Приклад. Св. Франциск Салезій дуже добре оцінив результат цієї молитви

Св. Франциск Салезій дуже добре оцінив результат цієї молитви. Маючи сімнадцять років, він подався на навчання в Париж; із запалом віддався студіям та вдосконаленню любові до Бога; пізнав він у цих стараннях багато небесних утіх. Щоб його випробувати і ще ближче злучити з Собою, Господь у певний момент допустив, аби сатана зумів його переконати, що намарне йде все, що він робить, якщо Бог у Своєму присуді покарав його на муки. Одночасно Бог зіслав на нього таку душевну темінь і черствість, що його зовсім не вражали навіть найвтішніші думки про Божу доброту. Спокуса так пригнітила серце святого юнака, що в цьому пригніченні і опущенні втратив сон і апетит, а з його обличчя зникла веселість і свіжість. Жаль було на нього дивитися.

Під час цієї страшної боротьби його огорнув такий смуток, що він майже заволав: “Чи то Бог, який досі був для мене такий добрий і милостивий, відібрав Свої ласки від мене? О любове, о красо, яким я присвятив усі свої почуття, хіба я вже ніколи не зазнаю цих утіх? О Діво, Мати Божа, найкрасивіша із дочок єрусалимських, чи я Тебе побачу в Небі? О Владичице! Якщо я не можу дивитися на Твоє обличчя, принаймні не дозволяй мені, щоб я мав у пеклі блюзнірствувати і проклинати Тебе”. Ось які любовні почуття мучили його згорьоване серце, залюблене в Бога і найсвітлішу Владичицю. Спокуса тривала місяць; нарешті Бог уподобав звільнити його через посередництво Потішительки світу, Пресвятої Марії. Святий уже раніше присвятив Їй свою чистоту, на Неї поклав свою надію. Коли він якогось вечора повертався додому, вступив на хвильку до однієї церкви. І побачив там на стіні табличку, на якій було написано таку молитву: “Пам’ятай, о наймилосердніша Діво Маріє, що від віків не чувано, щоб був опушений той, хто прибігає під Твою опіку”.

Тоді він укляк перед іконою Пресвятої Матері, відмовив з пристрастю цю молитву, відновив обітницю чистоти, дав собі слово щоденно відмовляти вервицю і наприкінці додав: “Царице моя, будь моєю заступницею у Свого Сина, бо не смію звертатися до Нього. Мати моя, якщо я, нещасний, не зможу любити у майбутньому свого Господа, гідного любові, принаймні випроси мені, щоб я любив Його усією силою на тому світі. Ото ласка, про яку Тебе прошу і котрої від Тебе сподіваюся”. Так просячи, віддався цілком Божому милосердю і здався на Божу волю. Як лише закінчив свою молитву, найулюбленіша його Мати звільнила його від тієї спокуси: прийшов до нього внутрішній спокій, а з ним – здоров’я тіла. Відтоді жив глибокою набожністю до Марії і через усе своє життя словом і пером не переставав поширювати Її славу і милосердя.