Економічна парадигма XXI століття

Ю.С. (Юрій Сивашов – авт.) Пропоную обговорити тему: «Моделі сторіччя: новий об’єкт чи нове розуміння». Ми вже знайомі з думками з цього приводу деяких корифеїв сучасної економічної науки. Вони різні, суперечливі, критичні, часом протилежні, зокрема, в тлумаченні майбутнього економічної теорії… Власне, тут немає нічого дивного. Ренесанс (від латинської – відроджуюсь) вільного ринку на Заході й крах планової системи на Сході закладають засади нового постсоціалістичного століття, коли економічна наука скине пута формалізму й стане передусім теорією соціального вибору.

А.Ф. (Антон Філіпенко – авт.) Стосовно економічної теорії можна згадати відомий вислів: «Економіка повинна бути економною». Ми не це маємо на увазі, а мова йде про так звану нормативну економіку. Є процес науковий, ведеться пошук нормативних економічних рішень, спочатку теоретичних, а потім уже й практичних, котрі якнайточніше відображають перебіг подій тієї чи іншої епохи, того чи іншого часу. Нині, на зламі тисячоліть, відбувається болючий пошук нової економічної моделі, тому що колишні джерела економічного розвитку себе вичерпують. Економічні системи, теорії, концепції відживають свій час, усе в світі має свій початок і кінець. Так само й економічні теорії, концепції та моделі. Сьогодні практично всі країни світу, в тому числі й благополучні, з високим рівнем життя, теж перебувають у стадії пошуку, оскільки реалії передодня третього тисячоліття спонукають до того, що треба шукати принципово нові джерела економічного розвитку. Процес залучення до економіки набутих ресурсів не безконечний. Є суттєві обмеження, особливо щодо природних ресурсів. Багато досліджень показують, що, скажімо, нафти залишилося в світі десь років на 50-70, газу – на 80-90, руд кольорових металів – на 100-120, вугілля, щоправда, приблизно на 500-800 років. Якщо ми йтимемо шляхом екстенсивного залучення ресурсів (а за останні 150-200 років залучено в економічний обіг ресурсів стільки, скільки за всю попередню історію людства), то виникає небезпека виробничого колапсу. Тому гостро постають питання: якою ж має бути модель економічного майбутнього, які потрібні джерела економічного зростання? Можливо, як це пропонували в 70-і роки представники римського клубу, треба зупинити економічне зростання? Можливо, має діяти концепція нульового зростання? Але, як показує досвід, останнє неможливе. Процес розвитку людства відбувається неухильно, хоча в філософській, історичній та економічній науці дуже багато тверджень відомих філософів, політитків, економістів про те, що це не лінійний процес, коли ми приречені на розвиток, пов’язаний з нарощуванням темпів зростання валового внутрішнього продукту із залученням відповідних ресурсів. Йдеться про те, що можуть бути суттєві корекції. Економічне зростання має спиратися не на суто енергетичний підхід. Зараз ми переходимо до інформаційної та інтелектуальної складової. Вони починають займати головне місце в моделях, що народжуються в передових країнах і які ми повинні брати на озброєння. З’явилася низка публікацій, у яких наші політики звертали увагу на те, що Україна має досить розвинутий інтелектуальний потенціал. У нас діє також непогано розвинута інформаційна система, інші складові, які дають нам підстави вважати, що ми не бананова республіка, що маємо всі передумови для формування сучасних економічних моделей і систем.

Ю.С. Я так зрозумів, що без економічної науки, без обгрунтування нею процесів нашого майбутнього ми не обійдемося. Але будь-яка теорія відображає сутність конкретної історичної господарської системи. В кожній країні є свої національні моделі організації господарства з урахуванням власної історії, рівня економічного розвитку, соціальних та національних умов. Ми говорили про японську модель. Так от вона, наскільки я знаю, можлива тільки за рахунок високого рівня національної самосвідомості, пріоритетів інтересів нації над інтересами конкретної людини, здатності населення йти на певні матеріальні жертви заради процвітання країни… Можливо, тепер ситуація дещо змінюється, адже не секрет: на тлі дедалі зростаючого суспільного динамізму тенденції до консолідації стикаються з хвилею розколу. Тобто тут щільно сходяться питання філософії, соціології, психології і економіки.

А.Ф. Ви торкнулися надзвичайно важливих проблем, які хвилюють гуманітаріїв у широкому значенні слова. Тут є певні парадокси. Ось ви говорили про різні, навіть протилежні концепції в економічній науці, бо вона дуже суперечлива. Хіба не парадокс, що нобелівськими лауреатами стають представники прямо протилежних концепцій. Скажімо, неокейнсіанці й монетаристи. Вони сповідують абсолютно різні економічні філософії, але ті й ті мають певні високі досягнення. Ось ті жерці, котрі визначають саме рівень цих досліджень, ніколи не сядуть за один стіл, тому що вони вважають ці концепції несумісними. Я вже не кажу про те, що й ми в колишньому Радянському Союзі та в інших країнах Східної Європи стояли на цих позиціях. Наша тодішня концепція видавалася єдино правильною, а всі інші – хибними. Ми вважали, що саме ми можемо передбачити майбутнє, а нині все більше схиляємося до того, що воно непередбачуване. Звичайно, кожна людина, суспільна структура, організація намагаються заглянути вперед. Скажімо, ми силкуємося зазирнути у XXI ст., яким воно буде. Нас хвилює, звичайно, економічний бік цієї проблеми.

Ви називали цікавий японський досвід. Японія досягла надзвичайно великих успіхів. Чому? Ви сказали про те, що в Японії справді інтереси окремої людини поступаються інтересам нації. Для цього потрібні історичне виховання, національна психологія, а ми з вами знаємо, що громадянське суспільство західні моделі цивілізації дуже чітко, навіть у Конституції, фіксують пріоритет інтересів людини. Інтереси людини переважають над інтересами держави. Ми сказали: досить з нас патерналізму державного, досить з нас ролі «гвинтика», ми хочемо, щоб людина стала в центрі економічної, політичної, соціальної системи. Хочемо, щоб людина відчула, що вона – основа всього. Японський досвід цікавий, але треба підкреслити, що ми не можемо механічно брати чужого досвіду, бо, якщо ми будемо копіювати досвід, якщо йтимемо шляхом наслідування чужих моделей, – це означатиме, що будемо лише намагатися наздогнати інші країни й ніколи їх не доженемо. Якщо ж візьмемо за взірець світові процеси – економічні, соціально-політичні, гуманітарні – як тло, як контекст, у процесі якого розбудуємо власні структури, то, звичайно, мусимо врахувати генетичні особливості нашого минулого. Водночас, враховуючи відкритість економік, взаємозалежність економік країн світу й проголошений нашою країною шлях на співробітництво з іншими державами, ми повинні саме таким шляхом рухатися. Тоді зможемо уникнути багатьох помилок, яких припустилися протягом п’ятирічного етапу незалежного розвитку. Тим більше, що вже не відпущено часу для того, аби підготуватися до перетину
рубежа XXI ст.

Ю.С. Як на мене, дивно, що практичне реформування української економіки досі не знайшло адекватного відображення у фундаментальних теоретичних розробках. Хоча глибина й новизна теперішніх завдань такі, що не завжди теорія встигає за практикою. Тим більше, в історії незалежної України вже були періоди, коли протягом кількох місяців готувалися урядово-економічні програми, а потім стільки ж, а то й довше узгоджувалися, доопрацьовувалися й урешті відхилялися. Все-таки, спробуємо відповісти на важливе питання: чому виникла необхідність у власній економічній концепції? Йдеться про нашу мету: соціально орієнтовану ринкову економіку, яка, до певної міри, регулюється державою. Про це було заявлено й на Всеукраїнській нараді економістів у вересні минулого року. Президент України Л.Кучма у своїй доповіді «Економіка України, актуальні питання її сучасного розвитку» підкреслив: «Україна не може дозволити собі сліпо копіювати західну модель економіки. І з урахуванням проблем енергозбереження потребує власної концепції реформування». Але це, напевно, не означає, що вивченням західних моделей можна нехтувати. От, будь ласка, ваші погляди на порушену тему, яку я б визначив так: пошук економічної моделі на шляху до демократії.

А.Ф. Я теж був учасником цієї наради й навіть виступав на ній. Вважаю, що вона була етапною подією й у розвитку нашої економічної науки, й у формуванні тих непростих питань і завдань, які зараз стоять перед нашою економікою. Я поділяю вашу думку про те, що, на превеликий жаль, ми не маємо досі фундаментальних досліджень саме з проблем сучасного перехідного етапу економічного розвитку, хоча він має дуже багато особливостей. Ці економіки надзвичайно суперечливі й багатовимірні, внутрішньо різнорідні й потребують дуже глибокого, прискіпливого аналізу. Ми маємо ряд монографій, підготовлених Інститутом економіки Академії наук. Нещодавно видав монографічне дослідження про економіку України в 1990-1994 рр. Інститут економіки Міністерства економіки, є ряд зарубіжних досліджень представників діаспори. Я міг би назвати окремі прізвища. Скажімо, академік Академії наук В.Геєць видав цікаве дослідження – «Іван Коропецький», професор зі Сполучених Штатів Америки надрукував роботу «Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки».

Ю.С. Ви теж видрукували кілька наукових розробок…

А.Ф. Ми підготували книгу «Про перехідну українську економіку: стан і перспективи». Можливо, це буде однію зі спроб уточнити систему координат, у якій ми перебуваємо. Тому що будь-який поштовх потребує глибокої інвентаризації теоретичних доктрин, які є в нас і в світі, й глибокого вивчення реальної економічної ситуації, особливо тенденцій, які розвиваються в нашій економіці. Нарешті, потрібне вже формулювання економічної моделі. Це – наш шлях до демократії.

Ю.С. На думку наших колег, західних колег (зокрема будемо говорити й про думку Дж. Гелбрейта), і в наступні роки ми маємо бути пильними й непримиренними, критичними до спроб користуватись економічними теоріями як ширмою, нехай навіть прозорою, яле з політичною метою. Тобто ми маємо будувати свою модель, відкидаючи передовсім політичні мотиви, а керуватися єдиним критерієм: добробутом народу.

А.Ф. По-перше, мені довелося зустрічатися з професором Гелбрейтом на конференції Американської економічної асоціації. Він належить до тих фахівців, які займають особливі позиції, відстоюючи концепцію інституціоналізму. Він має на увазі насамперед створення відповідних інституцій. Це – уряд, його ефективне функціонування, відповідна фінансова й банківська система, її структури. Гелбрейт надає цим атрибутам першорядного значення, на відміну від монетаристів, які вважають, що саме монетарні методи, тобто грошова політика, фінансова політика, курсова, цінова – головні в економічному регулюванні… Це протилежні думки, але саме за таких умов підтверджується ідея, що економіка була, є й залишається основою існування будь-якого суспільства, особливо тепер, коли потреби людини значно зростають. Якщо раніше людина могла обійтися тим, що вона обробляла якийсь клаптик землі, мала найнеобхідніше – хліб, трошки до хліба, якусь просту одежу й це її задовольняло, то тепер людина потребує продуктів практично з усіх куточків Землі. Вона хоче задовольнити свої культурні, духовні потреби, хоче мати інформаційні ресурси. Дуже важливо, якою буде структура економіки з погляду форм власності. Чи це буде перерозподіл якимось кримінальним шляхом, чи це будуть структури, котрі матимуть гіпертрофовану кількість власності, в той час як інші залишаються без власності… Така небезпека теоретично існує. Може трапитися так, що в нас буде номенклатурно-бюрократичний устрій латино-американського зразка.

Другою моделлю, що нині формується, може бути модель, зорієнтована на середній клас, на розвиток малого й середнього бізнесу не лише в промисловості, а й в аграрному секторі економіки, й у сфері послуг, в усіх галузях, пов’язаних з охороною здоров’я, освітою. Цей варіант – оптимальний і відповідає світовим тенденціям. Може бути ще один – крайній – варіант: повернення до державного соціалізму. Тому ми повинні створювати власну модель за допомогою методів, які передбачають регулювання, насамперед зусиллями держави. Ми повинні управляти державним сектором економіки, збалансувати два процеси, спрямувати їх у єдине русло. Треба зробити так, щоб уже на переломі тисячоліть ми мали економічну систему, яка взаємодіятиме з найкращими моделями світового зразка й допоможе реалізувати наявні на нашому терені порівняльні та конкурентні переваги.

Філіпенко А.С., Сивашов Ю.Д.

Економічні стратегеми України… – К., 1998. – С. 24-30.