Реформи 60 - 70-х рр. XIX ст. в Рос. імп. та їх наслідки для України.

Олександр II(1855- 1881).- " Положення 19 лютого 1861" - відміна кріпосного права. Селяни перестали вважатися кріпаками і стали вважатися " тимчасовозобов’язаними". Поміщики зберігали власність на усі землі, що належали їм, проте зобов'язані були надати в користування селянам " садиб осідлості" і польовий наділ. За користування надільною землею селяни повинні були відбувати панщину або платити оброк і не мали права відмови від неї впродовж 9 років.

- Земська реформа(1864). Вводила в губерніях і повітах місцеве самоврядування: земські збори і їх виконавчі органи управи. У них обирали дворян, сільську інтелігенцію, буржуазію сільську інтелігенцію, буржуазію, багатих селян. Земства займалися вирішенням місцевих проблем(боротьба з епідеміями, відкриття шкіл, проведення доріг, землеустрій).

- Міська реформа(1879). Створила міське самоврядування: міську думу і управу, що вирішували комунальні питання. У думу обиралися найзаможніші городяни, на чолі стояв міський глава.

- Судова реформа(1864). Встановила суд з присяжними, частковою залежністю суду від адміністрації, гласністю судочинства, змагальністю сторін, діяльністю судових слідчих.

- Воєнна реформа(1874).замінила рекрутський набір загальною військовою повинністю. Терміни служби ставилися залежно від освіти, покращала підготовка офіцерів, проведено переозброєння

- фінансова реформа зміцнили економіку країни. Посилилася роль державного банку, що керував кредитами в країні, стали публікуватися дані державного бюджету.

-В зовнішній політиці Олександр II старався розширити вплив Росії на країни Балканського півострова, збільшити її територію за рахунок освоєння Середньої Азії і східних околиць.

Маючи підтримку держави та користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики Російської імперії не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство.

Реформа 1861 р. зберігала селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної сплати селянами платежів та податків і виконання ними повинностей. Характерною особливістю українських земель була незначна поширеність селянських общин. Так, якщо в Росії общиною жили понад 9 5% селян, то на Лівобережній Україні -- 30%, а на Правобережній -- лише 20%.

Скасування кріпосного права, аграрне перенаселення, демографічний вибух зумовили появу значної кількості робочої сили. Українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас через низку обставин (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.). Перетворення Півдня України на основну паливно-металургійну базу Російської імперії. У пореформений період центр важкої індустрії поступово переміщається з Уралу, де зберігалися пережитки кріпосництва, у південно український регіон.

Реформи ускладнили соціальну структуру суспільства. Поряд з традиційними станами феодального суспільства -- селянством та поміщиками, виникають нові класи -- пролетаріат і буржуазія.

Посилився національно-визвольний рух проти російського царизму, розширювалась його соціальна основа за рахунок участі дедалі ширших верств українського селянства, робітничого класу та інтелігенції.

І все ж царські реформи багато важили для України. Вони законодавчо закріпили громадянські права населення, розширили його можливості брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльності, сприяли розвиткові народного господарства.