Характер Національно-визвольної війни

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її характер визначають як:

• національно-визвольний;

• релігійний;

• соціальний

2. Австрійська імперія у ХІХ ст. перетворенняу дуолістичну монархію. А́ встро-Уго́ рщина — двоєдина (дуалістична^[1]) імперія очолена династією Габсбурґів та утворена внаслідок компромісної угоди, укладеної між двома складовими її частинами: Австрією та Угорщиною у 1867 році. Проіснувала в Центральній Європі до розпаду в 1918 році в кінці Першої світової війни.Імперією правили лише два королі-імператори: Франц Йосиф I 1867–1916 і Карл I 1916–1918.

Перша світова війна28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда, що стало приводом для початкуПершої світової війни 1914–1918 років.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, а 6 серпня 1914 року — Російській імперії. На фронті чехи, словаки, українці і хорвати переходили на бік росіян, відмовлялися йти в наступ. Армія зазнавала серйозних воєнних поразок. Революція в Російській імперії справила великий вплив на трудящих.Війна Австро-Угорської імперії проти країн Антанти 1914–1918 років в союзі з Німецькою імперією, Болгарією та Османською імперією завершилася крахом імперії.Розпад Австро-Угорщини в1918 році.У середині XIX сторіччя багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Протиріччя між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 1848–1849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополитАндрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.Палата Депутатів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати).. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила протиріччя. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі протиріччя не вдалося.