Господарські санкції як правові засоби відповідальності у сфері господарювання.

Відповідно до частини 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника в сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Санкції у сфері господарювання можна класифікувати за різними критеріями. ГК України виділяє декілька видів таких санкцій, які різняться не тільки за правовою й економічною ознакою, але також за порядком і підставами застосування. Згідно ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, що суттєво відрізняються за своєю юридичною природою від інших господарських санкцій.

Як вбачається із структури розділу V ГК України, на передній план вперше у законодавчій практиці поставлено саме таку універсальну санкцію, як відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України відшкодування збитків є видом господарських санкцій. Натомість, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів (ч. 2 ст. 20 ГК).

У ч. 2 ст. 224 ГК законодавець дає тлумачення і викладає свій погляд на поняття збитків, де зазначає, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил ведення господарської діяльності другою стороною.

Цивільний кодекс України також дає своє тлумачення поняття збитків, а саме: 1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

При розгляді поняття збитків необхідно мати на увазі саме матеріальні аспекти їх виникнення. Тому не слід змішувати поняття збитків і шкоди. Остання може бути матеріальною і нематеріальною. Збитки ж є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб'єкта господарювання. Тому збитки в господарських правовідносинах - це вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої противоправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому. Інакше кажучи, це дійсний і об'єктивний факт, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають чи не підлягають за законом збитки відшкодуванню.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Слід зауважити, що Цивільний і Господарський кодекси не допускають, як правило, отримання кредитором прибутку в результаті відшкодування збитків, а передбачають поновлення майнового стану кредитора. Звідси випливає обов’язок суб’єкта, що вимагає відшкодування збитків, доказати наявність і розмір збитків – «розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором» (ч. 2 ст. 623 ЦК України).

Безумовно, визначення складу та розміру збитків - справа складніша, ніж просто стягнення неустойки, штрафу та пені. Адже для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату. Однак незалежно від того, чи виникли всі види збитків чи лише деякі з них, розрахунок їх розміру необхідно проводити по кожному виду окремо, а отримані результати підсумувати.

На сьогодні, крім Господарського кодексу України, існує понад 40 законів, які містять положення про необхідність відшкодування збитків у сфері господарювання.

Відповідно положень, закріплених у ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Слід звернути увагу на необхідність розмежування: неустойки, штрафу та пені як способів забезпечення виконання господарського зобо­в'язання (ст. 199 ГК України), коли неустойка, штраф, пеня виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх обов'язків під загрозою застосування до нього заходів відповідальності; й стягнення неустойки, штрафу, пені як санкцій за порушення господарського зобов'я­зання, тобто як правового засобу відповідальності у сфері господарювання (ст. 217 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 199 ГК України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учас­ників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України, насамперед загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання, встановлені його статтями 546—548. Проте немає підстав стверджувати, що норми ЦК України повністю поши­рюються на господарсько-правові штрафні санкції.

Ч. 1 ст. 230 ГК України, у розвиток поняття господарських санкцій (ст. 217 цього Кодексу), вказує на три види штрафних санкцій, які застосовуються в господарській діяльності, – неустойку, штраф, пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України). При цьому слід зазначити, що до набуття Господарським кодексом України чинності штраф і пеня в ЦК УРСР виступали як видові поняття, об'єднані родовим поняттям неустойки (як загальне й особливе). Аналогічний підхід зберігся в сучасному цивільному праві. Так, згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України „неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання”.

Таким чином, норма ч. 1 ст. 230 ГК України вступає в певне протиріччя з нормами ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки з її змісту випливає, що штраф і пеня не є різновидами неустойки, а мають самостійний характер. При цьому норми ГК України не містять визначення неустойки як самостійного виду санкцій, не визначають її ознак і відмінних рис від двох інших видів – штрафу й пені, за винятком частини 4 ст. 231 ГК України. Водночас, у главі 26 ГК України не закріплено визначення штрафу та пені, як немає і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов'язань.

Отже, у ЦК України поняття неустойки вживається як узагальнююче (родове) стосовно понять штрафу та пені, іншими словами, як забезпечувальний інститут. За правилами ЦК штраф обчис­люється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549), пеня — у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за ко­жен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).

У ч. 1 ст. 230 ГК України та в окремих законодавчих актах поняття «неустойка» вживається у вузь­кому значенні (власне неустойка) як різновид штрафних санкцій.

Критерієм визначення неустойки за ГК України можна вважати метод обчислення. Так, відповідно ч. 4 ст. 231 ГК Україниу разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовують­ся в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встанов­лено договором:

у відсотковому відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежного від строку прострочення (наприклад, 20% вартості поставленої продукції, що не від­повідає вимогам щодо її якості);

у відсотковому відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0, 1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

в твердій сумі (застосовується рідко в зв'язку з інфляційними процесами в економіці);

в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Крім вже зазначених засобів забезпечення виконання договірних зобов'язань, ГК України передбачає застосування договірних оперативно-господарських санкцій.

У ч. 1 ст. 235 ГК України зазначено: „за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку».

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України. За своїми наслідками оперативно-господарські санкції, передбачені у даній статті, поділяються на: заходи, застосування яких приводить до зміни змісту господарського зобов'язання (прав та обов'язків сторін); односторонню відмову від виконання зобов'язання або відмову від прийняття зобов'язань, що фактично є розірванням договору; санкції, які зупиняють виконання зобов'язань до усунення недобросовісною стороною виявлених недоліків.

Викликає практичний інтерес порівняння перелічених санкцій із подібними заходами, передбаченими нормами цивільного законодавства, що передбачає: однобічну відмову від зобов'язання; розірвання договору; зміну умов зобов'язання.

При цьому розірвання договору або його зміна можливі при істотному порушенні за рішенням суду і в тому випадку, якщо сам договір подібних наслідків не передбачав.

Окрему увагу слід звернути на те, що у вигляді оперативно-господарської санкції норма п. 2 ч. 1 ст. 236 ГК України передбачає також списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію. Однак, навряд кредитор зможе скористатися такою можливістю, тому що згідно із ст. 1071 ЦК України списання коштів з рахунку без розпорядження клієнта можливе лише на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених договором між банком і клієнтом. Якщо боржник не встановив у договорі з банком таку підставу для списання, то виконання банком розпорядження про списання коштів у безакцептному порядку неможливе, незалежно від того, чи передбачений такий захід вгосподарському договорі між кредитором і боржником.

Отже, господарсько-правова відповідальність, яка здійснюється шляхом застосовування оперативно-господарських санкцій, має певні особливості.

Крім зазначених до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, що суттєво відрізняються від інших господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Адміністративно-господарські характеризуються наступними ознаками:

- застосовуються за порушення норм законодавства у сфері господар­ської діяльності, а не за порушення договірних зобов'язань;

- повноваженнями що­до їх застосування наділені органи державної влади та органи місцевого самоврядування, до компетенції яких входить контроль за дотриманням відповідних актів законодавства у сфері господарської діяльності, а не контрагенти за господарським договором;

- вони мо­жуть бути застосовані лише до суб'єктів господарювання;

- адміністративно-господарські санкції застосовуються з метою припинення вчиненого порушення та ліквіда­ції його наслідків;

- порядок застосування - зазвичай адміністративний (за рішенням компе­тентних органів), у ряді випадків - судовий;

- вони передбачають не лише застосування визначених заходів майнового характеру (майно­вих або грошових стягнень), а й примусове здійснення визначених дій стосовно правопо­рушника (застосування заходів організаційно-правового характеру);

- відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;

- юридичні підстави застосування - закон (у тому числі глава 27 ГК), фак­тичні - неправомірна поведінка;

- спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону «Про захист економічної конкуренції» передбаче­ний 5-річний строк для застосування санкцій, передбачених цим Законом, крім заходів відповідальності за протидію антимонопольним органам, які можуть бути застосовані протягом 3-х років);

- у разі застосування санкцій законом (в тому числі ст. 249 ГК) передбача­ються гарантії прав суб'єкта господарювання, зокрема: а) право на оскар­ження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому зако­ном порядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;

- види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими.

Висновки з 5 питання.

Згідно положень частини 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника в сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Санкції у сфері господарювання можна класифікувати за різними критеріями. ГК України виділяє декілька видів таких санкцій, які різняться не тільки за правовою й економічною ознакою, але також за порядком і підставами застосування. Загалом, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.