Мета, функції та принципи господарсько-правової відповідальності.

Відповідно закріплених у ч. 2 ст. 216 ГК України положень, метою застосування господарських санкцій визначено захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, зокрема й відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечення правопорядку у сфері господарювання [3].

Таким чином, однією з основних цілей господарсько-правової відповідальності є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах). У функціональному ж відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобов'язань.

Господарсько-правова відповідальність як невід’ємна складова забезпечення господарського правопорядку виконує важливі функції., що визначаються як напрямок її дії, господарський результат застосування господарсько-правової відповідальності [32, с. 387].

Господарсько-правова відповідальність виконує наступні функції:

компенсаційно-відбудовна - укладається у відновленні порушеного правопорядку й усуненні наслідків неправомірного поводження суб`єкта господарювання. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності нормалізуються господарські відносини, компенсуються збитки, і відновлюються порушені права потерпілої сторони. Ця функція характерна всім формам відповідальності, однак насамперед відшкодуванню збитків і сплати неустойки [70, с. 602];

попереджувальна функція - проявляється в тому, що не тільки застосування господарсько-правової відповідальності, а й сама погроза її застосування змушує суб'єкта господарювання діяти правомірно. Однаковою мірою характерна всім формам господарсько-правової відповідальності [45, с. 145];

сигнальна функція - проявляється в тім, що застосування до суб'єктів господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для правопорушника про необхідність поліпшення своєї роботи з метою запобігання в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності. Найбільш характерна ця функція оперативно - господарським і господарсько-організаційним санкціям [45, с. 64];

інформаційна функція - сам факт пред'явлення претензії, позову - це інформація про неблагополучний стан господарської діяльності суб'єкта;

штрафна функція. У даному розумінні господарсько-правова відповідальність є реакцією на вже вчинені протиправні дії (бездіяльність) у вигляді покарання правопорушника економічними санкціями (неустойка, штраф, пеня) [32, с. 387].

Реалізації мети й функцій господарсько-правової відповідальності сприяють принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Відповідно основних засад, визначених у ч. 3 ст. 218 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на наступних принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції [3].

Зважаючи на вказане слід зазначити, що, по-перше, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі. Це означає, що потерпіла сторона в будь-якому випадку має право на відшкодування збитків, яке здійснюється відповідно до глави 25 цього Кодексу, а також глави 82 ЦК України. Необхідність у застосуванні ще й норм Цивільного кодексу спричинена тим, що коментованим Кодексом закріплено лише право суб'єкта господарювання на відшкодування матеріальних збитків, а не шкоди, яка включає також і немайнові (моральні) втрати. Компенсування моральної шкоди також є правом потерпілої сторони, яке не може бути обмежене, тому воно відбувається за правилами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України [2].

По-друге, у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) за недоброякісність продукції. Ця норма розвиває положення Конституції України, що міститься в ст. 50, відповідно до якого одним із основних конституційних прав громадян є право споживачів на придбання товарів належної якості. Крім цього, відповідні норми містяться в Законі України «Про захист прав споживачів» (редакція від 1 грудня 2005 р.) [9]. У ст. 4 Закону споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право: на захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпечність продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством, тощо. Положення Закону доповнюють і конкретизують положення Конституції України [1], а також формулюють це право. Законом визначено також поняття належної якості товару як властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції в нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору зі споживачем [37, с. 421].

Отже, відповідно зазначених положень, потерпілий від господарського правопорушення у будь-якому разі вправі вимагати поновлення своєї порушеної майнової сфери, що досягається відшкодуванням збитків. Крім того, відповідальність виробника (продавця) продукції, внаслідок її важливої суспільно-економічної значущості через широке коло публічних договорів, повинна застосовуватися незалежно від окремого застереження про це у конкретному договорі. Тим більше, що публічні договори часто укладаються в усній формі або шляхом здійснення конклюдентних дій.

По-третє, сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не увільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі.

При цьому, керуючись цим принципом, слід мати на увазі, що не виключаються випадки, коли при повному невиконанні зобов'язання в натурі та стягненні внаслідок цього штрафних санкцій і збитків понесені кредитором витрати повністю компенсуються сплаченими боржником сумами; законодавством може бути встановлено звільнення боржника в такому разі від виконання зобов'язання в натурі. Наприклад, якщо перевізник повністю відшкодував вартість втраченого вантажу, він не зобов'язаний виконувати договір перевезення в натурі [48, с. 354].

Принцип, відповідно до якого в господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції, є, певною мірою, підсумком усіх попередніх принципів.

Вказаний принцип можна визначити як принцип імперативності відповідальності виробника (продавця) продукції. Він введений в інтересах покупців (споживачів) продукції і спрямований на захист їх інтересів у господарських відносинах з виробниками (продавцями). Зазначене в ньому правило унеможливлює уникнення учасником господарських відносин відповідальності за випуск (продаж) недоброякісної продукції шляхом внесення відповідного застереження до договору, оскільки воно вважатиметься недійсним як таке, що суперечить ч. 3 ст. 216 ГК України [3].

Водночас, слід зазначити, що, оскільки наведені принципи певною мірою суперечать загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України (зокрема, принципу свободи договору), вони можуть бути застосовані лише у випадках, коли йдеться тільки про майнові відносини, стосовно яких законом передбачені особливості регулювання (частина 2 ст. 9 ЦК України) [2].

Висновки з 2 питання.

Отже, метою застосування господарських санкцій визначено захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, зокрема й відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечення правопорядку у сфері господарювання [3].

Господарсько-правова відповідальність як невід’ємна складова забезпечення господарського правопорядку виконує важливі функції., що визначаються як напрямок її дії, господарський результат застосування господарсько-правової відповідальності [32, с. 387].

Господарсько-правова відповідальність виконує наступні функції: компенсаційно-відбудовна; попереджувальна; сигнальна; інформаційна; штрафна.

Реалізації мети й функцій господарсько-правової відповідальності сприяють принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність, відповідно основних засад, визначених у ч. 3 ст. 218 ГК України.