Молитва. О Мати святої любові, життя, прибіжище і надіє наша, Ти добре знаєш, що Твій Син Ісус не хотів бути тільки нашим оборонцем перед Предвічним Отцем

Бог, творячи Землю, зробив два тіла, що світять: одне велике, а саме – сонце, щоб світило вдень, друге менше, щоб розганяло темноту ночі (пор. Бут. 1, 16). “Сонце, – як каже кардинал Гуґо, – було образом Ісуса Христа, бо Його світло радує всіх праведних, що живуть у променях ласки Божої; а місяць відображає Марію, бо Вона є світлом для грішників, що застрягли у ночі гріха”. Якщо Марія – спасительний місяць для бідних грішників, то що повинна робити людина, – запитує Папа Іннокентій ІІІ, – яка загрузла у ночі гріха? ” На це він відповідає так: “Якщо хтось утратив світло сонця, марнуючи ласки Божі, то повинен звернутися до місяця; хай благає Марію, а Вона дасть йому світло, аби пізнав своє нещасне становище, а також додасть йому сили, щоб вийти з нього”. Св. Методій твердить, що дякуючи молитвам Марії, щохвилини навертається множество грішників.

З-посеред імен, якими свята Церква почитає Пресвяту Матір у литіях до Неї, найбільше віру у серцях грішників наповнює таке: “ Прибіжище грішників”. У давні часи на ізраїльській землі існували міста (так зв. міста втечі), в яких могли заховатися злочинці: там звільнялися від заслуженої кари*. Сьогодні на карті вже нема таких міст; маємо лиш одне таке “місто”, і це – Марія. Саме про Неї мовить Святе Письмо: “ Преславні речі говорять про тебе, місто Боже! (Пс. 87, 3). Однак існує різниця між Марією і тими ізраїльськими містами втечі: не для всіх злочинців і не за всякі провини узаконено в них прибіжище, а під омофором Марії можуть знайти притулок всі грішники. Навіть якщо вони допустили великі гріхи, того досить, аби до Неї прибігали. Тому св. Йоан Дамаскин укладає в уста Марії такі слова: “Я прибіжище для тих, хто до Мене приходить”.

Достатньо звернення до Неї. Якщо вже грішник увійде в це місто, не муситиме навіть просити про зцілення: “Збирайтесь та ходімо у міста-твердині” (Єр. 8, 14). Таким містом-твердинею, за Альбертом Великим, є Пресвята Владичиця, бо Вона повна ласки і хвали (…). Через те, що не маємо відваги самі просити прощення, нам достатньо увійти до того міста втечі, а Марія промовлятиме і молитиметься за нас. Ось чому один автор заохочує всіх грішників, щоби ховалися під омофор Марії. Ось його слова: “Утікайте, о Адаме, Єво і ви всі, їхні діти, ви, хто Бога образив; утікайте, щоб сховатися на лоні доброї Матері. Чи ж не знаєте, що Вона єдине місто втечі і єдина надія грішників? ” Св. Августин ще раніше називав Її так: “Єдине прибіжище грішників”.

Майже так само і св. Єфрем промовляє до Марії: “Ти єдина заступниця грішників і тих, хто ніде не може знайти допомоги. Радуйся, Прибіжище і охороно грішників; у Тобі єдиній вони можуть знайти порятунок”. Це ж хотів виразити Давид у такому фраґменті: “ Господь мене сховає у Своєму наметі у день недолі” (Пс. 27, 5). Бо що ж є, власне, наметом Божим, як не Марія? Вона – Притулок, збудований Богом, до котрого лише Він ходить, аби сповняти великі таємниці Відкуплення людини.

Ось чому св. Василій каже, що Бог дав нам Марію, аби в Ній, ніби в якомусь народному шпиталі, були прийняті всі хворі, позбавлені будь-яких засобів утримання. Отож тепер запитую, хто передовсім має право бути прийнятим у шпиталь для убогих? Чи ж не найубогіші і найхворіші? Тому ті, найбідніші, найбільше позбавлені заслуг, які більше терплять, обтяжені власними гріхами, мають ще більше право взивати до Марії: “Владичице, Ти – охорона бідних і хворих, отже, мене не відкидай, бо я, будучи біднішим від інших і хворим, тим паче маю право, аби Ти мене прийняла”. І промовляймо ще до Неї зі св. Томою з Вілани: “О Маріє, окрім Тебе не можу знайти жодного іншого захистку. Ти єдина надія, якій ми поручаємо наше спасіння; Ти єдина Заступниця у Господа Ісуса, до Тебе всі звертаємося”.

В об’явленнях св. Бриґіди Марія названа Зіркою, що сходить перед сонцем. Можемо з цього зробити такий висновок: якщо у якійсь грішній душі народиться набожність до Матері Божої, це незаперечний факт, що невдовзі прийде до цієї душі Бог і збагатить її Своїми ласками. Св. Бонавентура, бажаючи пробудити в грішників віру в опіку Марії, просить нас уявити буремне море. Грішники випали з корабля ласки Божої, докори сумління і боязнь Божої справедливості кидають їх на всі боки; вони зосталися без світла і провідника, невдовзі втратили всяку надію і впали у розпач. Але Господь указав на Марію, яку повсюдно називають Зіркою моря, і так до них промовив: “Бідні грішники, ті, хто стоїть над берегом розпачі, не тратьте надії, піднесіть очі на ту прекрасну зорю, відпочиньте і наберіться відваги. Вона врятує вас від цієї бурі і допровадить до порту спасіння”.

Так уважав і св. Бернард: “Якщо не хочеш бути втопленим під час бурі, звернися до Зірки, поклич на поміч Марію. Вона – єдине прибіжище (за Блозієм) для тих, хто образив Бога, для спокушених і пригнічених. Мати Милосердя дарує ласку і насолоду не лише праведним, а й грішникам і тим, хто огорнений розпачем. Як тільки побачить, що до Неї прибігають, і пізнає, що щиро шукають Її допомоги, тут же їх вирятує, прийме і випросить прощення у Сина. Ніким не погорджує, навіть якщо це найнещасніші, нікому не відмовляє у Своїй опіці, а також усіх утішає: хто лиш до Неї взиває, тут же спішить до нього з допомогою. Своєю ніжністю Вона часто привертає грішників до Себе через набоженство і будить їх, навіть дуже далеких від Бога і тих, що застрягли у сні гріха. У такий спосіб Вона підготовляє їх до прийняття Божої ласки і чинить їх гідними вічної слави. Бог дав Своїй улюбленій Доні таке чутливе і милосердне Серце, що ніхто не повинен Її боятися просити у Неї допомоги. Тобто – так закінчив побожний її почитатель – це неможливо, аби загубився той, хто почитає Матір Божу ревно і покірно (…).

“О грішнику, – заохочує св. Василій, – не трать віри, а прибігай до Марії у всіх своїх потребах і приймай Її допомогу, бо Вона завше готова підтримати тебе; адже Бог хоче, щоб Вона помагала усім і в будь-якій потребі”. Мати Милосердя так сильно прагне рятувати грішників, і то навіть найбільших, що Сама вишукує їх, аби прийти їм на допомогу; а якщо вони до Неї прибігають, уміє поєднати їх з Богом”.

Ісаак запрагнув раз поживи із лісової звірини і сказав Ісавові, що за це вділить йому благословення (див. Бут. 27); Ревека хотіла, щоб це благословення отримав молодший син Яків. І доручила йому принести двоє козлят, бо мала намір догодити смакові Ісаака. Св. Антонін мовить, що Ревека була прообразом Марії. “Припровадьте Мені грішників (їх втілення – козлята), – взиває Марія до ангелів, -а Я їх так “приправлю”, і то власним жалем і доброю постановою, що стануть милими Моєму Господеві”. А монах Францоне, роздумуючи над цим, твердить, що Марія так уміє тих козлят приправити, що вони не тільки за смаком як олені, але навіть їх перевершують.

Сама Пресвята Владичиця оповідала св. Бриґіді, що нема на світі грішника, навіть вороже настроєного проти Бога, якого не могла б з Ним поєднати і збагатити наново ласкою, якщо він тільки до Неї прибігає і благає про допомогу. Ця ж свята якось чула, як Марія говорила до Ісуса, що Вона готова випросити ласку Божу навіть для Люципера, якщо він упокориться і попросить про допомогу. Той гордий дух ніколи не упокориться і в Марії не попросить підтримки, але якби це було можливо, Пресвята Діва з певністю змилосердилася б над ним і в силу Свого заступництва випросила б йому прощення і спасіння. А що це неможливе у випадку із сатаною, то можливе для грішників, що прибігають до Матері милосердя.

І Ноїв ковчег був прообразом Марії: як у ньому врятувалися всі звірята, так під покровом Марії перебувають усі грішники, які через свої тілесні гріхи, а властиво злочини, подібні до звірів. Але тут є певна різниця: звірята, які увійшли до ковчегу, зосталися і надалі звірятами – вовк залишився вовком, тигр тигром, – а під покровом Марії вовк стає ягням, а тигр – голубом. Св. Ґертруда бачила одного разу Марію з розгорненим омофором, а на його краях зауважила багато різних диких звірят: леопардів, левів, ведмедів. Пресвята Мати не тільки їх не відганяла, а пригортала і ласкала. Ця свята зрозуміла, що тими дикими звірятами є нещасні грішники. Марія приймає їх з насолодою і любов’ю, якщо лише звертаються до Неї.

Тому слушно мовить св. Бернард до Марії: “Ти не погордуєш жодним грішником, що прибігає до Тебе, хоч який би він був нечистий та огидний. Якщо тільки позве Тебе на допомогу, не забаришся простягнути Свою милосердну руку і витягнути його з прірви розпачу. Нехай навіки буде прославлений Бог, який, о найулюбленіша Маріє, створив Тебе такою солодкою і ласкавою навіть для найнещасніших грішників. Бідний, хто Тебе не любить, хто може до Тебе прибігати, а Тобі не довіряє. Осуджений, хто у Марії не шукає захисту. Хто ж був осуджений, якщо до Тебе звернувся? ”

Читаємо у Книзі Рути (2, 3), що Вооз дозволив молодиці на ім’я Рут збирати колоски, які залишили на його полі жниварі. “Як Рут знайшла ласку в очах Вооза, так Марія, – каже св. Бонавентура, – знайшла ласку у Господа і Їй можна збирати колоски, які полишили зневірені; жниварями є євангелійні трудівники, місіонери, проповідники і сповідники, які своєю працею збирають і притягають душі для Бога”. Але є душі, такі збунтовані і затверділі, яких і вони полишають. Єдина Марія має такий привілей, що Своїм потужним заступництвом рятує колоски, що вони залишили. Але ж які бідні ті, хто не дозволяє ласкавій Владичиці себе “зібрати”! Вони очевидно погублять себе й будуть засуджені. Однак щасливий той, хто звертається до доброї Матері. “Нема на світі, – оповідає Блозій, – такого великого і порочного грішника, котрим би Марія погордувала і котрого б від Себе відштовхнула. Якщо лише попросить Її про допомогу, добра Мати зажадає і вмітиме поєднати його із Сином і випросити для нього вічне спасіння”.

Слушно, о моя найулюбленіша Царице, св. Йоан Дамаскин звертається до Тебе, називаючи Тебе надією розпачливих. Слушно так само св. Вавринець Юстиніан називає Тебе надією злочинців, св. Авґустин – єдиним прибіжищем грішників, св. Єфрем – безпечним портом для жертв морської катастрофи (…). Нарешті слушно св. Бонавентура нагадує тим, хто у розпачі, аби не губили надії. Повний радості і любові, він звертається до Марії і з почуттям узиває: “О Владичице, хто ж би на Тебе не покладав надії, коли Ти підтримуєш навіть тих, хто у розпачі? Не сумніваюся зовсім, – додає, – що отримаємо від Тебе, що тільки захочемо, якщо тільки до Тебе прибігатимемо. Отож Тобі повинен вірити той, хто втратив надію” (…).