Рівень і якість життя населення. Макроекономічні підходи до оцінки рівня та якості життя населення.

5) Мінімальна/ середня пенсія 949гpн.

Я́ кість життя́ — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим.

37. Доходи населення, джерела формування доходів, номінальні і реальні доходи населення

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо) (табл. 3.1).

Оплата праці — це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами.

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Доходи населення від власності включають:

· проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Держбанку України і Зовнішеконбанку;

· виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Держбанком і кредитними організаціями;

· завчасну компенсацію за вкладами громадян;

· доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів виробництва в приватну власність і ведення індивідуальної трудової діяльності.

У сучасних умовах в нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, це — прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

де: Др — доходи реальні;

Дн — доходи номінальні;

Іц — індекс споживчих цін.

Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

38. Система соціального захисту, його структура, праврве забезпечення.

Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомог сім'ям з дітьми.

Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а решта адресована окремим соціальним групам.

Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів.

Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо).

Система соціального захисту грунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту:

─ Соціальне забезпечення

─ Соціальні гарантії держави населенню

─ Соціальна допомога

─ Соціальне страхування

Соціальне забезпечення - це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати права працездатних та непрацездатних у таких питаннях, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям та сім'ям з дітьми, на випадок безробіття та інвалідам. Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України.

Другою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії держави населенню. Це реалізація державою конституційних прав громадянам на одержання найважливіших соціальних благ та послуг. Вони надаються тим, хто працює або розпочинає трудове життя, і повинні забезпечувати умови для одержання професії, трудового доходу, зайнятості, постійної перепідготовки і професійного зростання працівників для підтримки їх конкурентності на ринку праці, захисту основних прав людини у сфері праці. Серед основних соціальних гарантій - право громадян на вибір місця праці і професійну діяльність, мінімальний розмір оплати праці та пенсії, разову допомогу при народженні кожної дитини, мінімальний розмір допомоги по безробіттю чи стипендії, освіту, охорону здоров'я і надання медичної допомоги.

Важливе місце в системі соціального захисту відведено соціальній допомозі. Це турбота про громадян, що потребують підтримки, сприяння у зв'язку зі станом здоров'я, соціальним станом та малозабезпеченістю, з досягненням певного віку. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат. Надається соціальна допомога і такій категорії населення, як інваліди та ветерани війни

Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника. Соціальне страхування включає лише соціальні види ризику, його мета - страховий захист саме цих видів ризику, таких як втрата працездатності через хворобу, нещасний випадок, старість, втрата роботи тощо. Залежно від виду розрізняють такі види страхування: пенсійне (забезпечення у старості), медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві), на випадок безробіття (втрати роботи з незалежних від працівника причин). По кожному з видів ризику воно може бути добровільним або обов'язковим. Соціальне страхування включає не тільки грошові виплати та компенсації, а й певні послуги з лікування, реабілітації та профілактики. Фінансові ресурси для соціального страхування формуються переважно за рахунок внесків громадян, що страхуються, та роботодавців.

Гарантії соціального розвитку держави, рівня життя її населення детально та всебічно відображені у Конституції України. Механізми їх реалізації — у численних законах, прийнятих Верховною Радою. До основного законодавства належать Закони України:

«Про пенсійне забезпечення», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу»;

«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

«Про межу малозабезпеченості»;

«Про зайнятість населення»;

«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;

«Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні»;

«Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

«Про допомогу сім’ям з дітьми»;

«Про охорону праці»;

«Про колективні договори і угоди»;

Кодекс законів про працю України[1] та ряд законів про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

39. Державне регулювання зайнятості населення

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства. Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю. Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

─ забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

─ сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

─ добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

─ гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

─ дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

─ підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

─ забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

─ певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості. До активних заходів належать: • створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструк туризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо; профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів; організація громадських робіт; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; розвиток служби зайнятості тощо. До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

40. Компенсаційна політика, як структурна одиниця соціального захисту. Система індексації доходів

Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. — зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо. заходів, спрямованих на інформування населення з питань соціального захисту. Соціальні послуги — це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи окремих громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються працездатним особам, які не працюють та непрацюючим пенсіонерам, котрі постійно надають соціальні послуги.

Мають право на отримання соціальних послуг інваліди, діти-інваліди, пенсіонери та хворі, які не здатні до самообслуговування й потребують постійного стороннього догляду за умови, що вони не обслуговуються соціальними службами.Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах:
- 15 відсотків – фізичним особам за надання соціальних послуг інвалідам I групи;
- 10 відсотків — фізичним особам за надання соціальних послуг громадянам похилого віку, інвалідам II групи та дітям-інвалідам;
- 7 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії.
Якщо соціальні послуги надає фізична особа пенсійного віку, компенсація призначається у зазначених розмірах виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Слід зауважити, що компенсація не призначається фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам, яким відшкодовуються витрати на надання послуг по догляду відповідно до Законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Психіатричну допомогу», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» та у разі надання фізичною особою соціальних послуг на платній основі. Компенсація призначається і виплачується органом праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи, якій надаються соціальні послуги, з дня подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, та особою, яка їх потребує, заяв разом з документами.

індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;
індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;
поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті. Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.

41.????

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для жит­тєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Існує два підходи до проблем розподілу доходів у суспільстві: 1) рівність доходів; 2) нерівність доходів. Втручаючись у сферу розподілу доходів, держава ні в якому разі не має домагатися їх зрівнювання. Нерівність доходів - обов'язкова умова ефективного функціонування ринкової системи, тільки воно здатне створити дієві мотиви до праці та інвестування

Чинники існування нерівності:

1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду, продуктивність праці, вид професії;

2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно, різницею в успадкованому і набутому багатстві;

3) везіння, удача, ризик, особисті зв'язки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца — графік, який ілюструє ступінь нерівності Автор — Макс Лоренц, американський економіст, статистик.

Як бачимо, на графіку (рис.2.35) по одній осі відкладена частка сімей з різними доходами, а по іншій - частка доходу. Якщо уявити, що доходи розподіляються рівномірно, то це означатиме, що існує абсолютна рівність, за якої, наприклад, 10% сімей одержують 10% доходу, 30% сімей - 30% доходу, 70% сімей - 70% доходу і т.д. Такий розподіл на графіку показує бісектриса ОА.

Реальний розподіл, як показують реальні результати його аналізу у багатьох країнах, відбувається таким чином, що більша частина сукупного доходу розподіляється на користь меншої частини сімей. Його відображає на графіку крива Лоренца. Чим далі ця крива відхиляється від бісектриси, тим більший ступінь нерівності в розподілі доходів. Абсолютна нерівність в розподілі на графіку показана лініями ОВ і АВ, які обмежують графік внизу і справа. У ційситуації графік розподілу співпадає з осями системи координат з вершиною в точці В. Він показує, що менше 1% сімей отримують 100% доходу, а інші - взагалі нічого не отримують.

Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт). Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності. На сьогодні цей індекс в Україні складає 0, 359. Масштаби цієї нерівності визначаються за допомогою коефіцієнта концентрації доходів - коефіцієнта Джині. Коефіцієнт Джині (індекс концентрації доходів населення) дорівнює відношенню площі фігури, обмеженої кривою Лоренца, до площі трикутника під цією ж кривої.
Чим ближче значення цього коефіцієнта, тим більше ступінь нерівності в суспільстві, і навпаки, чим менше значення цього коефіцієнта, тим рівномірніше розподілені доходи в суспільств

42. Соціальне страхування – структурна одиниця системи соціального захисту. Види соціального страхування

Соціальне страхування — найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Національного комітету фінансових послуг України.