Чинники.

1) Зміну обсягів вир-ва (або обсягів національного доходу). Вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей – чим більший обсяг вир-ва ВНП, а отже і нац. доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

2) Зміна обсягу ВНП, у свою чергу, визначається 2 самостійними чинниками – динамікою рівня цін та рівня реального обсягу вир-ва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним – у міру зростання цін чи/та збільшення фіз. обсягу вир-ва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

3) При макроек. підході викор-ся чинник швидкість обігу грошей.

4) При мікроек. підході викор-сячинник зміни норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих 3 почала визнавати ще ряд чинників впливу на: накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон’юнктури ринку та ін.

Графік.

Сукупність кривих

Пропозиція грошей, її сутність, особливості формування та чинники зміни. Крива пропозиції грошей (графік – 3).

Пропозиція грошей – друга сила, що у взаємодії з попитам визначає кон’юнктуру грош. ринку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що ек. суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Щоб спростити аналіз чинників, запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули:

Оскільки грош. база (

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й іншими чинниками:

1) Зміна норми обов’язкового резервування викликає протилежну за напрямом зміну коефіцієнта (

2) Зміна облікової.

3) Зміни типової ринкової процентної ставки.

4) Зміна багатства.

5) Тінізація підпр. діяльності.

6) Низький стан довіри до банків, банківська паніка..

7) Зростання процентним ставок за депозитами до запитання.

Графічне зображення пропозиції грошей. Оскільки пропозиція грошей як явище екзогенне формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної політики. Якщо тактичною ціллю цієї політики є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме вигляд (графік: мал. 1).

Якщо грош.-кредитна політика визнає за тактичну ціль утримання на незмінному рівні процентної ставки при вільному русі грош. маси, крива пропозиції має вигляд (графік: мал. 2).

Крива пропозиції грошей може набути вигляду нахиленої лінії, якщо грош.-кредитна політика передбачає збільшення маси грошей, проте меншою мірою, ніж це потрібно для збереження стабільного рівня %. У такому разі одночасно змінюється і маса грошей, і норма %, а крива пропозиції грошей має вигляд (графік: мал. 3.)

Якщо 2 криві – попиту і пропозиції – накласти одну на другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грош. ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню.

Криві попиту (МД) і пропозиції (Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива.

Порушення рівноваги на грош. ринку може обумовлюватися також чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці попиту на гроші. У цих випадках рівновага може відновитися тільки на інших рівнях як процента, так і грош. маси.

3. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку.

Важливу роль у збалансуванні грош. обороту, а також попиту і пропоз. на гр. ринку відіграють заощадження та інвестиції. Заощадження сімейних домогоспод. у закритій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на гр. ринок.

Взаємозв’язок заощаджень та інвестицій:

1. Заощад. сімейних домогоспод. є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій ек. сис-мі. Якщо формування заощадж. уповільнюється, починаються скорочення інвестицій. Така ситуація виникає в умовах тривалої інфляції, коли нас-ня перестає робити нові заощадження і витрачає попередні під загрозою втратити їх через інфляцію.

2. Зростання обсягу заощадж. створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі „фірми”. Проте зростання обсягу інвестицій не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на гр. ринок за потоком заощадж., мобілізує уряд для держ. закупівель. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел. Певна частина коштів, що надходять на гр. ринок по каналу “заощадження”, використовується для поповнення запасу гр. і не спрямовується в інвестиції. Ця частина функціонує як гр. і трансформується через ринок гр. Решта заощадж. використовується як капітал.

3. Заощадж. нас-ня, що надійшли на гр. ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в гр. запасах, мають бути позичені сектором ”фірми” для інвестування. Взаємозв’язок заощаджень та інвестицій:

Ір = З-Дп,

де Ір – інвестиційні рес., що надходять у розпорядження фірми,

З- заг. маса заощаджень, що надійшла на гр. ринок,

Дп – сума приросту держ. позик, розміщених на гр. ринку.

Тема 4. Грошові системи і грошово-кредитна політика

1. Сутність, призначення та основні елементи грошової системи.

Гр. система – це форма організації елементів гр. обороту, приведених до певної єдності на законодавчій основі. Гр. система базується на основі закону, відповідно її основне призначення полегшення у забезпеченні умов нормального функціонування гр. обороту, сталості гр. одиниці та еластичності гр. маси у відповідності до потреб реальної економіки. Гр. система складається із трьох взаємопов’язаних сфер: готівковий оборот; безготівковий оборот; валютний оборот. Гр. система встановлюється на основі традицій, у кожній країні своя гр. система.

Призначення та особлива місія грош. системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль істор. чинника, традицій, нац. особливостей, ек. розвитку країни в її формуванні.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити такі елементи:

– найменування грош. одиниці (часто пов’язується з історією країни);

– масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни);

– види та купюрність грош. знаків (визначає вищий зак. орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення);

– регламентація безготівкових грош. розрахунків (здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи);

– регламентація готівкового грош. обороту (держави не обмежуються техн. заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою);

– регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (викор-ся для захисту і забезпечення сталості нац. валюти);

– регламентація режиму банківського процесу (забезпечує регулювання ціни грошей на грош. ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей);

– держ. органи, які здійснюють регулювання грош. обороту та контроль за дотриманням зак-ва

Грош. система забезпечує правову і організаційну базу для розроблення та реалізації грош.-кредитної політики в країні.

2. Хар-ка основних видів грошових систем та їх еволюція.

У результаті еволюції товарного госп-ва та властивих йому ек. відносин грошові системи поступово змінювалися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

– система металевого обігу, коли грош. метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

– система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей – казначейські білети або банкноти.

Металеві грош. системи виступали у формах біметалізму та монометалізму. В XVI–XVIII ст. грошові системи часто базувалися на біметалізмі.

Біметалізм – це грошова система, в якій роль заг. еквівалента законодавчо закріплялася за 2 металами – золотом і сріблом, банкноти підлягали розміну на обидва метали.

Різновид:

1. система паралельної валюти

2. «система подвійної валюти»

3. «кульгаючої» валюти

Монометалізм – грошова система, за якої роль заг. еквівалента виконує 1 метал: золото (золотий мон-зм) або срібло (срібний мон-зм), при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал. Золотий мон-зм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутр. вартості. Розрізняють паперово-грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в ек. віднсини можуть бути ринковими та неринковими. Неринковим грошовим системам притаманне переважання адмін. неринкових методів регулювання грош. обігу. Для ринкових грош. систем хар-ним є переважання ек. методів та інструментів регулювання грош. обігу.

За хар-м регулювання нац. валютної системи грош. системи можуть бути відкритими та закритими. Для відкритих грош.систем хар-ним є min втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни. Закриті грош. системи хар-ся наявністю значної кількості валютних обмежень.

Створення та розвиток грошової системи України.

Перші кроки щодо створення власної грош. системи були зроблені після виходу У. зі складу СРСР Тобто в обороті одночасно опинилися 2 види валюти.

Паралельне викор-ня в 1992 р. 2 валют зумовлювалося рядом обставин:

– Центр. банк РФ з вересня 1991 р. перестав надсилати в У. рублеву готівку

– на межі 1991–1992 рр. в У. сер. рівень цін зріс десятикратно, що значно збільшило попит на готівку

– Україна не мала в той час власної бази для виг-ня грош. знаків, а фін. становище не давало змоги замовити за кордоном достатню масу грошей.

Незабаром купоно-карбованець став швидко знецінюватися.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу 2 валют, ПУ запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублі. Нові гроші стали єдиним на території У. засобом платежу.

На 2 етапі Нац. банк У відпрацьовував окремі елементи та організацію функц-ня грош. системи. До осн. напрямів та результатів розвитку грош. системи на цьому етапі відносяться:

1. Розбудову власного емісійного механізму;

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей;

3.. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грош.-кредитної політики.

4. Розбудова платіжної системи;

5. Формування механізму валютного регулювання;

6. Розроблення та випробування на практиці спец. заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грош. оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. Цим закінчився 2 етап розбудови грошової системи У.

На 3 етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грош. системи.

3. Держ. регулювання грош. обороту як складова ек. політики, його методи та наслідки.

Оскільки сук. платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і викор-ня нац. доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

За способом та характером впливу на поведінку ек. суб’єктів усі заходи кон’юнктурної політики можна розділити на 3 групи:

– заходи фіскальної політики;

–заходи грошово-кредитної політики;

– заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сук. пропозицію.

Грошово-кредитна політика зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх ціни на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.

Види грошово-кредитної політики: експансійна; рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція яка швидко зростає.

При політиці рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сук. попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння ек. активності.

Пряме втручання держави в ек. життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату.

Заходи монетарної та фіскальної політики треба розглядати не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту.

4. Грошово-кредитна та фіскально-бюджетна політика в системі держ. регулювання грош. обороту. Дискусії щодо переваг та недоліків.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх сусп. функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сук. попит, так і на сук. пропозицію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фін. коштів.

Грошово-кредитна політика зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (%) на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.

Дискусії. Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами.

Кейнс і його послідовники віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами мон. політики:

• вони чинять більш відчутний вплив на активність ек. суб’єктів;

• реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

• вплив фіскальних заходів на ринкову кон’юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Монетаристи довели, що діям цих заходів властивий такий самий часовий лаг, як і заходам монетарної політики. Оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає інтереси багатьох ек. суб’єктів і викликає значний соц. резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які затягують прийняття рішень. А в самому процесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскальних заходів беруть участь багато владних структур, кожна з яких має свої інтереси і завдання, які теж затягують прийняття рішень.

Суть, цілі та інструменти грошово-кредитної політики.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених сусп. цілей, заходів щодо регул-ня грош. обороту, які здійснює держава через центр. банк.

Цілі поділяються на 3 групи:

1) Стратегічними є цілі, що визначені як ключові в загальноек. політиці держави. Ними можуть бути зростання вир-ва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

2) Проміжні цілі полягають у таких змінах певних ек. процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах ек. зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроек. показники визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічн. ціллю.

3) Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових ек. змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілі­зація, зниження.

Усі інструменти можна поділити на 2 групи:

– інструменти опосередкованого впливу на грош. ринок і ек. процеси;

– інструменти прямого впливу.

До 1 групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкових резервів, процентна політика, рефін-ня комерційних банків, регулювання курсу нац. валюти.

До 2 групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центр. банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центр. банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, вир-вами, регіонами тощо.

Проблеми монетизації бюджетного дефіциту та ВВП в Україні.

Проблема монетизації бюдж. дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття перевищення бюджетних витрат над бюдж. заходами, що формуються на підставі вимог зак-ва, насамперед податкового. Мобілізувати необхідні для монетизації бюдж. дефіциту кошти можна так:

1. Збільшити оподаткування ек. суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг тощо.

2. Дозволити уряду випустити власні боргові зоб-ня в розмірі, достатньому для покриття бюдж. дефіциту.

3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутр. чи зовн. ринках.

4. Дозволити центр. банку прокредитувати уряд у розмірі бюдж. дефіциту, купивши урядові зобов’язання на первинному ринку. Але ЗУ «Про Нац. банк У.» НБУ заборонено надавати прямі кредити на фін-ня витрат державного бюджету.

Найдоцільнішим є 3, оскільки він не змінює грош. маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці. Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюдж. дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Проблема монетизації ВВП полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для реалізації всього обсягу вир. товарів та послуг, погашення боргових зобов’язань.

Рівень монетизації ВВП в Україні протягом 1991–1995 рр. знижувався. Це показує, що відбулася демонетизація економіки. Це негативно вплинуло на розвиток економіки: поглибилися платіжна криза, широких розмахів набув бартер, тощо.

З 1996 р. відбувалось повільне піднесення рівня монетизації. Проте темпи його були недостатніми і не привели до помітного зміцнення платіжної дисципліни.

На 1 етапі (1991–1995 рр.) номін. обсяг ВВП з року в рік зростав швидше, ніж номін. маса грошей в обороті.

На 2 етапі (1995-1999 рр.) падіння монетизації ВВП припинилося, і рівень її став зростати. Але це зростання було зумовлене зміною в співвідношенні між темпами зростання номін. грошової маси і номін. обсягу ВВП на користь першої.

Тема 5. Інфляція і грошові реформи

1. Сутність, закономірності розвитку та види інфляції. Способи вимірювання інфляції.

Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Найчастіше сутність трактують як процес зростання цін. Зовні інфляція виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей.

Інфляція розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій:

На 1 стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання.

На 2 стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Інфляція вимірюється 3 видами показників:

1) Індекс споживчих цін (ІСЦ) хар-є зміну в часі заг. рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавчо зафіксованого набору товарів і послуг.

2) Індекс цін на засоби вир-ва хар-є зміну в часі заг. рівня цін на засоби вир-ва, які купують юр. особи для вир. споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін.

3) Дефлятор ВВП хар-є зміну в часі заг. рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Хар-є інфляційні зміни всіх цін. Він найточніше враховує реальну структуру особистого і вир. споживання.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за 3 критеріями:

1) За формами прояву інфляції виділяють: цінову інфляцію, інфляцію заощаджень; девальвацію.

2) За темпами знецінення грошей: повзучу інфляцію (до 5% на рік); помірну (5–20%); галопуюча інфляція (20–50%); гіперінфляція (< 100%).

3) За чинниками, що спричинюють інфляційний процес: Інфляція витрат; Інфляція попиту.

2. Причини інфляції. Монетариський та кейсіанський підхід щодо визначення причин інфляції.

Дослідники причин інфляції визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). Монетарні причини пов’язані з лібералізацією монетарної політики для емісійного фін-ня бюдж. дефіциту, зростання зайнятості та вир-ва. Витратні причини пов’язані зі зростанням витрат на вир-во чи монополізацію вир-ва та праці. Проте обидва види причин тісно переплітаються і, по суті, зливаються в 1 – лібералізацію держ. монетарної політики і зростання на цій основі пропозиції грошей.

Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною і інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон’юнктури ринку.

За монетаристською концепцією, для розгортання в країні інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити інфляційну монетарну політику, перш за все політику грош. стимулювання зайнятості й ек. зростання.

Кейнсіанці Відмінність їхньої позиції від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошово-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричинами – чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозиції. Тому, на їхню думку, неможливо ефективно вирішити проблему стримування інфляції лише ужорсточенням монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до першопричин її.

З позиції монетаристів випливає той висновок, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для того, щоб економіка самостійно могла подолати кризу.

З позиції кейнсіанців можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутрішніх суперечностей економіки і мусить бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на необх. рівні.

Ек. та соц. наслідки інфляції.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців і інших верств населення.

Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар – робочу силу, ціна на яку теж зростає.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість ек. суб’єктів, її негативними соц. наслідками є також заг. невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого ек. становища, загострення соц. суперечностей, посилення групового егоїзму. Все це спричинює соц. і політичну нестабільність у сусп-ві.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в ек. сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток вир-ва, торгівлю, кредитну і грошову системи, держ. фінанси, валютну систему і на платіжний баланс.

Інфляція спричинює посилення диспропорціональності і хаотичності розвитку сусп. вир-ва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад вир-ва. Часті коливання і стрибки цін посилюють ек. ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання НТП.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів вирва.

В умовах інфляції ек. суб’єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати продукцію з відстрочкою платежу.

У міру поглиблення інфляції виникає «голод» на грошові знаки, бо дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах, за якою не встигає їх випуск емісійним центром.

Особливості інфляції в Укр.

1 особливість. В 1992–1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня. Таку гіперінфляцію можна пояснити 2 причинами:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991–1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центр. банк України.

2 особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з 1993 р. Уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3).

3 особливістю було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки, поглиблювали ек. спад та зростання безробіття.

4 особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн не дало очікуваного пожвавлення вир-ва, яке продовжувало скорочуватися.

5 особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держ. бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації вир-ва різко погасити інфляцію не вдається.

З попередньою особливістю інфляції пов’язана ще одна – розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість госп. суб’єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі держ. бюджету установам та працівникам бюдж. сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо.

3. Держ. регулювання інфляції: осн. напрямки та інструменти.

Основна мета регулювання інфляції з боку держави полягає в тому, щоб стримати інфляцію в межах і не допустити розгону її темпів до загрозливих розмірів.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи. Їх ідея «контрольованої» інфляції сформувалась як складова кейнс. теорії держ. регулювання економіки шляхом втручання в платоспром. попит. Кейнс вважав, що різними ек. важелями, у тому числі збільшенням грош. маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції.

Головний недолік кейнсіанської ідеї був в тому, що вона не врахувала у своїх оцінках наслідків інфляційних заходів уряду свідомої реакції ек. агентів на майбутню інфляцію.

На думку, представників монетар. школи «раціональних очікувань» ек. суб’єкти можуть передбачати будь-які регулюючі заходи уряду і захистити свої доходи від їх впливу. Тому вони заперечують навіть короткостр. ефект регулювання емісії і зайнятості і підтримують головний висновок монетар. доктрини.

Але політика контрольованої інфляції зазнала краху.

Антиінфляційна політика проводиться за кількома напрямами – дефляційної політики, політики доходів чи за обома напрямами одночасно.

Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспром. попиту через фін. і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держ. бюджету.

Інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центр. банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та іншими методами, держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту.

2 напрям антиінфляційної політики – політика доходів – передбачає держ. контроль за зарплатою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні, або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту прод-сті праці або до того й іншого водночас. Інфляція може легко перетворитися з контрольованої в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких ек. і соц. Наслідків. Тому більш надійною. антиінфляційна політика.

Сутність, цілі та види грош. реформ.

Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грош. обороту стосовно нових соц.-ек. умов, чи одне і друге водночас. Грош. реформи можна класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів виділяють: Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи кредитного обігу. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грош. обороту і зводяться до зміни окремих елементів грош. системи. Сама база грош. системи та структура ек-ки і грош. кредитних відносин зал. незмінними.

Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють: За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх ек. суб’єктів однаково. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей; від форми зберігання запасу старих грошей тощо.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють: За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грош. знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно.

Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх типів.

Найголовнішою метою проведення грош. реформи завжди є стабілізація грош. обороту.

Особливості проведення грошової реформи в Україні.

У 90-ті роки в У. була проведена широкомасштабна грошова реформа. До найхар. її особливостей належать:

1) Багаточинникова зумовленість полягала в тому, що, крім ек. причин, були і політичні причини її проведення. У. з 1991 р. стала незал. державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і грошову систему.

2) Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало 3 мети:

– створити нац. гроші та грош. систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності У.;

– заб-ти стабільність нац. грошей;

– сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грош. обороту і грош. ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

3) Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багатораз. викор-ня, а закінчилася у вересні 1996 випуском в обіг гривні. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

– 1 етап, на якому в обіг було випущено купоно-карбованець;

– 2 етап, на якому укр. карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина нац., хоч і тимчасова, валюта;

– 3 етап, яким успішно завершилася грош. реформа введенням в оборот постійної грош. одиниці гривні.

4) Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грош. реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов’язаним з необ-стю забезпечення потреб обороту грош. масою, оскільки Центр. банк РФ перестав постачати в У. готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції.

5) Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання. На 2 етапі реформи була проведена велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового %, обов’язкове резервування, політика рефін-ня, операції на відкритому ринку та ін.

6) Соц. аспект. В Укр. на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація всіх цінових показників