Економічна сутність національного ринку його структура, причини і наслідки порушення рівноваги.

Національний ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за посередництвом яких здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівлі-продажу робочої сили.
Структура національного ринку
Основними складовими національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.
Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями і покупцями з приводу руху товарів та послуг.
Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки.
Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб’єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

До причин порушення рівноваги можна віднести:

·Розвиток НТП

·Зниження купівельної спроможності населення;

·Інфляція;

·Оптимістичні та песимістичні очікування людей;

·Порушення функціонування одної із складових національного ринку;

Відсутність збалансованості та посилення нерівноваги призводять до економічних криз, галопуючої інфляції, диспропорційності економіки, розриву господарських зв'язків тощо.

11. Ринок грошей, як складова національного ринку. Види попиту на гроші і функціональні залежності.

Попит на гроші – це бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну кількість платіжних коштів, які фірми і населення мають намір тримати у себе у даний момент, а також загальна потреба ринку у коштах.

Розрізняють номінальний і реальний попит на гроші. Номінальний – це попит на певну кількість конкретних грошових знаків. Реальний попит на гроші, або попит на реальні грошові залишки являє собою попит на таку кількість грошей, за яку можна купити певні товари і послуги. Під грошовими залишками розуміють кількість грошей, що є в даний момент часу.

Кейнсіанці виділяють три мотиви попиту на гроші: трансакційний (операційний), мотив обережності і спекулятивний.

Трансакційний мотив попиту на гроші пов'язаний із тим, що гроші необхідні економічним суб'єктам для оплати товарів, послуг. Даний мотив обумовлений виконанням грошима функції засобу обігу.

Класичний аналіз попиту на гроші обмежується тільки даним мотивом. Він оснований на кількісній теорії грошей.

М*V = Р*Q

Р*Q можна розглядати як номінальний ВВП. Тоді при рівновазі на грошовому ринку кількість грошей М, що знаходяться в обігу, дорівнює розміру попиту на гроші, тому:

МД = Р*Q / V, де МД – попит на гроші.

Модель Баумоля – Тобіна дозволяє більш чітко визначити попит на гроші. Проблему, розв'язувану в моделі, порівнюють із проблемою фірми, що визначає, який рівень запасів їй берегти, щоб, з одного боку, забезпечити безперервність відтворення, а з іншого боку – знизити до мінімуму витрати від збереження запасів. У даній моделі попит на гроші залежить від рівня споживання, причому передбачається, що весь прибуток – Y витрачається споживачем протягом місяця для покупок.. Проте в цьому випадку економічний суб'єкт втратить прибуток, який ці гроші могли б принести, якби були покладені в банк або вкладені в цінні папери.

Мотив обережності в попиті на гроші. Попит на гроші за мотивом обережності пояснюється можливістю виникнення непередбачених покупок, витрат. Запас грошей дозволяє економічним суб'єктам застрахуватися від неплатоспроможності. З одного боку, чим більше грошей економічні суб'єкти будуть берегти з розуміння обережності, тим більшою буде їхня втрата, що вимірюється у вигляді номінальної процентної ставки, що могли б принести гроші

Спекулятивний мотив попиту на гроші. Він обумовлений виконанням грошима функції зберігання заощаджень. Всі активи розділяють на дві групи. Перша – гроші (готівка плюс безпроцентні чекові внески) мають абсолютну ліквідність, але не приносять прибутку. Друга – це довгострокові урядові зобов'язання (облігації) – приносять прибуток у вигляді відсотка, рівень якого визначається на ринку цінних паперів. Тому при високій ринковій ставці відсотка попит на облігації збільшується і відповідно зменшується попит на гроші. Якщо ставка відсотка зменшується, економічні суб'єкти збільшують попит на гроші і скорочують на облігації.

Можна визначити наступні чинники попиту на гроші:

1. Зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу). Чим більше обсяг виробництва ВНП, а отже НД, тим більше операцій щодо його реалізації і тим більше має бути запас грошей для виконання цих операцій.

2. Зміна абсолютного рівня цін.

3. Зміна реального обсягу виробництва.

Чинники 2 і 3 впливають прямо пропорційно на попит грошей.

4. Зміна норми відсотка. Вплив цього чинника на попит виражається формулою:

МD = f (R),

де R — норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми відсотка.

5. Чинник накопичення багатства. Багатство накопичується у різних формах активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей.

6. Чинник інфляції. При рості інфляції зростає вартість на альтернативні грошам види активів, а попит на гроші скорочується.

7. Очікування погіршення кон’юктури ринків. Цей чинник тісно пов’язаний з інфляцією. Скорочення товарної пропозиції, посилення дефіциту, погіршення якості продукції тощо веде до скорочення попиту на гроші і накопичення багатства у товарній формі.

12. Структура пропозиції грошей на ринку, особливості сучасного грошового обігу.

Пропозиція грошей (MS) — це процес формування грошової маси в країні. Пропозиція грошей є однією з найважливіших функцій держави, яку здійснює центральний банк (в Україні Національний банк України),

Первинним створювачем — пропонувальником грошей, як і знищувачем їх (вилучає гроші з обігу) є центральний банк. Але при ретельнішому розгляді цієї проблеми стає очевидним, що у формуванні пропозиції грошей беруть участь три суб'єкти — центральний банк, комерційні банки та небанківський сектор.

Загалом на пропозицію грошей MS впливають чинники:

• величина грошової бази (Н);

• норма резервування депозитів у центральному банку (r);

• співвідношення між готівкою та депозитами

Механізмом пропозиції грошей є їх емісія. Основними емітентами виступають:

1) центральний банк країни, якому належить монопольне право випуску в обіг банківських білетів;

2) державна скарбниця (казначейство), що емітує в основному монети і дрібнокупюрні паперово-грошові знаки;

3) комерційні банки, які здійснюють депозитно-чекову емісію в безготівковій формі шляхом відкриття і збільшення поточних рахунків. Причому на відміну від інших фінансових інститутів саме комерційні банки не просто " друкують", а " створюють" гроші, збільшуючи їх пропозицію. Процес емісії платіжних коштів у рамках системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією.

Сучасні комерційні банки у будь-якій країні використовують свої депозити таким чином: частину зберігають на власних рахунках у центральному банку як обов'язкові резерви (г), мінімальні розміри (норма) яких встановлює центральний банк у процентах для різних категорій рахунків вкладників; решту коштів надають у вигляді позик.

Неважко підрахувати і додаткову пропозицію грошей, яка виникає внаслідок відкриття нових депозитів:

Загальніша модель пропозиції грошей будується з урахуванням політики центрального банку, а також можливого відтоку частини грошей з депозитів у готівку. В цьому разі використовуються поняття " грошова база" і " грошовий мультиплікатор".

Грошову базу (МВ), або резервні гроші (гроші підвищеної сили), створюють готівка поза банківською системою і резерви комерційних банків, які зберігаються в центральному банку. Готівка, як уже з'ясовано, є безпосереднім компонентом пропозиції грошей. Банківські ж резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити і збільшувати пропозицію грошей:

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):

Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

Формулу грошового мультиплікатора можна записати й по-іншому. Розділимо почленно чисельник і знаменник правої частини попереднього рівняння на О (депозити). Тоді:

Отже, з урахуванням першої формули грошового мультиплікатора виходить:

Це означає, що пропозиція грошей безпосередньо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому збільшення коефіцієнта депонування і норми обов'язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і навпаки.

13. Грошовий обіг і грошова маса. Види монетарної політики.

Грошовий ринок – це ринок, на якому в результаті взаємодії попиту на гроші і їх пропозиції встановлюється рівноважна ставка відсотка, що являє собою " ціну" грошей. Грошовий ринок містить у собі інститути, що забезпечують взаємодію попиту і пропозиції грошей.

Для нормального функціонування ринкової економіки, підтримки стабільних темпів її росту, рівня і динаміки цін, зайнятості потрібна певна грошова маса. Вона являє собою сукупність платіжних коштів, що обертаються в країні на даний момент. Грошова маса в обігу являє собою пропозицію грошей.

Грошовий обіг - неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу.

Кількість грошей в обігу визначається за формулою Фішера MV=PQ

M=(ціна товару – товари продані в кредит + платежі строкової оплати * взаємопогашаючі платежі) / швидкість обігу

М=(Р –К + Пст * Вз.пл.) / V

Грошова система України включає:

· НБУ;

· Система паперових, кредитних, білонних монет

· Гривня – національна валюта;

· правом емісії готівки володіє тільки Центральний банк країни.

Натурально-речовим змістом грошового обігу є грошова маса. Її активна частина – гроші в обігу, а пасивна – гроші на рахунках

У залежності від ступеня ліквідності використовується набір показників, агрегатів, для виміру грошової маси, що обертається в країні в даний момент.

Грошовий агрегат М1 охоплює готівку і внески, кошти з яких можуть бути перераховані як платежі за чеками й електронними переказами. Це рахунки на вимогу, дорожні чеки й інші рахунки, з яких можна виписати чек. Гроші тут виступають як засіб обігу і засобу платежу. В умовах сучасної ринкової економіки більшість операцій обміну проводиться за допомогою М1, і даний агрегат є найбільш поширеним.

Грошовий агрегат М2 містить у собі агрегат М1, а також активи, що не можуть безпосередньо переводитися від однієї особи до іншої, але можуть перетворюватися в засоби платежу. До них належать депозитні рахунки, ощадні вклади на вимогу, термінові вклади і деякі інші активи. У даному випадку мова йде про виконання грошима функції засобу накопичення.

Грошовий агрегат М3 включає, крім агрегату М2, значні термінові депозити, угоди про купівлю цінних паперів із подальшим викупом по обумовленій ціні.

Грошовий агрегат L є найбільш укрупненим грошовим агрегатом. До нього входять М3, а також ощадні облігації, казначейські векселі і ряд інших активів.

Дійсними грошима, або грошима у вузькому розумінні слова, у макроекономіці є агрегат М1. Інші агрегати характеризуються як " квазігроші", або " майже гроші".

Особливості сучасного грошового обігу:

· переходимо від грошового до безготівкового обігу;

· політика дорогих грошей;

· демонетизація золота;

· скорочення емісії грошей

Монетарна політика розподіляється на довгострокову – метою якої є скорочення рівня інфляції та короткострокову – спрямована на досягнення поточних завдань із стабілізації валютного курсу, підвищення стійкості грошової одиниці.

Кредитно-грошова політика держави – це сукупність заходів для регулювання грошового обігу, спрямовані на забезпечення стійкого економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття.

Проведення облікової політики – це встановлення центральним банком ставки облікового відсотка. Це ставка, по якій центральний банк країни продає ресурси комерційним банкам, які, в свою чергу, під позичковий відсоток надають кредити суб'єктам економіки. Розмір ставки встановлюється державою залежно від господарської кон'юнктури і цілей економічної політики. Підвищення ставки зменшує попит на кредити, гальмує господарську активність, тому що " дорогий" кредит підприємці беруть менше, а отже, і менше коштів вкладається в розвиток виробництва. Зниження дисконтної ставки стимулює попит на кредити і сприяє пожвавленню господарської активності. Кредит стає дешевшим, і це стимулює розвиток виробництва.

Встановлення розмірів обов'язкових резервів для комерційних банків передбачає зберігання певної частини їхніх активів у вигляді резервів на спеціальному рахунку у центральному банку країни. Мета цього заходу – захист інтересів кредиторів і вкладників, тобто їхнє страхування, боротьба з інфляцією, контроль за ціною національної грошової одиниці шляхом штучного обмеження обсягів грошової маси. Підвищуючи норму обов'язкових резервів, ЦБ знижає кредитні можливості комерційних банків і таким чином зменшує надходження грошей у сферу обігу; зниження нормативу збільшує потоки грошей.

Операції на відкритому фондовому ринку. Купуючи цінні папери у суб'єктів економіки, держава ніби надає їм кредит і таким чином збільшує кількість грошей в обігу, що стимулює економічну активність. Продаж цінних паперів здійснюється центральним банком через державні позики для фізичних або юридичних осіб, і це стримує економічну діяльність.

Емісія грошей спрямована на забезпечення економіки засобами обігу, платежу, накопичення, а також для покриття дефіциту державного бюджету. Помірна емісія сприяє пожвавленню економіки; скорочення грошової емісії стримує ріст цін.

Пряме лімітування кредитів полягає у встановленні верхньої межі кредитної емісії, обмеженні розмірів кредитування у певних галузях. Принцип лімітування, як правило, поєднується з пільговим кредитуванням пріоритетних секторів економіки.

Пряме регулювання процентної ставки – це встановлення верхнього або нижнього рівня зміни процентних ставок по кредитах і депозитах комерційних банків. Верхня межа може встановлюватися у випадку спаду виробництва і спрямована на стимулювання економічної активності, нижня межа може встановлюватися в період стрімкого зростання інфляції.

Розрізняють два основних види кредитно-грошової політики.

В умовах інфляції проводиться політика " дорогих грошей ". Вона спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій комерційних банків, на скорочення пропозиції грошей. Центральний банк, проводячи таку політику, здійснює наступні дії: продає державні цінні папери на відкритому ринку; збільшує норму обов'язкових резервів; підвищує дисконтну ставку. Якщо ці заходи виявляються недостатньо ефективними, ЦБ знижає верхню межу кредитної емісії, скорочує обсяг споживчого кредиту. Політика " дорогих грошей" є основним методом антиінфляційного регулювання.

У період спаду виробництва для стимулювання ділової активності проводиться політика " дешевих грошей ", або так звана експансіоністська кредитно-грошова політика. Вона полягає в розширенні масштабів кредитування, ослабленні контролю над приростом грошової маси, у збільшенні пропозиції грошей. Для цього центральний банк купує державні цінні папери; знижає резервну норму і зменшує дисконтну ставку. Створюються більші пільгові умови для надання кредитів економічним суб'єктам.

14. Особливості розвитку інвестиційного ринку. Види інвестицій фактори інвестування.

Інвестиції є другим, після особистих споживчих витрат, компонентом сукупних витрат. Під інвестиціями прийнято розуміти довгострокові вкладення у виробничу та невиробничу сфери з метою отримання прибутку. До інвестицій належать усі витрати на придбання основного капіталу, житлове будівництво і зміна запасів.

Інвестиції в основний капітал – це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. У цілому 70% всіх інвестицій – це інвестиції в машини та устаткування.

Інвестиції в житлове будівництво – це витрати на підтримку житлового фонду й будівництво нового житла. На житлове будівництво припадає 25% усіх інвестицій.

Запаси – це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їх скорочення – про від’ємні інвестиції. На зміни в запасах припадає приблизно 5% усіх інвестицій.

Інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ у короткостроковому й довгостроковому періодах. У результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об’єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. А в довгостроковому періоді під впливом інвестицій на ринку благ змінюватимуться як попит, так і пропозиція.

Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення, тобто на амортизацію. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так:

ВІ = ЧІ + кА К п.р., де:

ВІ – валові інвестиції;

ЧІ – чисті інвестиції;

кА – коефіцієнт амортизації;

К – вартість об’єктів основного капіталу; п.р. – поточний рік.

При цьому ЧІ = К п.р. + 1 – К п.р.

З формул 14 та 15 можна вивести таку залежність

Рівняння 5.16 є базовим для визначення потреби у валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу.

Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку та процентної ставки.

Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає у наступному.

По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Чистий прибуток – та частка валового прибутку від реалізації інвестиційного проекту, яка залишається після сплати податку на прибуток та процентів за інвестиційні кошти. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Запишемо рівняння:

ЧП = ∆ ВВП - (∆ ПВ + ∆ ПП) (5.17), де:

ЧП – чистий прибуток;

∆ ВВП – приріст ВВП, викликаний чистими інвестиціями;

∆ ПВ – приріст поточних витрат;

∆ ПП – приріст податку на прибуток.

Але інвестори орієнтуються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП) – чистий прибуток, який очікується від вкладання інвестицій. З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:

(5.18), де:

ОНЧП – очікувана норма чистого прибутку;

ОЧП – очікуваний чистий прибуток;

ЧІ – чисті інвестиції.

Таким чином, основним стимулом до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку. Можна сказати, що ОНЧП є метою інвестування.

По-друге, інвестиційні витрати пов’язані з джерелом їх фінансування.

Досить поширеним джерелом фінансування є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє процентна ставка. Якщо ОНЧП – це мета інвестування, то процентна ставка – це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, потрібний для придбання реального капіталу. Для прийняття рішення інвестори зіставляють очікувану норму чистого прибутку та процентну ставку. Якщо процентна ставка нижча від ОНЧП, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.

При прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна процентна ставка. Номінальна процентна ставка – фактична процентна ставка на ринку позичкового капіталу (визначається в поточних цінах), а реальна процентна ставка – це номінальна процентна ставка мінус темп інфляції.

ПСр = ПСномін. – ТІ (5.19), де:

ПСр – реальна процентна ставка;

ПСномін. – номінальна процентна ставка;

ТІ – темп інфляції, у %.

Слід зазначити, що реальна процентна ставка вимірює дійсні витрати на одержання позики. Тому інвестиції залежать від реальної процентної ставки, а не від номінальної процентної ставки.

Зі зростанням реальної процентної ставки попит на інвестиції скорочується, тому що вони стають дорожчими.

Графіки функції попиту на інвестиції – в залежності від очікуваної норми чистого прибутку й реальної процентної ставки зображені на рисунках 5.3 та 5.4, де АDінв. – сукупний попит на інвестиції.

Рис.5.3. Крива інвестиційного попиту в залежності від ОНЧП

Рис. 5.4. Крива інвестиційного попиту в залежності
від процентної ставки (базова модель інвестиційного попиту)

Із наведених графіків видно, що між інвестиційним попитом і очікуваною нормою чистого прибутку існує пряма залежність, а між інвестиційним попитом і процентною ставкою – обернена залежність.

У макроекономічному аналізі базовою моделлю інвестиційного попиту є модель, у якій інвестиції є функцією процентної ставки. В такій моделі процентна ставка – основний фактор, який визначає інвестиційний попит, а очікувана норма чистого прибутку – стала величина й диференціюється за окремими інвестиційними проектами. У графічній формі ця модель має такий вигляд.

Рис. 5.5. Графік інвестиційного попиту

З рисунка видно, що на горизонтальній осі графіка інвестиційного попиту відкладена вартість інвестиційних проектів, які об’єднані в окремі групи, в залежності від рівня очікуваної норми чистого прибутку.

Перша – вартість 50 грошових одиниць з ОНЧП – 10%;

Друга – вартість 150 грошових одиниць з ОНЧП – 6%;

Третя – вартість 200 грошових одиниць з ОНЧП – 3%.

Сумарна вартість усіх інвестиційних проектів становить 400 грошових одиниць.

На вертикальній осі графіка відкладена реальна процентна ставка.

Якщо реальна процентна ставка дорівнює 12%, то інвестиційний попит відсутній. Це пояснюється тим, що серед усіх запропонованих економікою інвестиційних проектів ОНЧП менше реальної процентної ставки.

Якщо реальна процентна ставка знизиться до 8%, виникає інвестиційний попит вартістю 50 грошових одиниць. Це пояснюється тим, що лише серед інвестиційних проектів першої групи ОНЧП більше реальної процентної ставки, тобто 10% більше 8%

Якщо реальна процентна ставка знизиться до 4%, то інвестиційний попит збільшиться до 200 грошових одиниць. Це пояснюється тим, що ОНЧП перевищує реальну процентну ставку вже за першою та другою групами інвестиційних проектів, тобто 10% і 6% більше 4%.

Якщо реальна процентна ставка знизиться до 2%, то інвестиційний попит збільшиться до 400 грошових одиниць, оскільки за інвестиційними проектами всіх груп ОНЧП перевищує реальну процентну ставку, тобто 10%, 6% і 3% більше 2%.

Отже, доцільність інвестування та інвестиційний попит виникають за умов, коли очікувана норма чистого прибутку більша від реальної процентної ставки.

Факторами, що не залежать від процентної ставки. До них належать:

1. Технологічні зміни. Технічний прогрес, тобто розробка нового більш продуктивного устаткування, зменшує середні витрати на виробництво продукції або підвищує її якість. Унаслідок цього зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної процентної ставки.

2. Рівень забезпеченості основним капіталом. Від того, як кожна галузь виробництва забезпечена основним капіталом, залежить очікувана норма чистого прибутку від додаткових інвестицій. Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її продукцію, то інвестування буде стримуватися. Недостатність виробничих потужностей стимулює збільшення інвестицій із метою нарощування виробництва відповідно до попиту.

3. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає. І навпаки.

4. Податки на підприємця. Приймаючи інвестиційні рішення, підприємці розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Тому збільшення податків негативно впливає на інвестиції. І навпаки.

5. Очікування. Метою інвестування є чистий прибуток. Інвестиції – це насамперед ризик стосовно того, що дохід від них перевищить витрати на них. Якщо економічні умови в країні погіршуються, фірми утримуються від інвестицій. Навпаки, коли фірми сподіваються на пожвавлення в недалекому майбутньому, попит на інвестиції зростає.

Фактори, що не залежать від процентної ставки збільшують або зменшують сукупний попит на інвестиції, переміщуючи криву попиту на інвестиції вправо чи вліво. На відміну від них, процентна ставка викликає зміщення по самій кривій попиту на інвестиції.