Насолодо” – Марія осолоджує смерть Своїм почитателям

“Друг любить протягом усього часу, він братом буде, коли спаде нещастя” (Пр. 17, 17). Правдивих друзів і правдивих рідних пізнають не в успіхах, а в біді та нестатках. Світські друзі не покидають приятеля доти, поки йому добре ведеться, а лише його спіткає нещастя, власне, якщо він стане перед лицем смерті, вони тут же зникають. Не так чинить Марія зі Своїми почитателями. Добра Владичиця і Мати не може покинути Своїх вірних слуг в пригніченні, а властиво в останній, найтяжчій за всі інші боротьбі. Як Вона – наше життя під час вигнання, так у мить смерті – наша насолода, бо нам випрошує солодку і щасливу смерть. Від того пам’ятного дня, у який зазнала великого терпіння, дивлячись на смерть Свого Сина Ісуса, і водночас мала щастя перебувати з Ним, хто був першим зі всіх вибраних, до кінця отримала ласку і тепер може бути при смерті всіх вибраних. Тому св. Церква каже нам просити Пресвяту Владичицю, щоб супроводжувала нас особливо у годину смерті: “ Молися за нас грішних тепер і в годину нашої смерті”.

Багато великих переживань пізнає умираючий, чи то через докори сумління, чи зі страху перед судом, що наближається, чи з непевності у вічному спасінні. Саме тоді пекло озброюється в особливий спосіб і докладає великих зусиль, щоби здобути душу, яка переходить у вічність. Адже знаємо добре, що має мало часу, і, якщо в тій хвилі її не здобуде, втратить її назавжди. “ Спустився до вас диявол із лютістю великою, знаючи, що короткий час має” (Од. 12, 12). Злий дух, котрий звичайно кусав душу при житті, у момент смерті вже не сам її притримує, а закликає на допомогу своїх приятелів (…).

Оповідають про св. Андрія з Авелліно, що в момент смерті його прийшло спокушати багато злих духів; у хвилину скону він мусив вести таку запеклу боротьбу з пеклом, що навколо нього всі монахи тремтіли від жаху. Обличчя його страшно напружилось і стало зовсім чорним; його тіло дрижало і корчилось; з очей плили потоки сліз, тоді він різко потряс головою – усе це були знаки жахливої боротьби, на яку його викликало пекло. Присутні плакали зі співчуття, стали ревніше молитися, одночасно тремтіли зі страху, бачачи, що так вмирає свята людина. Єдине втішало: Андрій повертав очі до образу Марії, ніби шукаючи в Неї допомоги. Згадали собі, як він кілька разів за життя розповідав, що Марія буде для нього прибіжищем у годині смерті. Нарешті сподобилося Богові закінчити цю боротьбу славною перемогою. Тремтіння тіла припинилось, обличчя набрало нормального вигляду і барв, а очі святого спочили на образі Матері Божої. Він побожно поклонився Марії (правдоподібно, Вона йому появилась), дякуючи Їй за допомогу. Через хвилю з виразом небесної радості він спокійно віддав свого духа у Її руки. У той саме час одна із умираючих монахинь звернулась до сестер, що були навколо неї: “Промовте одне “Богородице Діво”, бо саме у цю хвилю помер святий (…)”.

Як запевняє св. Бонавентура, Марія посилає св. Архангела Михаїла зі всіма ангелами на допомогу Соїм помираючим слугам, аби їх обороняли від сатанинських спокус і забирали із собою душі, які довго в особливий спосіб Їй поручались (…).

Який ти будеш щасливий, брате, якщо, перебуваючи при смерті, побачиш себе зв’язаним солодкими узами любові з Марією! Вірячи в запевнення про твоє вічне спасіння, вони тобі дадуть оцінити при смерті той добрий спокій, який буде для тебе початком вічного спочинку. У своїй книзі про досконалість о.Бінетті розповідає, що коли він був при смерті одного великого почитателя Марії, почув, як він заволав: “О мій тату! Якби ти бачив, який я щасливий, що служив Матері Божій! Не можу виповісти радості, яку відчуваю у цю хвилину”. О. Суарез віддавав Марії особливу честь і казав, що віддав би всі свої знання за промовляння одного “Богородице Діво”. Коли вмирав, узивав із радістю: “Не думав, що так солодко вмирати”. І ти, мій дорогий читачу, без сумніву, переживеш таку радість і задоволення, якщо в хвилину смерті згадаєш собі, що любиш Марію, ту добру Матір, яка напевно дотримується вірності Своїм дітям, якщо тільки вони вміють вірно почитати Її чуваннями, відмовлянням вервички, постами, частою вдячністю і поклонінням, а також прибіганням під Її опіку.

Навіть пам’ять про давні гріхи не відбере від тебе тієї втіхи, якщо віднині будеш старатися жити добре і служити найулюбленішій і найласкавішій Владичиці. Диявол направду буде тебе атакувати і спокушати, аби привести до розпачу, але Вона додасть тобі сили і прибуде в годину смерті, щоб допомогти. Св. Петро Даміан оповідає про свого брата Марина, що, хоч він допустив важкий гріх, швидко опам’ятався і став перед образом Марії віддати себе в Її неволю; на знак того обвив собі шию ременем і сказав: “Владичице моя, дзеркало чистоти, оце я, бідний грішник, образив Бога і Тебе гріхом проти чистоти. Не знаю, як це виправити; віддаю себе Тобі в неволю; оце стою перед Тобою і віддаю себе Тобі як невільник. Прийми мене, бунтівника, і не відкидай”. Потім поклав перед іконою якусь суму грошей і пообіцяв платити її щорічно як данину на знак свого підданства. За якийсь час Марин захворів і був близько до смерті. Перед сконом заволав до тих, що були коло нього: “Встаньте, встаньте, віддайте честь моїй Владичиці. Яка то ласка для мене, Царице небес, що Ти прийшла відвідати Свого бідного слугу. Поблагослови мене, Владичице, і не дозволь, щоб мене було погублено, а захисти мене Своєю присутністю”. У тій хвилі до світлиці зайшов його брат Петро. Марин розповів йому, що прийшла Марія і поблагословила його. Поскаржився також, що присутні не віддали Їй належної честі. Невдовзі після цього віддав свого духа Богові. Так і ти вмиратимеш, мій дорогий читачу, якщо будеш вірний Марії, хоча б і мав у минулому нещастя образити Бога. Вона тобі випросить солодку і спокійну смерть.

А якщо колись тебе огорне боязнь при вигляді допущених гріхів, Вона тобі додасть надії, а навіть прийде, щоб бути присутньою під час смерті, як то учинила, коли вмирав Адольф, граф з Гольштину. Як розповідають хроніки, Адольф покинув світ і вступив до Ордену св. Франциска. Жив великою любов’ю до Марії. Будучи близько до смерті, роздумував про своє давнє життя, яке провадив у світі, розважав про суворість Божого суду, і думки ті наповнили його тривогою перед смертю і боязню за спасіння. Тут же йому появилася Марія (бо не вміє Вона спочивати, коли терплять Її слуги) у супроводі багатьох святих. Приблизилася до вмираючого і, додаючи йому відваги, так звернулася до нього: “Адольфе мій найлюбіший, Ти – мій, віддай себе Мені, чому ж ти боїшся смерті? ” Слуга Марії вирішив послухати Її, тривога минула, і він помер у великому спокої і радості.

Будьмо, отже, з добрими думками, незважаючи на всі наші гріхи, і сподіваймося, що Марія прийде до нас у хвилину смерті, аби нас потішити Своєю присутністю, якщо решту життя будемо Їй служити з любов’ю. Наша Цариця сказала те саме св. Мехтильді і пообіцяла їй, що буде при смерті всіх Своїх почитателів, що Їй вірно служили за життя. О Боже! Яка то буде для нас утіха у тій останній хвилині, у якій справа нашого спасіння має розв’язатися, коли побачимо біля Себе Царицю Небес, яка стоїть при нас і втішає обітницею Своєї опіки! Численні приклади, записані в книгах, крім тих, які я оповів, свідчать про те, що Марія у хвилі смерті часто навідує Своїх почитателів. Ласка та припала на долю св. Клари, св. Фелікса-капуцина, св. Клари з Монтефалько, св. Терези (Великої, – прим ред.), св. Петра з Алькантари. О Крассет розповідає, що Марія д’Ойґніс бачила Пресвяту Владичицю коло ліжка однієї побожної вдови з Віллемброку. Та хвора мала дуже високу температуру – Пресвята Владичиця стала коло неї, втішила і охолодила повівом віяла.

Закінчуємо цей розділ ще одним прикладом, що є свідченням того, яку сердечну любов виявляє Марія до Своїх дітей у час смерті.