібного продажу. Система франчайзингу сприяє створенню внутрішніх структурних мереж, у межах яких встановлюються стійкі зв’язки між дрібними фірмами і між ними та великими підприємствами.

Така система інтегрує всі елементи бізнес-плану: фінансові, юридичні, орендні, а також представництва і реклами. Держава, стимулюючи формування франчайзингових систем і контролюючи їх розвиток, сприяє створенню сучасної економіко-фінансової інфраструктури малого бізнесу.

Ефективність франчайзингу забезпечується передачею великою корпорацією малій фірмі устаткування, технологій, права користування власною торговою маркою, наданням постійної ділової підтримки і професійної допомоги, суворим дотриманням рівня якості обслуговування клієнтів. Корпоративні структури при цьому розширюють ринок збуту своєї продукції, знижують обігові витрати і збільшують обсяг продажу. У свою чергу мале підприємство мінімізує комерційні ризики, особливо на перших етапах своєї діяльності, отримує певні пільги, набуває досвіду роботи на ринку.

Взаємовідносини великих і малих фірм регулюються відповідним договором, контрагентами якого є франчайзер – велике підприємство і оператор – мале підприємство. Для комерсантів, які відкривають власну справу, франчайзинг – оптимальна форма ведення малого бізнесу.

Існують дві форми франчайзингу. Одна з них використовується у сфері обігу товарів, коли оператор реалізує готову продукцію або надає послуги від імені франчайзера. При другій формі мале підприємство виконує повний технологічний цикл на виробництві франчайзера і функціонує під його торговельною маркою.

Грошова реформа у незалежній Україні

Проголосивши 18 липня 1917 року утворення УНР, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту – український карбованець. Першим грошовим знаком УНР стала купюра вартістю 100 карбованців. Після введення купюри в обіг майже відразу було зафіксовано випадки її фальшування. Тому Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці – гривні, яка дорівнювала 100 шагам півтора карбованця. Протягом 1918 року у Берліні було видруковано нові грошові знаки номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень. Наприкінці квітня 1918 року гетьман Павло Скоропадський відновив як основну грошову одиницю карбованець, що дорівнював 200 шагам.

Після переходу влади у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

Зі здобуттям незалежності у 1991 році перед Україною знову гостро постало питання творення власної повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати гривня. Щодо назви розмінної монети, то перевагу було віддано звичній уже “копійці”. 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено у Канаді. Однак в обіг на Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, – український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця стала протягом 1992-1995 років жертвою інфляції.

25 серпня 1996 року Президент України видав Указ “Про грошову реформу в Україні”. Карбованці обмінювалися на гривні за курсом
100 000 карбованців за одну гривню. Після 16 вересня 1996 року єдиним законним платіжним засобом на території України стала гривня.

Інтеграція України в Європу

Довгострокова мета зовнішньої політики України – це вступ до ЄС. У середньостроковому плані Україна прагне до створення зони вільної торгівлі і набуття асоційованого членства в ЄС. Основним інструментом, що регулює відносини ЄС з Україною, є угода про партнерство і співробітництво. Україна першою з країн СНД підписала такий документ. Угода спрямована на розширення торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва.

Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентної спроможності товарів, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. До того ж, Україна не має капіталу для модернізації діючих та створення нових підприємств. А без модернізації навряд чи можна вийти на рівень стійкого економічного розвитку та подолати відставання від економічно розвинутих країн.

Основними політичними вигодами європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи, поглиблення культури демократії і повага до прав людини. Європейська інтеграція означає також зміцнення національної безпеки та безпеки громадян.

Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до європейських стандартів освіти, охорони здоров’я, екології, у вільному русі праці.

У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція – це входження до єдиної сім’ї європейських народів, європейських політичних і культурних традицій. Отже, європейська інтеграція стає ключовою ланкою переходу до відкритого демократичного суспільства.

Європейське тяжіння України не означає згортання політичних й економічних зв’язків в інших напрямках. Наближаючись до Європи, Україна чіткіше оцінює свої традиційні зв’язки і прагнення ефективніше їх використовувати з державами-учасницями СНД.

Валютний ринок

Сучасний валютний ринок – це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою використання їх для обслуговування міжнародних платежів.

Особливо суттєвим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти. Виходячи з цього, ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, а і його здатністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Важливо враховувати і те, що свобода вибору суб’єктів ринку пов’язана з їхнім прагненням отримати для себе у процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди. Ніхто не звертається до валютного ринку заради споглядального інтересу. Мотивацією тут є матеріальний інтерес, економічна потреба.

Валютному ринку властиві атрибути, що характерні будь-якому ринку. По-перше, валютний ринок виступає завжди як конкурентний ринок. Конкуренція є інструментом одержання доходу. Суб’єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання якнайбільшого доходу. По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку внутрішньо утримують в собі елементи валютного ризику. Валютний ризик органічно пов’язаний з конкуренцією, з дією стихійних сил, з елементами невизначеності економічної кон’юнктури, нарешті, з обов’язковою присутністю суб’єктивних начал у поведінці контрагентів, які не завжди з достатньою вірогідністю можна прогнозувати.

Отже, важливим атрибутом валютного ринку є запровадження функціональних елементів його регулювання. Уся система міжнародних валютних операцій, союзів й угод, що діють на міждержавних та регіональних засадах, є відповідними атрибутами регулювання валютно-ринкової діяльності.

Історія хутрофірми “Тисмениця”

Хутрофірма “Тисмениця” – одне з найбільш старих підприємств Івано-Франківщини, яке веде свою історію ще з XVI століття, з вільної федерації ремісників. Перший статут кушнірського цеху у Тисмениці був зареєстрований на підставі Магдебурзького права 21 листопада 1637 року. Згодом Тисмениця стала одним із найпотужніших центрів кушнірської справи. Уже на початку XVIII століття у Тисмениці діяли три кушнірські цехи. У кінці XIX століття за підтримки Віденської торгово-промислової палати було збудовано фабрику, на якій працювало більше півтисячі фахівців високої кваліфікації.

Катаклізми першої половини ХХ століття негативно позначилися на хутровому виробництві “Тисмениця”, але воно швидко відновилося і досить розвинулося. Пізніше ця фабрика була відзначена на міжнародних виставках у Брюсселі 1965 року та Мюнхені 1967 року.

24 січня 1989 року виробниче хутрове об’єднання “Тисмениця” та фірми з Нідерланд, Німеччини і Мальти підписали угоду про створення і діяльність спільного підприємства під назвою “Тикаферлюкс”, яка означає “Хутро класу люкс із Тисмениці”.

Однією з перших вийшовши з державного сектору економіки, хутрофірма “Тисмениця” стала єдиним підприємством колишнього СРСР, яке представило у квітні 1993 року свою колекцію виробів на Міжнародному хутровому ярмарку у Франкфурті-на-Майні, що стало основою для її подальшого інтегрування у світову економіку. З року в рік збільшується кількість престижних міжнародних призів, які отримує хутрове об’єднання “Тисмениця” за високий комерційний імідж та відмінну якість. Лише у 2000 році хутрофірма стала лауреатом XXVIII Міжнародного призу “За якість” (Іспанія), удостоєна нагороди “Лідер в послугах і якості – Європа 2000” (Португалія), у 2001 році – нагород “Кришталевий дракон” (Гон-Конг), “За кращу торгову марку” (Франція).

Сьогодні хутрофірма “Тисмениця” – це широкопрофільна динамічна структура, яка забезпечує вичинку і фарбування шкірок, пошиття різних хутрових виробів. Одяг з маркою “Тисмениця” – це елегантність, зручність, шарм і престиж.

Магічні властивості хутра

Задовго до того, як люди навчилися виробляти одяг з різноманітних тканин, перші примітивні хутряні вироби уже допомагали їм у нелегкому доісторичному бутті. В хутро одягалися, на ньому спали, ним завішували вхід до печери. Навряд чи первісні красуні дуже слідкували за тенденціями моди, але глибокі знання про магічні властивості цього матеріалу людство накопичувало упродовж тисячоліть і дбайливо донесло до наших часів. У середньовіччя, коли усі вірили в існування чаклунів та відьом, люди намагалися якомога надійніше захистити свої родини та оселі від злих духів. Спальні молодят обов’язково прикрашали шкуркою соболя – вона мала очистити помешкання від негативного зовнішнього втручання. Навіть зараз цю “соболину” властивість використовують сучасні екстрасенси та цілителі. За допомогою різних клаптиків хутра, зав’язаних у тканину, дівчата ворожили на майбутніх наречених.

Учені відзначають, що вироби з хутра дуже активні з енергетичної точки зору та індивідуальні для кожної людини. Хутро має свої специфічні властивості та по-різному впливає на власників. Довгий ворс несе надзвичайно сильний заряд енергії та еротики. Коли бракує агресії, рішучості та темпераменту – це добрий вибір. Якщо емоцій людині і так вистачає, спеціалісти рекомендують коротковорсяне хутро. Воно здатне додати власнику стриманості, благородства і почуття власної гідності. Людям замкнутим, яким важко спілкуватися з оточуючими, добре підходить хутро домашніх тварин. Хутро водяних тварин має певний очищаючий вплив, захищає від вроків, віддаючи людям отримані від води очисні властивості.

Хутро завжди називали м’яким золотом. Шкірки соболя на вагу коштували дорожче, ніж справжнє золото, їх використовували замість грошей, ними сплачували податки та штрафи, а королі нагороджували підданих за вірну службу та особливі заслуги.

Добре пошита з якісного хутра шуба – вершина кушнірського мистецтва. У давніх писемних пам’ятках шуби вперше згадуються у XIV столітті, а слово “шуба” походить від арабської чи татарської “джубби” – довгої та широкої безрукавки. Багатії у ті часи хизувалися у соболях, а бідним людям достатньо було одягу із зайця та овчини.

Ремесла давнього Станіслава

Станіслав з перших років свого існування став важливим ремісничим осередком. Ремісники – ковалі, бондарі, ткачі, стельмахи – ще до заснування міста жили у Заболотті, на території якого локалізувалося місто. З виникненням міста розвинулися інші види ремесел: шевське, кравецьке, різницьке, кушнірське, слюсарське, римарське, котлярське, пушкарське. Поступово організовувалися ремісничі цехи, яких згодом налічувалося близько 20. Така інтенсивність виникнення цехів пояснюється не лише “міським добробутом”, а й розвитком продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці.

За сигналами ратушевого дзвону у Станіславі в XVII-XVIII століттях починався відомий у всьому прикарпатському краї ярмарок. Торги, ярмарки і взагалі торгівля набирали широкого розмаху. Цьому сприяло і те, що місто було розташоване на вигідних торговельних шляхах. Крім того, місто втягувалося у сферу обміну з передмістям і приміськими селами. Навколо ратуші розміщувалися за профілями ремесла – ларки, крамниці і склади. У переписі Станіслава 1720 року згадано 27 крамниць і склепів під ратушею.

Особливо оживало місто з проведенням трьох річних ярмарків. Тут збувалася реміснича продукція. На станіславських ярмарках, крім місцевих торговців, постійно бували купці з Молдавії, Польщі, Угорщини і з великих міст України. Станіславські купці, переважно вірмени, спеціалізувалися на відгодівлі великої рогатої худоби та коней, яких збували у Молдавії, Бесарабії, Гданську, Вроцлаві і Баварії. З південних слов’янських країн вірмени привозили в’ялену рибу – білугу, у Вроцлаві закуповували вироби із золота й срібла та перли.

Міська ратуша на площі Ринок

Ратуша як будинок для самоврядування міської влади за традицією європейських середньовічних міст завжди будувалася у центрі квадратної площі і мала назву „Ринок”. Тут відбувалися щоденні торги продуктовими товарами, які доставляли люди з навколишніх сіл.

У 1675 році в історично-географічному центрі міста Станіслава замість дерев’яного спостережного пункту було збудовано тимчасове приміщення першої ратуші, вежа якої постійно використовувалася як військово-пожежний спостережний пункт міста. Уже в той час усі військові споруди і ратуша були з’єднані між собою системою підземних пререходів і запасних виходів, які у зруйнованому вигляді збереглися до наших часів.

Дерев’яне приміщення цієї ратуші простояло заледве 20 років, бо у 1699 році було завершено будівництво другої ратуші, яка довше прослужила місту. Від цього часу у ній засідав магістрат, відбувалися суди і приймалися найважливіші рішення.

У 1871 році на місці ратуші, яка була знищена пожежею у вересні 1868 року, збудовану нову будівлю, де на п’ятому поверсі було встановлено годинник, а на даху вежі у 1825 році – австрійський орел.

Під час Першої світової війни, з восьмого лютого по дев’ятнадцяте лютого 1915 року, тривали важкі бої за Станіслав, у ході яких найбільше потерпіла центральна частина міста, зокрема ущент була зруйнована ратуша, що використовувалася тоді як артилерійський спостережний пункт.

У 1928 році розпочалося будівництво четвертої за рахунком ратуші на місці зруйнованої у роки війни. Зводилася сучасна ратуша з використанням залізобетону за проектом інженера Треля і набула рис польського військового ордену „Віртуті мілітарі”. Будівництво ратуші закінчилося у 1932 році. З 1959 року тут розмістилася експозиція Обласного краєзнавчого музею.

СПИСОК

ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеєнко Л.М., Олексієнко В.М., Юркевич А.І. Економічний словник: банківська справа, фондовий ринок /українсько-англійсько-російський тлумачний словник/. – К.: Видавничий будинок “Максимум”; Тернопіль: “Економічна думка”, 2000. – 592 с.

2. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За загальн. ред. О.Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.

3. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – 253 с.

4. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.

5. Бойко В.М., Башків П.Г. Бізнес: словник-довідник. – К.: Україна, 1995. – 157 с.

6. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи. – К.: Наукова думка, 2002. – 320 с.

7. Бортняк А. Ну що б, здавалося, слова. Бесіди про культуру української мови.– К.: Український письменник, 1994. – 75 с.

8. Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділової комунікації: Навчальнй посібник. Вид. 2-ге, доповнене та перероблене. – К.: АртЕк, 2002. – 208 с.

9. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. – К.: АртЕк, 1999. – 264 с.

10. Бухгалтерський словник / За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. – Житомир: ПП “Рута”, 2001. – 224 с.

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. –
1440 с.

12. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови: Навчальний посібн. – К.: МАУП, 2002. – 208 с.

13. Гаврилишин Я. Словник ділових термінів: англо-український, українсько-англійський: Близько 3500 термінів. – К., 1993. – 96 с.

14. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с.

15. Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання. – К.: Наукова думка, 1989. – 832 с.

16. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К.: Рад. школа, 1986. – 221 с.

17. Грінченко Б. Словарь української мови: В 4 т. / НАН України. – К.: Наук. думка, 1996-1997.

18. Діденко А.Н. Сучасне діловодство: Навч. посібник. – 3-тє видання. – К.: Либідь, 2001. – 384 с.

19. Ділова українська мова: Навчальний посібник. – 3-тє вид., стереотипне / За ред. О.Д.Горбула. – К.: Знання, 2002. – 226 с.

20. Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці: Рута, 1996. – 276 с.

21. Ділова українська мова: Тестові завдання: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. С.В.Шевчук. – К.: Видавництво А.С.К., 2002. – 216 с.

22. Довідник приватного підприємця / За заг. ред. В.Д.Кольги. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 288 с.

23. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 1998. – 192 с.

24. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. – К.: Наукова думка, 1973. – 288 с.

25. Економічний словник-довідник / За ред. доктора екон. наук., проф. С.В. Мочерного. – К.: Феміна, 1995. – 368 с.

26. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка, М.П.Лукашевич, І.Б.Осечинська. – К.: МАУП, 1999. – 208 с.

27. Етимологічний словник української мови / Ред. кол. О.С.Мельничук (гол. ред.) та ін.: В 7 т.– К.: Наук. думка, 1982, 1985, 1989.

28. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

29. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 3-тє вид., випр. та доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. –
587 с.

30. Загородній А., Сліпушко О., Вознюк Г., Смовженко Т. Словник банківських термінів. – К.: Вид-во «Аконіт», 2000. – 605 с.

31. Закон України про мову // Освіта України. – 1999. – 17 лют. – С. 6-7.

32. Закон України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 3. – С. 5.

33. Збірник типових договорів: Купівля-продаж. Міна. Постачання. Оренда і лізинг. Найм. Підряд. Надання послуг. Кредитні відносини. Застава. Страхування. Перевезення. Типові статути. Трудові угоди. Реклама та інформація / Автори-упорядники: М.І.Гейко, М.М.Лядецький. – К.: А.С.К., 2002. – 464 с.

34. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д. Культура ділового спілкування: Навчальний посібник. – К.: ЕксОб, 2000. – 200 с.

35. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д., Чупріна М.О. Ділові папери в менеджменті: Навчальний посібник. – К.: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2002. – 272 с.

36. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. 2-ге вид., доповнене. – Х.: Торсінг, 2002. – 448 с.

37. Зубовський В.М. Економіка підприємств: Опорний курс лекцій. – К.: В-во Українсько-фінансового інституту менеджменту і бізнесу, 1999. – 64 с.

38. Ильяш М.И. Основы культуры речи: Учебн. пособ. для студ. филол. спец. ун-тов. – Киев-Одесса: Вища школа, 1984. – 188 с.

39. Історичний словник українського язика / Під ред. Є.Тимченка.– Харків - Київ: Державне вид-во України, 1930-1932. – Мюнхен, 1985. – Т. 1. – 947 с.

40. Історія української мови. Лексика і фразеологія // Ред. кол.: В.М.Русанівський (відп. ред.), В.Л.Карпова, В.В.Німчук, І.П.Чепіга. – К.: Наук. думка, 1983. – 744 с.

41. Караванський С. Секрети української мови: Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. – К.: УКСП Кобза, 1994. – 152 с.

42. Карлін М.І. Правові основи підприємництва: Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2000. – 191 с.

43. Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично / Пер. Ю.В.Семенова. – М.: АОЗТ “Оникс”, 1994. – 206 с.

44. Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей. – К.: Молодь, 1990. –168 с.

45. Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

46. Коваль А.П. Життя і пригоди імен (давніх і нових, славетних і скромних, відомих і забутих). – К., 1988. – 237 с.

47. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: Довідник. – К.: Вища школа, 1982. – 287 с.

48. Коваль А.П. Слово про слово. – К.: Рад. школа, 1986. – 384 с.

49. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум: Навч. посібн. для студ. філол. фак. пед. спец. – К.: Вища школа, 1991. – 398 с.

50. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови: Навч. посібн. для вузів. – 2-ге вид., стереотипне. – К.: Вища школа, 1994. – 367 с.

51. Козоріз В.П., Лапицька Н.І. Загальне і кадрове діловодство: Навч. посібник.– К.: МАУП, 2002. – 168 с.

52. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів. – К.: Рад. школа, 1988. – 200 с.

53. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – Х.: Олант, 2002. – 48 с.

54. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити? – К.: Либідь, 1995. – 96 с.

55. Краткий экономический словарь / Под ред. Ю.А.Белика и др. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1989. – 397 с.

56. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

57. Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 328 с.

58. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.

59. Лібанова Є.М. Проблеми бідності в Україні: сучасна ситуація та можливості вирішення // Матеріали засідання Президії Національної академії наук України з питання „Про участь установ НАН України у поглибленні економічних реформ у розробці стратегії розвитку України”. – К., 2002.– С. 23-26.

60. Лозовский Л.Ш., Райзберг Б.А., Ратновский А.А. Универсальный бизнес-словарь. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 640 с.

61. Любивець Л.П. Ділові папери. 4-е вид., перероб. і доп. – К.: Рад. школа, 1981. – 78 с.

62. Ляпіна К. Державна інноваційна політика: оцінка експерта // Пріоритети: Вісник національної бізнес-програми. – 2002. – № 2. –
С. 18.

63. Матвєєва В. Кадрова документація. – 3-тє видання, перероблене і доповнене. – Х.: Фактор, 2003. – 316 с.

64. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1998. – 416 с.

65. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1977. – 237 с.

66. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ. Зразки найважливіших документів українською мовою. – К.: Техніка, 1992. – 399 с.

67. Наказ № 39 Міністерства фінансів України // Урядовий
кур’єр. – 2003. – № 14. – С. 11.

68. Олійник В.П. Поетами народжуються – ораторами стають (про культуру публічного мовлення) // Трибуна лектора. – 1990. – № 2. –
С. 21.

69. Олійник В.П. Поетичні джерела красномовства // Трибуна лектора. – 1990. – № 6. – С. 12-13.

70. Онищенко Т., Рудяк Ю. Приватний підприємець. – 4-те видання доповнене і перероблене. – Х.: Фактор, 2002. – 496 с.

71. Орфоепічний словник / Укл. М.І.Погрібний. – К.: Рад. школа, 1984. – 629 с.

72. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практичний посібник.– К.: Либідь, 2000. – 296 с.

73. Паламарчук Л.С. Загальномовний словник і термінологія // Мовознавство. – 1975. – № 3. – С. 22-32.

74. Палеха Ю.І. Ділова етика: Навч.-метод. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформац. систем, менеджм. і бізнесу, 2000. – 350 с.

75. Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник: У 2 ч. – К.: В-во Європейського університету, 2003. – 383 с.

76. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. – Львів: Світ, 1994. – 215 с.

77. Панько Т.І. Мовний етикет розмови з масами // Трибуна лектора. – 1990. – № 6. – С. 12-13.

78. Пахомов В. М. Ділова українська мова: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ: Факел, 2002. – 358 с.

79. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуманітарного профілю. – К.: Вежа, 1994. –
239 с.

80. Перелік платних послуг, що можуть надаватися митними органами // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 1. – С. 14.

81. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наук. думка, 1976. – 267 с.

82. Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О., Баган М.П. Складання ділових паперів. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 240 с.

83. Погрібний М.І. Словник наголосів української літературної мови. – К.: Рад. школа, 1964.– 639 с.

84. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку „Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін” // Бухгалтерський облік і аудит. – К., 2002. – № 12. – С. 60.

85. Полюга Л.М. Словник антонімів української мови.– К.: Довіра, 1999. – 275 с.

86. Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. – К.: Довіра, 2001. – 476 с.

87. Помічник кадровика: Бібліотека журналу “Отдел Кадров”. – К.: “Маркет Консалтінг”, “СофтАрт”, 2002. – 320 с.

88. Пономарів О.Д. Культура слова. Мовностилістичні поради. – К.: Либідь, 1999. – 239 с.

89. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.

90. Постанова № 913 Кабінету Міністрів України // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – С. 218.

91. Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навчальний посібник. – К.: МАУП (Міжрегіональна Академія управління персоналом), 1999. – 132 с.

92. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення: Підручник. – К.: МАУП, 1999. – 248 с.

93. Правила застосування національного знака відповідності // Офіційний вісник України. – 2001.– № 49. – С. 32.

94. Прес-реліз спільного дослідницького проекту компанії GfK-USM та Міжнародного центру перспективних досліджень „Споживчі настрої” / Маркетинг в Україні. – 2002. – № 5. – C. 58-59.

95. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів: Сполом, 2001. – 223 с.

96. Регіон у системі нових економічних і правових відносин: Матеріали Всеукраїнської наук. конференції / Упорядн. проф. І.Г.Ткачук. – Івано-Франківськ: Сіверія, 1995. – 180 с.

97. Ринкова термінологія ділової людини: Словник-довідник. – К.: Абрис, 1992. – 88 с.

98. Риторика загальна та судова: Навчальний посібник / С.Д.Абрамович, В.В.Молдован, М.Ю.Чикарькова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

99. Рішення № 1 Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України // Урядовий кур’єр. – 2003. –
№ 57. – С. 4.

100. Розпорядження № 400-р Кабінету Міністрів України // Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. – С. 99.

101. Російсько-український словник / Ред. кол. Й.А.Багмут, І.К.Білодід (голова) та ін.: В 3 т. – К.: Наук. думка, 1968. – Т. І. – 700 с.; Т. ІІ. – 756 с.; Т. ІІІ. – 727 с.

102. Русанівський В.М., Єрмоленко С.Я. Життя слова. – К.: Вища школа, 1978. – 191 с.

103. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К.: АртЕк, 2001. – 392 с.

104. Склад і структура термінологічної лексики української мови: Монографія / Відп. ред. А.В.Крижанівська. – К.: Наук. думка, 1984. – 196 с.

105. Сліпушко О. Політичний і фінансово-економічний словник: Понад 3000 термінів, понять, імен. – К.: Криниця, 1999. – 392 с.

106. Словарь банковско-биржевой лексики на шести языках / Сост. Ю.А.Бобилев. – М.: МаксОР, 1992. – 288 с.

107. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1985. – 966 с.

108. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін. – К.: Наукова думка, 2001.

109. Словник староукраїнської мови XIV-XVст.: В 2 т. / Редактори Л.Л.Гумецька, І.М.Керницький / АН УРСР Ін-т сусп. наук. – К.:
Наук. думка, 1977, 1978.

110. Словник труднощів української мови / За ред.
С.Я.Єрмоленко. – К.: Рад. школа, 1989. – 334 с.

111. Словник української мови / Ред. кол. І.К.Білодід (голова) та ін.: В 11-ти томах. – К.: Наукова думка, 1970-1980.

112. Словник фондового ринку / Автори-укладачі: Головко А.Т., Кобзар В.Ф., Науменко О.О. та інші. – К., 1999. – 288 с.

113. Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка. Репринтное издание: В 3 т. – М.: Книга, 1989.

114. Стилістика української мови: Підручник / Л.І.Мацько., О.М.Сидоренко., О.М.Мацько; За ред. Л.І.Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.

115. Стиль і час. Хрестоматія. – К.: Наук. думка, 1983. – 250 с.

116. Суперанская А.В., Подольская Н.В., Васильева Н.В. Общая терминология: Вопросы теории. – М.: Наука, 1989. – 246 с.

117. Сухарський В.С. Економічний словник-довідник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2002. – 328 с.

118. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969. – 436 с.

119. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973. – 439 с.

120. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969. – 583 с.

121. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П.Грищенка. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – 439 с.

122. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1972. – 515 с.

123. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1973. – 588 с.

124. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: А.С.К., 2001. – 400 с.

125. Тараненко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник для ділових людей. – К.: Укр. письменник, 1992. – 224 с.

126. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст. – К. - Нью-Йорк, 2002. – Кн. 1. – 512 с.; 2003. – Кн. 2. – 512 с.

127. Типові форми юридичних документів: Довідкове видання. – 7-е видання, перероблене та доповнене. – Х.: РВФ “АРСІС, ЛТД”, 2002. – 718 с.

128. Тугаєнко-Сєряк С.М. Довідник службовця. – К.: А.С.К., 2000. – 416 с.

129. Указ Президента України. Питання Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 36. – С. 10.

130. Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголови), М.П.Зяблюк та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 752 с.

131. Українська мова. Практикум: Навч. посібник / Пазяк О.М., Сербенська О.А., Фурдуй М.І., Шевченко Л.Ю. – К.: Либідь, 2000. – 384 с.

132. Український орфографічний словник: Орфогр. слов. укр. мови: Близько 143 000 слів / Уклад.: М.М.Пещак та ін. – 3-є вид., переробл. і доповн. – К.: Довіра, 2002. – 1006 с.

133. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства імені О.О.Потебні; Ін-т української мови – стереотип. вид. – К.: Наук. думка, 2002. – 240 с.

134. Українсько-російський словник. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1976. – 944 с.

135. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. – К.: Довіра, 2003. – 623 с.

136. Філіпенко А.С., Сивашов Ю.Д. Економічні стратегеми України: дискусія інтелектуалів / За ред. В.П.Резнікова. – К.: Либідь, 1998. – 272 с.

137. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. / Гл. ред. В.Ф.Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984, 1986.

138. Хоменко І.В. Еристика. Мистецтво полеміки: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 192 с.

139. Чабаненко В.А. Мовна норма і мовна експресія // Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. – К., 1984. – С.107-126.

140. Чак Є.Д. Складні випадки вживання слів. 2-е вид., перероб. – К.: Рад. школа, 1984. – 185 с.

141. Чак Є.Д. Складні випадки правопису та слововживання. – К.: АСК, 1998. – 271 с.

142. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика спілкування: Навчальний посібник. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Вікар, 2002. – 223 с.

143. Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська
мова? // Другий Міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. – Львів, 1993. – 54-65.

144. Шевчук С.В. Ділове мовлення. Модульний курс: Підручник. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 448 с.

145. Шевчук С.В., Кабиш О.О. Практикум з українського ділового мовлення: Навчальний посібник. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 144 с.

146. Шевчук С.В. Службове листування: Довідник. – К.: Літера, 1999. – 108 с.

147. Шеломенцев В.М. Етикет і сучасна культура спілкування. – Вид. 2-е. – К.: Лібра, 2003. – 416 с.

148. Шуфрич Н. Проблеми реформування земельної власності у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи // Економіст. – 2003. – № 1. – С. 46-47.

149. Экономика и право: Энциклопедический словарь Габлера: Пер с нем. / Под общ. ред. А.П.Горкина, Н.Л.Тумановой, Н.Н.Шаповаловой и др.– М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. – 432 с.

150. Юрчишин В.В. Концептуальні основи розробки новітньої аграрної політики та її реалізації / Економіка АПК. – 2003. – № 8. –
С. 3-8.

151. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – 2-ге вид., перероблене й доповнене. – К.: Освіта, 1994. – 254 с.

152. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 3

ВСТУП 4

1. Поняття мови і мовлення 4

2. Українська мова як національна літературна мова 4

3. Місце української мови серед слов’янських мов 5

4. Культура мовлення, її ознаки. Мовна норма і варіантність 6

5. Стильова диференціація мови 6